Декларація про державний суверенітет України та її значення.

 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла важливий політичний і правовий акт – Декларацію про державний суверенітет України. У преамбулі та в десяти розділах Декларації про державний суверенітет України визначено верховенство, неподільність, повноту та самостійність влади республіки на її території. У документі зазначено, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення; що громадяни всіх національностей становлять народ України, який є єдиним джерелом державної влади в республіці; що від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада України.Декларація проголосила, що народ України має виключне право на володіння, користування та розпорядження національним багатством України, захист усіх форм власності в державі. Актом гарантовано всім національностям, що проживають на території України, право вільного національно-культурного розвитку, визнано пріоритет загальнолюдських цінностей перед класовими, норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Декларацією проголошено принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, територіальну цілісність України в межах наявних кордонів, економічну самостійність, гарантії екологічної безпеки і культурного розвитку. Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Документом було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на Декларацію, було прийнято Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.

86. Серпневі події 1991 року в Москві та їх вплив на ситуацію в Україні.Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

19 серпня 1991 року почався серпневий путч - спроба державного перевороту в СРСР, коли самопроголошений "Державний комітет із надзвичайного стану" (ДКНС) намагався усунити від влади Президента СРСР. Для надання своїм діям видимості легітимності путчисти заявили, що Президент СРСР Михайло Горбачов не може виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. Його функції було покладено на віце-президента Янаєва. До Москви було введено війська, а Горбачова заблокували на дачі в Криму. Керівництво Російської Федерації на чолі з Президентом РРФСР Борисом Єльциним, маючи підтримку росіян, перш за все, москвичів, вчинило опір путчистам. Реакція на путч у різних республіках була неоднаковою. Лідери Литви, Латвії та Естонії не визнали ДКНС не тільки тому, що він не відповідав радянському Основному Закону, а й тому, що більше не вважали себе частиною СРСР. У ці дні динамічно розвивалися події на Україні. Ранком 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу "Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям", яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик. За всіма ознаками, перші рішення українського уряду були пропутчистськими. Українське керівництво, зокрема Верховна Рада в особі її голови Л. Кравчука, зайняло в ці дні аж занадто обережну вичікувальну позицію Підтримали путчистів лише партійні функціонери ЦК КПУ. Тільки тоді, коли московський заколот фактично було придушено, українське керівництво почало діяти. 24 серпня 1991 р. відбулася позачергова сесія Верховної ради УРСР. Найвищий законодавчий орган України, виходячи з ситуації, що склалася внаслідок ліквідації серпневого заколоту, прийняв Акт проголошення незалежності України.За це проголосували майже всі депутати. 25 серпня Президія Верховної Ради України прийняла постанову про тимчасове припинення діяльності КПУ. Серпневий путч 1991 року і його провал прискорили падіння комуністичного режиму і процес розпаду Радянського Союзу.

87.Зміни в державному ладі України після проголошення незалежності.

Головним завданням суверенної України з перших днів її існування стало здійснення державотворення. Пріоритетним напрямком державного будівництва після затвердження Акта проголошення незалежності України стало прийняття Конституції України. 28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України. Конституція України закріпила принципи організації державної влади. Основні принципи Конституції України: - суверенітет;- незалежність;- демократизм;- соціальна держава;- правова держава;- пріоритет загальнолюдських цінностей;- поділ влади. Відповідно до Статті 5 Україна є республікою. Зміни, які відбулися: Формування трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової. Статтею 6 передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на принципах поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада. Відповідно до Статті75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. До складу парламенту входять 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Інститут президентства. У системі владних структур України Президент як глава держави займає особливе місце. Характерним є співвідношення цього інституту з демократичним принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Вищим органом у системі органів виконавчої влади України відповідно до Статті 113 є Кабінет Міністрів (уряд України). Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. За роки незалежності в Україні сформована нова судова система. Судова система здійснюється судовими органами, які у своїй сукупності становлять судову систему України. Складовими цієї системи є Верховний суд України, загальні, арбітражні та військові суди.