Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства

Поняття і предмет земельного права України.

Земельное право-самостоятельная отрасль права, представл. собой совокупность правовых норм, регулирующих: отношения по использованию и охране земли как природного ресурса; условия и средства производства в целях организации рационального использования и охраны земли; улучшение и воспроизводство плодородия почв; охрану прав и законных интересов субъектов земельных отношений. Предметом зем. права является определенная группа общественных отношений, регулируемая соответствующими нормами права. Отношения, возникающие в связи с распределением, использованием и охраной земель и регулируемые нормами земельн. права, составл. предмет этой отрасли права.

Предмет любой отрасли права предполагает две составные части, формирующих ядро этого предмета. С одной стороны, конкретный вид общественных отношений, обладающий внутренним единством и определенной самостоятельностью, а с другой стороны – система единообразных правовых норм, которые должны удовлетворять требованиям этих общественных отношений.

Земельное право представляет собой систему специально установленных норм, которые регулируют особый вид общественных отношений – земельных. Раскрывая содержание земельных отношений, которые регулирует земельное право, выделяют следующие формы: а) отношения земельной собственности, б) отношения в области управления земельным фондом, в) отношения землепользования, г) землеохранные отношения. Отношения собственности, обусловленные производственными отношениями, выступают, по сравнению с остальными формами отношений, определяющими. Правовые нормы, регулирующие земельные отношения,

требуют от всех субъектов права землепользования использовать предоставленные им земельные участки рационально, эффективно и строго по целевому назначению

2.Види юридичної відповідальності за земельні правопорушення.

Винні у порушенні земельного законодавстванесуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.Підставами юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства є склад правопорушення, деліктоздатність( осудність,дієздатність) суб"єкта і наявність законодавства.В Земельному кодексі закріплений перелік видів земельних правопорушень, за які наступає юридична відповідальність. Згідно ст.115 земельного кодексу юридична відповідальність наступає у випадках

1. укладання угод, визнаних, в законодавчому порядку, недійсними;

2. самлвільного зайняття земельних ділянок;

3. псування сільскогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, віиробничими відходами і стічними водами;

4. розміщення, проетування, будівництва, введення в дію об"єктів, що негативно впливають на стан земель;

5. невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель;

6. порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов"язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

7. знищення межових знаків;

8. невжиття заходів щодо боротьби з бур"янами та шкідниками сільскогосподарських культур;

9. неправильної експлуатації, знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

10. приховування або перекручення відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної, обстановки, пов"язаної з забрудненням землі;

11. порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельних ділянок;

12. перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу;

13. невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту;

14. самовільного відхилення від проектів внутрігосподаврського землеустрорю.

Закрнодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.

Поняття і класифікація суб’єктів аграрного права

3. Суб'єктами аграрного права є й державні органи, до компетен­ції яких належить регулювання сільського господарства в Україні, юридичні особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадя­ни) та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогос­подарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.

Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління гос­подарською діяльністю та суб'єктів господарювання.

До першої групи належать органи державної влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аг­рарної політики України) або опосередковано (наприклад, Кабінет Міністрів України) здійснюють управлінські та організаційно-гос­подарські функції в аграрному секторі економіки України.

Друга група представлена суб'єктами аграрного господарюван­ня, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та громадянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товарови­робники), юридичними особами та підприємцями, що забезпечу­ють діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також pізними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими cтруктурами, які надають свої послуги сільськогосподарським то­варовиробникам.

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за порядком створення, спеціальною правоздатністю та функціями, способом утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єктним складом, організаційно-правовою формою та ін.

За порядком створення всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. , юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента Ук­раїни, органу державної влади, органу влади Автономної Республі­ки Крим або органу місцевого самоврядування. Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.

За організаційно-правовими формами суб’єкти АП поділяють на сільськогосподарські підприємства, коо­перативи, господарські товариства та фермерські господарства.

Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства

4. Проблема відходів сільського господарства є вельми нагальною. В Україні, хоч і прийнято 2 закони: від 14січня 2000 р. " П ро альтернативні види рідкого та газового палива"та від 20 лютого 2003 р. " П р о альтернативні джерела енергії" щодо відходів сільського господарства вони майже не застосовуються. Друга важлива проблема відходів сільського господарства — їх небезпечність для довкілля. Незважаючи на певну специфіку екологічних проблем поводженняз відходами сільського господарства, правових приписів у цій сфері недостатньо. Натомість застосовуються загальні положення екологічного законодавства про відходи, зокрема, закони України від 24 лютого 1994 р. " П р о забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 5 березня 1998 р. " Про відходи", від 5 травня 1999 р. " П р о металобрухт" та ін.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про відходи", відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності й не мають подальшо­го використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх влас­ник має позбутися шляхом утилізації чи видалення. Таке визначен­ня є неповним щодо сільськогосподарських відходів, адже з орга­нічних відходів найбільшу екологічну небезпеку становлять відходи тваринництва. Недаремно проектування тваринницьких комплек­сів продуктивністю понад 5 тис. голів і птахофабрик підлягає обов'язковій попередній державній екологічній експертизі. Важливою також є проблема безхазяйних відходів, тобто відхо­дів, які залишені власником у непризначеному для їх зберігання місці і власник яких невідомий. Особи, котрі виявили такі відходи, зобов'язані повідомити про них місцеві державні адміністрації чи місцеві ради. Постійно діюча місцева комісія з питань поводження з безхазяйними відходами провадить необхідні дослідження, за ре­зультатами яких складає акт, що передається до місцевої державної адміністрації чи місцевої ради, які, в свою чергу, зобов'язані прий­няти рішення про подальше поводження з цими відходами.

Закон "Про відходи" покладає обов'язки на суб'єктів аграрного права запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відхо­дів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних паку­вальних матеріалів і тари, в яких міститься продукція сільськогос­подарських підприємств; вести облік, визначати склад і властивос­ті утворюваних ними сільськогосподарських відходів; забезпечува­ти повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія; брати участь у будівництві об'єктів поводження з відхо­дами; забезпечувати їх переробку чи видалення; не допускати збе­рігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях або об'єк­тах; здійснювати контроль за станом місць або об'єктів розміщен­ня власних відходів; своєчасно вносити збір за розміщення відхо­дів, надавати відповідним державним ор­ганам інформацію про утворювані ними сільськогосподарські від­ходи; призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відхо­дами; забезпечувати розробку та виконання планів організації ро­боти щодо цього; професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців з питань поводження з відходами, отримати дозвіл і ліміти на утворення та розміщення відходів та ба­гато інших обов'язків.

Що ж стосується конкретного законодавства про відходи прик­ласти до конкретного фермера, то не важко зрозуміти наскільки нереально вимагати від нього дотримуватися перелічених вище обов'язків. Саме тому вітчизняне законодавство про відходи є не­ефективним і майже повсюди не виконується. Істотною помилкою законодавця, на наш погляд, є уніфікація правового режиму всіх відходів, тоді як очевидною є потреба встановлення різних право­вих режимів для різних видів відходів: побутових, промислових, не­безпечних, сільськогосподарських тощо. Щодо сільськогосподар­ських відходів, як вже зазначалося, необхідно прийняти спеціальні правові приписи, зокрема, програму поводження із сільськогоспо­дарськими відходами.