Правові засоби формування інфраструктури аграрного ринку

23. Для ефективного функціонування аграрного ринку потрібно забезпечити функціонування необхідної ринкової інфраструктури. Під інфраструктурою ринку ми маємо на увазі ті інституції і засоби, які забезпечують виробництво й реалізацію виробленої продукції. Інфраструктура аграрного ринку передбачає наявність інституцій, які забезпечують постачання сільськогосподарським товаровиробникам необхідних для виробництва ресурсів: насін­нєвий і садивний матеріал, племінні тварини, техніка й пально-мастильні матеріалами, засоби захисту рослин і тва­рин, надають маркетингові й консультаційні послуги, забезпечу­ють кредитування й страхування сільськогосподарського вироб­ництва, його юридичне обслуговування, бухгалтерський облік та аудит, сертифікацію та експертизи, переробку сільськогосподар­ської продукції, меліоративні, транспортні, складські, охоронні, техсервісні та інші послуги, необхідні для здійснення сільськогос­подарського виробництва. Інфраструктура аграрного ринку вклю­чає в себе також інституції, які забезпечують реалізацію виробле­ної продукції, її маркетинг та рекламу. Крім того, цілком ринко­вими інституціями можна вважати створення аграрних третей­ських судів.

Якщо проаналізувати чинне законодавство України про форму­вання інфраструктури аграрного ринку, то можна побачити, що за­конодавець не має чіткої моделі інфраструктури аграрного ринку, через це його формування відбувається стихійно, а не комплексно. істотним недоліком аграрної реформи є зосеред­ження уваги на формальному боці питання, при цьому мало уваги приділяється ринковій просвіті селян. Будь-які реформи слід почи­нати із просвітницької кампанії, і тільки коли селяни зрозуміють основи господарювання в ринкових умовах, вивчать основні економіко-правові терміни; вони почнуть користуватися послугами відповідних структур і навіть самі формувати інфраструктуру аграр­ного ринку. Для того щоб створити ефективно діючу інфраструкту­ру аграрного ринку, потрібно забезпечити ініціативу "знизу", а не формувати ринок адміністративними методами "згори".В Україні законодавство в основному сформоване; воно спря­моване на формування ринкової інфраструктури. Важливими рин­ковими галузями та інститутами є: підприємницька, банківська, біржова галузі права, інститути банкрутства, промислово-фінансо­вих груп, спільного інвестування, фінансового лізингу, іпотеки, цінних паперів та ін. Однак ці інститути передбачають тільки дея­кі особливості формування інфраструктури аграрного ринку. Виня­ток становить інститут агроторгових домів; його ми й розглянемо докладніше.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17 лис­топада 1995 р. № 916 "Про прискорення організації біржового сіль­ськогосподарського ринку" наказом Мінсільгосппроду і Україн­ської академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 затвер­джено Типове положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім, яке встановило правові засади створення та функціо­нування в Україні агроторгових домів. Агроторгові біржі створюються відповідно до закону «Про товарну біржу».

Внутрішні аграрні правовідносини

24. Внутрішні аграрні правовідносини являють собою правовідно­сини, засновані на членстві в сільськогосподарському кооперативі, у родині, що провадить фермерське або особисте селянське госпо­дарство, а також на трудовому договорі в державній або іншій фор­мах організації сільськогосподарського виробництва, що склада­ються в процесі виробничо-господарської діяльності. Внутрішні відносини між учасниками і товариством з обмеженою відповідаль­ністю являють собою відносини зі внесення майнових внесків, а в акціонерному товаристві — з придбання акцій. Аграрні відносини всередині сільськогосподарської організації виникають не тільки між підприємством і його членами чи працівниками, але й між під­приємством та його структурними (виробничими) підрозділами.

За своїм змістом внутрішні аграрні правовідносини є сукупніс­тю взаємних суб'єктивних прав та обов'язків їхніх учасників, реа­лізованих у ході провадження сільськогосподарського виробництва. Специфіка сільськогосподарської діяльності визначається насампе­ред особливостями використання землі й праці на ній, що зумов­лює відокремлення земельних і трудових правовідносин.

Серед земельних відносин розрізняють відносини земельної власності й відносини в сфері використання землі. Останні у свою чергу поділяються на відносини сільськогосподарського й несіль-ськогосподарського землекористування. При цьому до предмета аг­рарного права належать лише земельні відносини в сфері сільсько­господарського землекористування. Подальша класифікація зе­мельних відносин визначається по суб'єктах сільськогосподарсько­го землекористування.

Трудові відносини за своїм характером і змістом поділяються на: відносини у сфері організації праці; відносини з дотримання дисципліни праці; відносини у сфері оплати праці; відносини у сфері охорони праці та дотримання техніки безпеки й виробничої санітарії. Усі ці відносини ґрунтуються або на трудовому договорі й регулюються нормами трудового права, або на членстві в сіль­ськогосподарських кооперативах. Специфіка ж цих відносин виз­начається нормами аграрного права.