Приєднання закарпатської україни до складу УРСР

У жовтні 1944 р. радянська армія перейшла Карпати і наприкінці жовтня звільнила Закарпаття від від угорських і німецьких окупантів. Відтак, почався рух за вихід Закарпаття з Чехословацької республіки і входження її до складу УРСР;проводились вибори у тимчасові органи державної влади - народні комітети. 26 листопада 1944 р. у Мукачевому відбувся І З`їзд народних комітетів Закарпатської України, на порядку денному якого було: 1. визволення Закарпатської України від німецько-угорських окупантів; 2. воз`єднання Закарпатської України з УРСР; 3. наділення селян, робітників і службовців землею і лісом; 4. вибори Народної Ради Закарпатської України. З`їзд одностайно прийняв Маніфест про воз`єднання Закарпатської України з УРСР і вихід зі складу Чехословаччини. Обрана на з`їзді Народна Рада 27 листопада 1944 р. сформувала уряду складі Президії Народної Ради і її уповноважених з окремих галузей управління.

Місцевими органами державної владивідповідно до адміністративно-територіального поділу були окружні (обирались делегатами сільських народних комітетів даного округу), міські і сільські народні комітети (обирались безпосередньо мешканцями села чи міста на загальних зборах);норма представництва у них залежала від кількості населення села, міста чи округу. Місцеві народні комітети були органами державної влади і водночас органами місцевого управління. Їх компетенції підлягали усі питання господарського, політичного і культурного будівництва та загального добробуту населення - розробляли місцевий бюджет і забезпечували його виконання, здійснювали керівництво і контроль за діяльністю підприємств і підпорядкованих їм органів управління, забезпечували реалізацію актів Народної Ради, охорону державного ладу і прав громадян. Виконавчими органами народних комітетів були їх президії у складі голови, 2 заступників і кількох членів, які очолювали відділи, створювані при народних комітетах.

Оскільки ще у травні 1944 р. чехословацький емігрантський уряд підписав угоду про відносини між радянським головнкомандувачем і чехословацькою адміністрацією після вступу радянських військ на територію Чехословаччини, Народна Рада 5 грудня 1944 р. видала декрет про припинення будь-яких зв`язківмісцевих народних комітетів з уповноваженим чехословацького емігрантського уряду і його апаратом, відтак він на початку січня 1945 р. виїхав до Словаччини.

Для забезпечення громадського порядку і охорони народного добра і прав громадян народні комітети створили народну міліцію і народні дружини, що стали своєрідними збройними силами Закарпатської України, не будучи частинами регулярної армії. Декретом від 18 грудня 1944 р. при Народній Раді був заснований Спеціальний суд для боротьби з ворожими елементами, він мав право застосовувати тюремне ув`язнення до 20 р. або розстріл після затвердження його Народною Радою. За декретом від 12 січня 1945 р. у всіх округах і містах Закарпаття створювались народні суди, які обирались відповідними народними комітетами і затверджувались Народною Радою строком на 3 р.;цивільні і кримінальні справи у них розглядались колегіально за участю народних засідатедів. Вищу судову інстанцію – Вищий народний суд – обирала Народна Рада. В усіх округах та Ужгороді і Мукачевому для нагляду за дотриманням законності створювались органи прокуратури на чолі з головним прокурором Закарпатської України;усіх прокурорів призначала Народна Рада.

Внаслідок визволення території Чехословаччини до влади прийшов прокомуністичний уряд Національного фронту чехів і словаків, який у своїй програмі у квітні 1944 р. заявив про підтримку прагнення Закарпаття до воз`єднання з УРСР. Відтак, у червні 1945 р. до Москви прибула чехословацька урядова делегація для переговорів з радянським урядом про Закарпатську Україну і 29 червня був укладений Договір між СРСР і Чехословаччиною про Закарпатську Україну, ратифікований у листопад 1945 р. Тимчасовими Національними зборами Чехословаччини і Президією ВР СРСР, на підставі якого було завершено процес об`єднання українських земель. За указом Президії ВР СРСР від 22 січня 1946 р. у складі УРСР була утворена Закарпатська область з поділом на 13 округів, які у 1954 р. були перетворені на райони;а 24 січня 1946 р. на її територію поширилась чинність законодавства УРСР. Відтак, у грудні 1947 р. відбулись вибори до місцевих Рад, до яких перейшла уся державна влада, тож Народна Рада припинила свою діяльність, передавши повноваження Закарпатській обласній Раді і її виконавчому комітету.

Передача Криму УРСР: причини і наслідки

Причину передачі Криму дехто з дослідників вбачає в бажанні М. Хрущова заручитися підтримкою впливової парторганізації України в боротьбі за зміцнення власних позицій в партії і державі, інші ж дослідники, перш за все, у необхідності покращити соціально-економічний стан Кримської області, яка так і не досягла за 10 років довоєнних показників.

За даними багатьох дослідників, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР Україні було породженням колективної думки вищого керівництва тодішнього СРСР. Без участі старої сталінської гвардії – Г. Малєнкова, В. Молотова, Л. Кагановича, К. Ворошилова, М. Булганіна – воно б не відбулося. Позиції 1-го секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, обраного на цю посаду лише у вересні 1953 року, ще не були в державі настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону як Крим. Хоча під час поїздки восени 1953 р. степовим Кримом він, за спогадами його зятя О. Аджубєя, був вражений занедбаним станом краю.

Витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Упродовж 1941-1944 років народне господарство держави зазнало величезних збитків. Руйнівні наслідки війни як в Криму, так і в інших регіонах України, Білорусії та в окупованих областях Росії істотно не відрізнялися. Всім їм протягом тривалого часу не вдавалося досягти довоєнного рівня виробництва. Але в Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася надзвичайно складною, навіть катастрофічною. Офіційна статистика свідчить, що за чотири роки війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 615 тисяч осіб, а після депортації кримських татар та представників інших народів тут лишилося близько 400 тисяч людей.