Конституційний процес в Україні.Конституція 1996 року

Здобуття Україною незалежності спричинило зміни у державній і правовій системах, що потребувало радикальних змін Конституції 1978 р. Спочатку Верховна Рада обрала шлях внесення змін та доповнень до неї, а паралельно відбувався процес вироблення нового основного закону. Ще 24 жовтня 1990 р. утворено конституційну комісію, яку очолив Л. Кравчук. Вона розробила перший проект і подала на розгляд у комітети Верховної Ради. За ним Україна мала стати президентською республікою. Другий проект, поданий на розгляд у вересні 1993 p., передбачав створення парламентської республіки з двопалатним парламентом і прем'єр-міністром на чолі уряду. У листопаді 1993 р. розроблено третій проект, у якому вже йшлося про президентсько-парламентську республіку. Проте жоден ч цих проектів не здобув підтримки депутатів.

У листопаді 1994 р. створено нову конституційну комісію, яка почала розробку чергового проекту. У травні-червні 1995 р. через відсутність основного закону виникла конституційна криза, яка закінчилася угодою між Президентом та Верховною Радою. 20 березня 1996 р. на розгляд Верховної Ради винесено четвертий проект Конституції, який передбачав президентсько-парламентську республіку з двопалатними Національними Зборами (Сенат і Палата депутатів). Після внесених змін і доповнень в комітетах та погоджувальних радах, Верховна Рада 4 червня прийняла проект в першому читанні. 19 червня розпочалися другі читання, і вранці 28 червня 1996 р. Конституція України була ухвалена Верховною Радою.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 основної статті, та 14 статей перехідних положень. Основний Закон нашої держави конституює права, свободи та обов'язки людини і громадянина, народне волевиявлення через вибори та референдуми, визначає структуру, функції, повноваження права та обов'язки всіх гілок влади: законодавчої - Верховна Рада, глави держави - Президента, виконавчої - Кабінет Міністрів, судової - Верховний Суд, Конституційний Суд, а також містить положення про прокуратуру, територіальний устрій, Автономну Республіку Крим, місцеве самоврядування. Визначено також порядок внесення змін до Конституції, визначено прикінцеві та перехідні положення.

Чинна Конституція визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну і правову державу, за формою правління - республікою (президентсько-парламентською), за формою устрою - унітарною. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в ній є народ.

Історично-державна подія: 28 червня 1996 р. - Верховна Рада ухвалила Конституцію України.

Зміни в правовій системі України після проголошення незалежності

.Після проголошення незалежності, Україна сформувалась як парламентсько-президентська республіка. За конституцією 1996 року Україна стала президентсько-парламентською. Україна держава унітарна, що має в своєму складі автономну республіку крим, області, райони, міста, селища, села. Державна влада здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Законодавчим органом є верховна рада України, до складу якої входить 450 народних депутатів. Вона обирається за пропорційною системою на 4 роки.

ФОрмою роботи ради є сесії, вона працює на постійній основі. структурними підрозділами є комітети верховної ради, створені за галузевим принципом і здійснюють попередній розгляд законопроектів. МОжуть створюватися спеціальні, спеціальні слідчі комісії. В складі парламенту є фракції, що створюються за наявності 15 народних депутатів.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, дотримання конституції. Обирається на 5 років. Вищим органом виконавчої влади України є кабінет міністрів. КАбінет міністрів відповідальний перед президентом і підзвітний парламенту.

За роки незалежності кілька разів змінювалась концепція організації місцевої влади. Діяльність місцевих рад обмежувалась здійсненням функцій місцевого і регіонального самоврядування. Виконавчі функції передавались представникам президента України. Це 1992 рік. За законом "про формування місцевих органів влади" 1994 року, влада на місцях повертається радам і виконкомам. Після прийняття конституції виконавчу владу в областях, районах, містах Києві і Севастополі, передано державним адміністраціям. Ради стають органами місцевого самоврядування, повноваження яких викладені в конституції і законі України "про місцеве самоврядування.

Судова система та правоохоронні органи України.

Реформування судової системи було започатковане з прийняттям 28 квітня 1992 р. Верховною Радою України Концепції судово-правової реформи. Важливий крок для становлення суду як рівноправної гілки серед органів державної влади було зроблено з прийняттям Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992. Уперше судді визнавалися носіями судової влади в Україні, які здійснюють право­суддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади.Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.
Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Система судів загальної юрисдикції:

1. Місцеві суди :Місцеві загальні суди; Місцеві господарські суди; Місцеві адміністративні суди;

2. Апеляційні суди:Апеляційні господарські суди; Апеляційні адміністративні суди; Апеляційні суди з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення

3. Вищі спеціалізо-вані суди :Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ; Вищий господарський суд України; Вищий адміністративний суд України

Верховний суд України

Правоохоро́нні о́ргани — державні органи, що на підставі Конституції і законів України здійснюють правоохоронну (правозастосовну та правозахисну) діяльність.

Діяльність правоохоронних органів спрямована на забезпечення законності і правопорядку, захист прав та інтересів громадян, соціальних груп, суспільства і держави, попередження, припинення правопорушень, застосування державного примусу або заходів громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок.

Отже, правоохоронними органами в Україні можна вважати наступні державні органи, або їх підрозділи, що здійснюють правоохоронні функції:

1. суд;

2. органи прокуратури;

3. органи внутрішніх справ;

4. органи служби безпеки;

5. Військова служба правопорядку у Збройних Силах України;

6. Служба зовнішньої розвідки України;

7. митні органи;

8. органи охорони державного кордону;

9. органи Державної податкової служби (у тому числі підрозділи податкової міліції органів Державної податкової служби);

10. органи і установи виконання покарань;

11. слідчі ізолятори;

12. органи Державної фінансової інспекції;

13. органи рибоохорони;

14. органи державної лісової охорони;

15. Антимонопольний комітет України;

16. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

17. Управління державної охорони України;

18. Державна санітарно-епідеміологічна служба;

19. Державна екологічна інспекція;

20. Державна інспекція ядерного регулювання України;

21. органи захисту прав споживачів;

22. Державна архітектурно-будівельна інспекція України;

23. адвокатура;

24. нотаріат.

Цей перелік не є вичерпним, він змінюється в залежності від утворення, ліквідації, реорганізації тих чи інших органів. Правильним є підхід до віднесення того чи іншого органу до складу правоохоронних за ознаками, що полягають у безпосередньому здійсненні правоохоронної діяльності. При чому, тут можна виділити:

· органи, головним і основним призначенням яких є правоохоронна діяльність (наприклад, МВС);

· органи, які поряд з іншими видами діяльності, провадять правоохоронну (наприклад, Держсанепідслужба);

· органи, окремі підрозділи яких створені виключно у правоохоронних цілях (наприклад, підрозділи по боротьбі з контрабандою у складі митниць)..