Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Та правові форми плати за землю




Основним принципом економічного стимулювання раціо­нального використання і охорони земель є платність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату. Однак це положення стосується лише спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно.

Згідно із Законом України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., плата за землю справляється у вигля­ді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Земельний податок являє собою обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від результатів господар­ської діяльності землевласників і землекористувачів. Підста­вою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Власники земельних ділянок і землекористувачі сплачу­ють земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припи­нення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебу­вання землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими катего­ріями земель здійснюється відповідно до статей 6—11 Зако­ну України «Про плату за землю».

 

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною по­датковою інспекцією України. Земельний податок громадя­нам нараховують державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідом­лення про сплату податку.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що пе­ребуває у власності чи користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що перебуває у їх власності чи користуванні.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати зе­мельного податку, сплачують податок не більш як за два по­передні роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повер­нення його платникові.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендо­давцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній (за певною кількістю чи частиною продукції, яку одержують з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати, за винят­ком справляння орендної плати за земельні ділянки, що пе­ребувають у державній і комунальній власності. Орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і централізується на спеціальних бюджетних рахун­ках, розподіляється та використовується відповідно до Зако­ну України «Про плату за землю».

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником земельної ділянки) і орендарем.

Внесення орендної плати на майбутній період оренди до­пускається на термін, що не перевищує одного року. Розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін. Так, орендар має право вимагати відповідного зменшення орен­дної плати, якщо стан орендованої земельної ділянки погір­шився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря. У свою

чергу, орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у разі законодавчого збільшення розміру земельного податку, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на тери­торії яких розташовані земельні ділянки.

Кошти від плати за землю, що надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, використовуються виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раці­онального використання та охорони земель, підвищення ро­дючості ґрунтів; ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; створення земельного ін­новаційного фонду; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на зем­лях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, під­вищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі і земле­користувачів внаслідок тимчасової консервації земель, пору­шених не з їх вини; проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.

 

Вирішення земельних спорів

Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори

1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів

1. Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.

2. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

3. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

4. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

5. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 328.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...