Правові засади відтворення і охорони земель

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним на­ціональним багатством, що перебуває під особливою охоро­ною держави. Це положення Основного Закону країни відоб­ражено і деталізовано у Земельному кодексі України, Законі України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року¹ та ін­ших актах земельного законодавства.

Правова охорона земельявляє собою систему врегу­льованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціональ­ного використання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподар­ського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також щодо відтворення та під­вищення родючості грунтів, продуктивності земель лісово­го фонду, забезпечення особливого правового режиму зе­мель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земель­них ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпе­ки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань право­вої охорони земель відіграє держава шляхом виконання ря­ду своїх функцій.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції — регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель зводиться до встановлення правил раціонального використання земельних ресурсів. Такі правила можуть встановлюватися, наприклад, у формі обов'язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимої експлуатації земель, нормативів їх якісного стану та допусти­мого антропогенного навантаження на земельні ресурси.

Стимулююча функція правової охорони земель поля­гає в запровадженні економічних стимулів раціонального ви­користання та охорони земельних ресурсів, які передбачені, зокрема, ст. 205 ЗК України.

Контрольна функція правової охорони земель зводить­ся до здійснення відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за вико­ристанням та охороною земель.

Каральна функція правової охорони земель виявляєть­ся у встановленні санкцій за порушення правил раціональ­ного використання і охорони земель та їх застосуванні до по­рушників земельного законодавства. Такі санкції застосову­ють суди, а також державні інспектори з контролю за вико­ристанням і охороною земель та деякі інші посадові особи.

Важливим напрямом державної політики щодо охорони земель є стандартизація і нормування у галузі використання земель, які здійснюються шляхом прийняття нормативів і стандартів. Вони визначають вимоги щодо якості земель, до­пустимого антропогенного навантаження на грунти та окре­мі території, а також щодо допустимого сільськогосподар­ського освоєння земельного фонду країни. В Україні застосо­вуються, зокрема, нормативи: оптимального співвідношен­ня земельних угідь; якісного стану грунтів; гранично допус­тимого забруднення грунтів; деградації земель та грунтів.

Охорона земельних ресурсів здійснюється також шляхом рекультивації порушених земель, що включає комплекс орга­нізаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямова­них на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Згідно з Земельним кодексом при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару грунту, власни ки земельних ділянок і землекористувачі повинні забезпечу­вати зняття, складування, зберігання поверхневого шару грунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий, або на іншу земельну ділянку для підвищення Ті продуктив­ності та інших якостей. Нарешті деградовані і малопродук­тивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, підлягають кон­сервації, яка становить окремий напрям охорони земель.

Важливе значення у забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність за порушення земельного зако­нодавства. Особи, винні в недодержанні передбачених зако­нодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути при­тягнуті до адміністративної, цивільної, а в ряді випадків і до кримінальної відповідальності.

182. Класифікація договірних зобов'язань у сільському господарстві

Щоб досягти як практичної, так і наукової мети в аграрному праві провадиться класифікація договорів у сільському господарс­тві за певними ознаками. При цьому треба брати до уваги, що са­ма галузь аграрного права є самостійною комплексною галуззю, то­му з одного боку, загальні положення про правочини та їх різно­вид — договори — містяться в цивільному законодавстві, а прави­ла про окремі специфічні договори в господарських відносинах заз­нали свого правового регулювання в рамках господарського зако­нодавства. З іншого боку, специфіка відносин аграрного виробниц­тва сама по собі та в поєднанні зі специфікою їх законодавчого ре гулювання зумовлює особливий підхід до визначення поняття, кла­сифікації, змісту договорів у сільському господарстві.

Через це наука аграрного права не може не враховувати систе­ми договірних зобов'язань за ЦК, який поділяє їх на договори: ті, що опосередковують перехід права власності; пов'язані з переда­чею майна у тимчасове користування; про виконання робіт; про надання послуг; про страхування; прокредитно-розрахункові від­носини; про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Серед договорів, що опосередковують перехід права власності, розглядаються зобов'язання із купівлі-продажу, дарування, ренти; при цьому як різновид зобов'язань купівлі-продажу виокремлю­ються роздрібна купівля-продаж, поставка, контрактація сільсько­господарської продукції, постачання енергетичними та іншими ре­сурсами через приєднану мережу, міна. Отже, у визначенні приро­ди та основної класифікації договорів системоутворююче значення має нині саме ЦК.

У науці аграрного права вирізняється група договорів на реалі­зацію сільськогосподарської продукції. У науковій та практичній літературі пропонується така система договорів на реалізацію сіль­ськогосподарської продукції: договір контрактації сільськогоспо­дарської продукції; договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; договір міни; договір комісії. Але до такої системи по­будови договірних зобов'язань мають бути зроблені певні застере­ження: по-перше, контрактація, за ЦК, розглядається як різновид купівлі-продажу; по-друге, за власною природою договір комісії безпосередньо не сприяє реалізації сільськогосподарської продук­ції, а лише опосередковує її в майбутньому, тому що за договором комісії, відповідно до ст. 1011 ЦК, одна сторона (комісіонер) зо­бов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за раху­нок комітента.

Найповніше специфіку договірних відносин у сільському госпо­дарстві враховує класифікація, яка поділяє аграрно-правові догово­ри на 3 основні групи. До першої групи належать такі: про спіль­ну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тва­ринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво та пе­реробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств; інші догово­ри про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи аграрно-правових договорів належать: про реалізацію сіль­ськогосподарської продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення; інші договори про реа­лізацію продукції та постачання. До третьої групи: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконан­ня меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуго­вування; про виконання інших підрядних робіт; про надання нау­кових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та інші про надання різноманітних послуг¹.

Поза цією системою договорів лишається велика група догово­рів, застосування яких має поширюватися із впровадженням новіт­ніх технологій у сільському господарстві. Такими є договори про використання науково-технічної продукції у сільському господарс­тві, наприклад, договори на передачу (відчуження) прав на сорт, договори на передачу (відчуження) майнового права на сорт і пе­редачу права на використання сорту; договори про виконання на­уково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних ро­біт у сфері сільського господарства тощо. Зважаючи на специфіку цієї групи договорів, їх аналіз провадимо в окремому підрозділі під­ручника.

Слід також враховувати, що в ст. З ЦК засадою цивільного за­конодавства проголошено свободу договору, що уможливлює ство­рення змішаних і комплексних договорів. Такі договори є самос­тійним різновидом договірних зобов'язань, при тлумаченні яких, насамперед, слід враховувати волю сторін, втілену через волевияв­лення в певну правову форму, за умови, що така воля та волевияв­лення не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства.

Особливе місце у системі аграрно-правових договорів належить біржовим договорам на реалізацію сільськогосподарської продукції. Вони мають стати інструментом кредитування сільського госпо­дарства та фактором забезпечення його стабільності й невпинного розвитку.

183,191,195. Правові засади реорганізації та ліквідації сільськогосподарських кооперативів

З точки зору наслідків, викликаних припиненням юридичної особи, розрізняють дві форми цього припинення: 1) реорганізацію; 2) ліквідацію.

Реорганізація кооперативу — це форма його припинення як юридичної особи з переходом його справ (прав і обов'язків) та майна в порядку правонаступництва до інших осіб. Реорганізація кооперативу не означає припинення тієї діяльності, для здійснен­ня якої він був створений. Не ліквідується і його майно. Але суб'єктом прав на майно і суб'єктом відповідної діяльності, а також пов'язаних з нею обов'язків стає правонаступник — інший коопе­ратив як юридична особа.

Організаційними формами реорганізації можуть бути: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Останні можна поді­лити на 2 групи:

1) за яких кооператив припиняється як юридична особа (злит­тя, поділ, перетворення);

2) за яких кооператив як юридична особа зберігається (приєд­нання, виділення).

Реорганізація кооперативу здійснюється за рішенням загальних зборів його членів. Інколи реорганізація кооперативу у формі його поділу або виділення з його складу однієї або кількох юридичних осіб провадиться за рішенням суду.

Злиття як форма реорганізації має місце тоді, коли два або біль­ше кооперативів об'єднуються в один новий, вони припиняють своє існування. При цьому до новоствореного кооперативу перехо­дять усі права та обов'язки кооперативів, які злилися. Кооператив може бути утворений таким шляхом тільки тоді, коли зливаються 2 чи більше кооперативів. Не треба плутати злиття зі вступом у чле­ни іншого кооперативу. Наприклад, виробничий кооператив стає членом обслуговуючого кооперативу. Але він продовжує існувати як самостійна юридична особа, користуючись певними правами та виконуючи обов'язки як член обслуговуючого кооперативу.

Злиття кооперативів провадиться на основі рішення загальних зборів кожного з кооперативів, які зливаються. На загальних збо­рах (або зборах уповноважених) треба затвердити правочин, на ос­нові якого має відбутися злиття. Правочин повинен бути затвер­джений спочатку загальними зборами (зборами уповноважених) кооперативів, що зливаються.

Правочин про злиття кооперативів є підставою для розробки та затвердження статуту новоствореного кооперативу, в якому обов'язково повинно бути зазначено, що він є правонаступником кооперативів, що злилися, і вказано його нову назву.

Дуже близькою за змістом до злиття є така форма реорганізації, як приєднання, за якої один кооператив входить до складу іншого, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Пра­ва та обов'язки приєднуваного кооперативу переходять до того ко­оперативу, що припиняє своє існування. Кооператив, що приєд­нався, припиняє своє існування.

Злиття та приєднання — схожі форми реорганізації. Рішення про це має бути повідомлено в певний строк всім кредиторам ко­оперативів, що реорганізуються, щоб вони знали, до кого тепер ма­ють право звертати вимоги щодо повернення боргу, а також коо­перативним спілкам або тим об'єднанням, членами яких були ці кооперативи. Однак такі повідомлення доцільніше замінити публі­кацією в пресі, як це робиться в разі ліквідації юридичної особи.

З дня реєстрації статуту всі кооперативи, які злилися або увій­шли до складу іншого кооперативу, вважаються такими, що при­пинили свою діяльність, і всі їх права та обов'язки переходять у ра­зі злиття — до новоствореного внаслідок злиття кооперативу, а у разі приєднання — до існуючого кооперативу, до якого увійшли ін­ші кооперативи.

Поділ означає, що на базі одного кооперативу виникає 2 або більше нових, а цей перший — припиняє своє існування. Майно поділеного і припиненого кооперативу розподіляється між новоствореними.

3( дня реєстрації статутів новостворених кооперативів, які виник­ли внаслідок поділу певного кооперативу, до них переходять від розділеного кооперативу права та обов'язки згідно з постановою за­гальних зборів. Розподілений кооператив вважається припиненим з моменту державної реєстрації всіх новостворених кооперативів.

Виробничі кооперативи можуть перетворюватися на господар­ські товариства різних видів. Головна відмінність кооперативів від господарських товариств полягає в тому, що в перших обов'язко­вою є трудова участь (виробничі кооперативи) або участь у госпо­дарських операціях (обслуговуючі кооперативи) їхніх членів, а в господарських товариствах — ні. Виробничі кооперативи — це об'єднання осіб, а господарські товариства — коштів (капіталів) різних осіб. Проте, визначивши частку кожного члена кооперативу у вартісному вираженні його майна, можна перетворити його у то­вариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство чи інший вид господарського товариства.

Надзвичайно важливе значення має документальне (юридичне) закріплення реорганізації. Обов'язково повинен бути правочин (якщо має місце злиття чи приєднання), рішення загальних зборів, статути новостворених внаслідок реорганізації кооперативів. Ці до­кументи можна вважати установчими, які необхідно представити для державної реєстрації.

Питання ліквідації сільськогосподарського кооперативу врегу­льовано в Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" лише в загальних рисах.

Ліквідація кооперативу зачіпає інтереси не тільки самого коопе­ративу та його членів, але й його партнерів у господарських відно­синах, їх кредиторів та ін., а сільськогосподарських кооперативах ще й інтереси багатьох приватних товаровиробників. Тому підста­ви й процедура припинення діяльності кооперативів мають особ­ливе значення.

Ліквідація кооперативу спричинює припинення його діяльності без переходу прав та обов'язків до інших осіб у порядку правонас-тупництва. Оскільки кооператив є добровільним об'єднанням, то і діяльність його, за загальним правилом, може бути припинена в добровільному порядку за рішенням загальних зборів.

У випадках, передбачених законом, кооператив може бути лік­відовано за рішенням суду.

Єдиною підставою для ліквідації кооперативу за рішенням за­гальних зборів є воля більшості членів кооперативу. Жоден держав­ний орган не має права примусити кооператив до самоліквідації або заборонити йому це зробити. Добровільний порядок створення кооперативу передбачає і добровільний порядок його ліквідації.

Можна вирізнити такі підстави ліквідації кооперативів:

1) за рішенням загальних зборів членів кооперативу, зокрема у зв'язку з досягненням мети, заради якої він був створений; за спливом строку, на який було створено кооператив, та ін.;

2) за рішенням суду, якщо діяльність здійснювалась без ліцен­зії, була заборонена законом* або супроводжувалась іншими груби­ми чи неодноразовими порушеннями законодавства;

3) у разі визнання кооперативу банкрутом у судовому порядку;

4) якщо припинено право власності чи право користування зе-
мельною ділянкою (для виробничих кооперативів);

5) в інших випадках, встановлених чинним законодавством.
Важливе значення має також правова регламентація процедури

ліквідації сільськогосподарських кооперативів та її наслідки. Сьо­годні вона не достатньою мірою врегульована законодавством. За­кон України "Про сільськогосподарську кооперацію" лише в до­сить загальних рисах визначає порядок проведення ліквідації коо­перативу.

Рішення про ліквідацію можуть прийняти загальні збори членів кооперативу або суд.

Ліквідаційна комісія обирається загальними зборами членів ко­оперативу або призначається судом (якщо рішення про ліквідацію кооперативу ухвалив суд).

Обов'язками ліквідаційної комісії є: точне встановлення пасиву й активу кооперативу, розшук, оцінювання та реалізація майна, стягнення боргів, складання ліквідаційного балансу, вироблення плану ліквідації майна і задоволення вимог кредиторів, виконання цього плану й складання ліквідаційного звіту.

З моменту призначення ліквідаційної комісії вона одержує від правління правомочності з управління справами цього кооперати­ву. Комісія користується всіма правами правління відповідно до статуту і може укладати всі правочини, якщо вони потрібні для лік­відації кооперативу, представляти кооператив, що ліквідується, в інших випадках. Правління припиняє свою діяльність. Ліквідаційна комісія, обрана загальними зборами членів коопе­ративу, підлягає контролю з боку ревізійної комісії кооперативу до завершення ліквідації.

Для вирішення окремих питань, що стосуються процесу лікві­дації, затвердження звіту про проведену ліквідацію, ліквідаційна комісія має право скликати загальні збори. Від імені кооперативу ліквідаційна комісія виступає в суді.

Надзвичайно важливим у процесі ліквідації кооперативу є вста­новлення черговості задоволення претензій, яка повинна бути виз­начена в законодавстві. За ст. 38 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію", майно кооперативу, яке залишилося після розрахун­ків із бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю. Разом з тим, у зазначеному положенні не передбачено розрахунки із най­маними працівниками та ін. Найперше треба розрахуватися з най­маними працівниками, ліквідувати борги перед бюджетами, уста­новами банку, компенсувати витрати на відновлення природного середовища, якому завдана шкода ліквідованим кооперативом.

Ліквідація вважається завершеною, а кооператив таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення органом державної реєстрації запису про це до державного реєстру.