Загальна х-р права власності на землю

З прийняттям у 1992 р. нової редакції Земельного кодексу України держава перестала бути єдиним, монопольним суб’єктом права власності на землю та інші природні ресурси. Згідно з цим Кодексом земля може бути об’єктом права не лише державної, а й комунальної, колективної і приватної власності. Конституція У. 1996 р. проголосила землю та інші природні ресурси об’єктом права власності Українського народу (ст. 13), а також громадян, юридичних осіб і держави (ст. 14). Юридично право власності народу України на свою землю було закріплено в Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р., законі У. “Про власність” та в Конституції У. Земля як об’єкт надбання Ккраїнського народу пов’язана з правом на всю територію, яку займає Україна і яка обмежена кордонами з іншими країнами, з правом територіального верховенства народу від імені якого виступає держава. Конституція України (ст. 13) відображає ставлення Українського народу до землі, як до території і закріплює право тер верховенства народу як вираз політичного панування держави над певною частиною земної кулі. Конст. норма про землю як об’єкт права власності Укр народу засвідчує тер-ний поділ держави на регіони: Автономна республіка Крим, області, міста, селища і села. Право територіального верховенства Укр народа на землю, право на землю органів державної влади та органів місцевого самоврядування є інститутом конституційного, державного права, норми якого відносяться до публічного права.У зв’язку з встановленням в У. різних форм власності на землю і поділом земель за цільовим призначенням на категорії землі мають різний правовий режим. Земля як єдиний державний земельний фонд або ж землі відповідних категорій можуть розглядатися як об’єкт державного суверенітету, тобто як територія держави чи місцевого адміністративного формування. З метою забезпечення цільового і рац. використання на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іст.-культ. Призначення забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний стан земель (глава 10 ЗК України).В умовах ринкової економіки і тов.-грош. відносин земельна ділянка і побудовані на ній будівлі і споруди розглядаються як єдиний об’єкт права власності. У разі переходу права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передб-х зем законодавством, і право власності чи право користування на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено договором.

35. Правове забезпечення формування ринку сільськогосподарської технікиПроблема забезпечення села пально-мастильними матеріалами і сільськогосподарською технікою загострилася під час аграрної кри­зи. Держава змушена була постачати сільськогосподарську техніку і пально-мастильні матеріали КСП, знаючи, що ті не зможуть роз­рахуватися за них, оскільки працюють збитково. За підсумками ро­ку КСП списувалися борги. Так тривати довго не могло: держава зрозуміла, що треба вжити заходів щодо створення ринку сільсько­господарської техніки та пально-мастильних матеріалів, зокрема впроваджувати лізингові форми отримання нової техніки. Так в Україні почав розвиватися правовий інститут ринку сільськогоспо­дарської техніки.

Вітчизняне законодавство покликане не тільки забезпечити сільськогосподарське виробництво якісною технікою і пально-мас­тильними матеріалами, але й підтримувати вітчизняних виробників цієї техніки. . Важливу роль у формуванні рин­ку сільськогосподарської техніки відіграють закони України від 7 лютого 2002 р. "Про стимулювання розвитку вітчизняного машино­будування для агропромислового комплексу" і від 5 червня 2003 р. "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин".

Вони визначають сільськогосподарську техніку як машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси та лінії з них, що застосовуються в сільськогосподарському вироб­ництві, харчовій та переробній промисловості для проведення ро­біт з вирощування, збирання, зберігання та переробки сільсько­господарської продукції. До такої техніки і обладнання належать: трактори та інші самохідні енергозасоби сільськогосподарського призначення, спеціальні автомобілі сільськогосподарського приз­начення, самохідні та причіпні комбайни, жниварки і косарки для збирання зернових, кормових і технічних культур, посівна й ґрун­тообробна техніка та комбіновані агрегати з неї, машини і облад­нання для тваринництва, птахівництва та кормовиробництва, а також машини, обладнання та лінії з них для харчової і перероб­ної промисловості, для зберігання та переробки сільськогосподар­ської продукції, зокрема її фасування, розливу, пакетування та пакування.

Розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислово­го комплексу разом з його складовими законодавство визнає пріоритетними напрями розвитку національної економіки. Упов­новаженим органом державної влади в галузі сільськогосподар­ського машинобудування є Міністерство промислової політики Ук­раїни, покликане забезпечити реалізацію державної політики щодо пріоритетності сільськогосподарського машинобудування. Для формування ринку сільськогосподарської техніки передбачається у Державному бюджеті України витрати на підтримку виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки. Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених на здійснення заходів, пов'язаних зі збільшенням обсягів виробництва техніки для агроп­ромислового комплексу та розвитком ринку цієї техніки, затвер­джений наказом Мінпромполітики та Мінфіну України від 5 берез­ня 2002 р. № 93/155.

Конкретні заходи з формування інфраструкту­ри ринку сільськогосподарської техніки визначені Указом Прези­дента України від 3 листопада 2001 р. № 1039/2001 "Про заходи щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва". Ним установле­но, що основними завданнями органів виконавчої влади щодо роз­витку машинобудування та ринку вітчизняної техніки для агропро­мислового комплексу є:

— сприяння розвитку економічної конкуренції та недопущення монополізму на основі узгодження інтересів виробників техніки для агропромислового комплексу та її споживачів;

— організація створення нових моделей і впровадження сучас­них технологій виробництва техніки для агропромислового ком­плексу, стимулювання раціонального використання у процесі ви­робництва матеріальних ресурсів та енергоносіїв;

— створення умов для розширення мережі підприємств, що здійснюють реалізацію, фірмове обслуговування, ремонт, надання в користування, в тому числі за договорами лізингу, техніки для аг­ропромислового комплексу;

— стимулювання інвестиційної діяльності банків, інших фінан­сових установ, спрямованої на технічне переоснащення агропро­мислового комплексу.