Земельні правовідносини у фермерському господарстві.

Фермерське господарство може користуватися земельними ді­лянками на умовах короткострокової або довгострокової оренди. Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власнос­ті земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сіль­ськогосподарського підприємства, розташованого на території від­повідної ради, або в такому самому розмірі із земельних ділянок, раніше наданих їм у користування1. Земельні ділянки, на яких роз­ташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фер­мерського господарства, передаються безоплатно у приватну влас­ність у рахунок земельної частки (паю). Члени фермерських господарств, які до 1 січня 2002 р. (до мо­менту набрання чинності ЗК) отримали в постійне користування або в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарс­тва, мають переважне право на придбання (викуп) цих земельних ділянок розміром до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому чис­лі до 50 га ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Фермерське господарство та його члени мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; пра­во власності на посіви й насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшко­дування збитків; споруджувати житлові будинки, господарські будів­лі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарську про­дукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт; інші права.

Обов'язками фермерського господарства та його членів є: забез­печення використання земельних ділянок за їх цільовим призна­ченням; додержання вимог законодавства про охорону довкілля; сплата податків та зборів; непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; недопущення зниження родючості фунтів та зберігання інших корисних властивостей зем­лі; надання відповідним органам виконавчої влади та органам міс­цевого самоврядування інформації про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримання правил добро-сусідства та встановлених обмежень у використанні земель і зе­мельних сервітутів; збереження геодезичних знаків, протиерозій­них споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем.

Громадяни, що створили фермерське господарство, мають пра­во облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої їм для ведення фермерського господарства земельної ділянки.

На землях фермерських господарств особи мають право вільно проходити, проїжджати всіма видами транспорту по дорогах, пере­суватися на човнах, купатися у водоймах на належних фермер­ським господарствам на праві власності або на праві оренди зе­мельних ділянках, розміщувати намети і проживати в них, розво­дити багаття та вчиняти інші дії, що дозволяються за згодою їх власників, крім випадків встановлення за рішенням суду земельних сервітутів, за умови збереження природних компонентів в еколо­гічно чистому вигляді.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри

податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом  виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

Поняття механізму реалізації прав на землю.

Реалізація прав на землю - здій­снення приписів правових норм земельного законодавства щодо власності та користування земельними ділянками, в практичну діяльність його суб'єктів. Застосування права — це правова форма діяльності упов­новажених на органів держави і посадових осіб спрямована на реаліза­цію приписів норм матеріального права стосовно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-кон­кретних рішень. Особливість застосування земельно-правових норм полягає в здійсненні юридично значимих дій, спрямованих на реалізацію покладених на учасників земельних правовідносин суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Реалізація прав на землю безпосередньо пов'язана з механіз­мом правового регулювання, забезпеченого процесуальними приписами. Комплекс матеріальних земельно-правових норм, що регламентує суспільні відносини у галузі прав на землю, можна реалізовувати лише за допомогою юридич­но значимої правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Їх діяльність врегульована процесуальними нормами земельного та інших галузей законодавства, що поділяються на наступні групи:

1) норми, що стосуються виникнення та припи­нення суб'єктивного права власності на землю або права землекористування. Реалізуються шляхом подання зацікавле­ною особою клопотання до місцевих органів виконавчої вла­ди та органів місцевого самоврядування про надання зе­мельної ділянки; розгляд відповідним органом клопотань та прийняття стосовно них рішень; складання проектів відве­дення земельних ділянок; встановлення меж земельної ді­лянки у натурі; одержання документа тощо.

2) норми, що визнача­ють ведення державного земельного кадастру. Реалізуються шляхом виконання заходів, необхідних для систематизації відомостей щодо природного, господарського та правового становища земельних ресурсів; збирання відо­мостей щодо кадастрового зонування, кадастрових зйомок тощо.

3) норми, що за­безпечують просторово-територіальне впорядкування (індиві­дуалізацію) земельних ділянок: встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань тощо.