Надання права пост.користув. зем.ділянок юридичним особам.

Право постійного землекористування юридичних осіб ви­никає в результаті дій, які являють собою акт розпорядження землею. У зв'язку з цим земельні ділянки надаються на під­ставі рішень уповноважених органів, до компетенції яких входить право розпорядження землею. Право землекористу­вання може виникнути також при переході права власності на будівлю або споруду до юридичних осіб, які не можуть ма­ти у власності земельні ділянки (ч. 5 ст. 120 ЗК).

Надання у постійне користування земельної ділянки, що вже перебуває у користуванні, провадиться лише після вилучення її у порядку, передбаченому статтями 149 і 151 ЗК України.

Надання земельних ділянок юридичним особам здійсню­ється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ді­лянок. Повноваження органів місцевого самоврядування у зазначеній сфері чітко визначає ст. 122 ЗК України. Даною нормою, зокрема, встановлено, що надання земельних діля­нок цим суб'єктам для всіх потреб здійснюють сільські, се­лищні та міські ради із земель комунальної власності відпо­відних територіальних громад, а районні та обласні ради — з відповідних земель спільної власності територіальних гро­мад. Повноваження органів виконавчої влади щодо надання земельних ділянок із земель державної власності розмежова­ні з урахуванням рівня цих органів та місця розташування і цільового призначення земельних ділянок.

Порядок надання у постійне користування земельних діля­нок юридичним особам встановлює ст. 123 ЗК України. З ана­лізу змісту цієї норми випливає, що підставою виникнення да­ного права землекористування є сукупність юридичних фак­тів (клопотання про відведення земельної ділянки, рішення про надання земельної ділянки, визначення її меж на місце­вості (в натурі), одержання документа, що посвідчує право пос­тійного землекористування та його державна реєстрація)¹.

Земельне законодавство забороняє приступати до вико­ристання земельної ділянки до встановлення^ меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Відведена юридичній особі земельна ділянка закріплю­ється у натурі межовими знаками встановленого зразка.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затверджен­ня форм державного акта на право власності на земельну ді­лянку і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 2002 р.¹ затверджено нову форму державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, а також встановлено, що раніше вида­ні державні акти на право постійного користування землею, залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровіль­ного звернення землекористувачів.

Державний акт, одержаний постійним землекористува­чем, повинен реєструватися в установленому порядку. Така реєстрація надає документу легітимності. Відповідно до Ука­зу Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомо­го майна та прав на них у складі державного земельного ка­дастру» від 17 лютого 2003 р.² реєстрацію здійснює Держав­ний комітет України по земельних ресурсах.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки або залишен­ня клопотання без розгляду може бути оскаржено у судовому порядку. Це одна з гарантій прав суб'єктів, яка має конститу­ційну основу (статті 55 і 124 Конституції).

190. Поняття та загальна характеристика правового забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції

Збереження і зміцнення здоров'я людини та визнання її права на якісні й безпечні харчові продукти й продовольчу сировину є одним з основних завдань нашої держави. Більше того, належна якість і безпека харчової продукції є головною запорукою існуван­ня населення на відповідній території.

Основна маса харчової продукції та продовольчої сировини ви­робляється сільськогосподарськими товаровиробниками і являє со­бою сільськогосподарську продукцію. Додержання відповідної якості та безпеки цієї продукції є головним обов'язком її виробни­ків, постачальників та продавців.

Чинне законодавство дає визначення понять "якість" та "безпе­ка" харчового продукту. Згідно зі ст. 1 Закону України від 23 груд­ня 1977 р. "Про якість та безпеку харчових продуктів і продоволь­чої сировини"¹, якість харчового продукту — це така сукупність йо­го властивостей, що визначає здатність харчового продукту забез­печувати потреби організму людини в енергії, поживних та смако-ароматичних речовинах, стабільність їх складу і споживних власти­востей протягом терміну придатності. Безпека харчових продуктів визначається відсутністю загрози шкідливого впливу на організм людини самих харчових продуктів, продовольчої сировини та су­путніх матеріалів.

Держава забезпечує додержання виробниками сільськогоспо­дарської продукції, закріплених у законодавстві вимог щодо якості та безпечності цієї продукції.

Зважаючи на це, забороняється виготовляти, ввозити, реалізо­вувати, використовувати в оптовій чи роздрібній торгівлі, громад­ському харчуванні неякісні, небезпечні для здоров'я та життя лю­дини або фальсифіковані харчові продукти, продовольчу сировину й супутні матеріали.Ввезення, виготовлення (крім виготовлення для особистого споживання), надання на реалізацію, реалізація або використання іншим чином харчових продуктів, продовольчої сировини і супут­ніх матеріалів без документального підтвердження їх якості та без­пеки також заборонено. Статтею 5 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", встановле­ний перелік документів, що підтверджують якість та безпеку хар­чових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів.

Неякісні та небезпечні харчові продукти, продовольча сировина й супутні матеріали підлягають вилученню з обігу в порядку, вста­новленому законодавством

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про якість та безпеку хар­чових продуктів і продовольчої сировини" до неякісних належать харчові продукти, продовольча сировина й супутні матеріали, якіс­ні показники та споживчі властивості яких не відповідають зазна­ченим у декларації про відповідність (нормативному документі чи нормативно-правовому акті) а також такі, якість яких знизилася внаслідок: порушення маркування; пошкодження чи деформуван­ня тари й окремих одиниць упаковки (крім бомбажних консервів); наявності сторонніх запахів, однак замокання, що не становлять загрози для споживачів; наявності сторонніх домішок або предме­тів, що можуть бути видалені.

Вилучені з обігу неякісні харчові продукти, продовольча сиро­вина та супутні матеріали (крім харчових продуктів і продовольчої сировини, що швидко псуються, і термін придатності яких не пе­ревищує 30 діб) можуть бути повернуті в обіг у разі приведення їх у відповідність із встановленими вимогами шляхом сортування, очищення, повторного маркування, зміни їх цільового призначен­ня, промислової переробки та ін.

Небезпечними харчовими продуктами визнаються продовольча сировина та супутні матеріали, показники безпеки яких не відпо­відають встановленим в Україні для даного виду продукції або заз­наченим у декларації про відповідність, а також продовольча про­дукція, споживання (використання) якої пов'язане з ризиком для здоров'я і життя людини.

Небезпечна та неякісна продовольча продукція, яку неможливо повернути в обіг, підлягає утилізації або знищенню за кошти її ви­робника (власника). Порядок та умови використання неякісної продовольчої продукції, методи утилізації чи знищення небезпеч­ної продовольчої продукції погоджуються із відповідними органа­ми, які здійснюють державний контроль і нагляд за якістю та без­пекою харчових продуктів і продовольчої сировини відповідно до їхньої компетенції