Морфографічні показники для потреб містобудування

Якісна оцінка рельєфу полягає у вивченні об’ємно-просторової структури рельєфу. Композиція житлової забудови повинна вирішувати на основі аналізу природно-просторової побудови комплексу форм рельєфу, таким чином, щоб виявити, підкреслити і максимально використати пластичні переваги рельєфу і візуальні властивості в просторі, утворений його формами.

На основі аналізу взаємодії форми рельєфу і оточуючого простору визначають його якості.

Сопілка визначає 6 основних форм:

Додатні: мис, гряди, горб

Від’ємні: амфітеатр, долина, улоговина

Додатні форми рельєфу візуально розділяють свої елементи, а від’ємні навпаки об’єднують їх у візуально взаємопов’язані системи.

Для аналізу форм рельєфу будують 2 типи карт:

1. Карти елементів і форм рельєфу

2. Карти візуальних басейнів, просторів.

Межі візуальних басейнів проводяться по вододілах або лініях випуклих перегинів. На цих картах зображають басейни різних порядків, їх параметри, напрямки розкриття, природні домінанти (вершини, миси), природні осі (долини).

Окрема споруда і рельєф будівельного майданчика.

Вирівнювання ухилів або вертикальне планування потребує затрат на земельні роботи, об’єм яких швидко зростає пропорційно розмірам споруди та ухилу місцевості. Величину додаткового об’єму земляних робіт залежно від ухилу можна обчислити за формулою: V= ml²tgα /2; l – довжина споруди; m – ширина; α – кут нахилу поверхні при умові, що споруда розміщена довшою стороною вздовж схилу.

Загальні принципи розміщення лінійних об’єктів.

А.Леванюк запропонував при розміщенні лінійного об’єкту слід намагатись максимально зменшити протяжність небезпечних і потенційно небезпечних ділянок які можуть викликати деформації, з точки зору стійкості лінійних споруд і забезпечення оптимальної взаємодії з рельєфом перевагу при виборі траси слід надавати субгоризонтальним морфоелементам, а саме: вододільним поверхням, терасам, заплавам, днищам балок. Для зменшення перегинів лінійними спорудами нестійких нахилених елементів рельєфу, необхідно досягти максимального скорочення випадків переводу з однієї системи в іншу. Слід максимально пристосовувати лінійні об’єкти до існуючих доріг, меж полів, лісових просі к.

Постадійне проектування доріг.

В ході постадійного проектування ведуть інженерно-геологічні дослідження одночасно з топо-геодизичними роботами. Дорога як інженерна споруда складається з дорожньої смуги і зміщених на ній дорожніх споруд. Нормативними документами передбачено дво або трьостадійне проектування. Перед проектуванням великих складних об’єктів проводять техніко-економічне обґрунтування.

Таким чином можливі такі стадії проектування:

-ТЕО

-технічний проект

-проектне завдання

-робочі креслення

Дослідження для ТЕО проводять на основі вже існуючих матеріалів,рідко проводять ознайомлення з місцевістю. Велика увага звертається на ділянки, де дорога перетинає річкові долини, можливі буд. Тунелів. Ще викор. дистаційні матеріали для рекогносц.. На стадії ТЕО вивчають можливі варіанти траси з врахуванням техніко економ умов і геоморфологічної ситуації. На цій стадії збирають дані про комплекс природних умов що складають окремі галузеві і комплексні фізико-географічні карти, вивчають геоморфологічні особливості великої території,особливо морфології рельєфу.

Стадія проектних завдань сюди входять попередні дослідження для обґрунтування вибору варіанта траси, інженерно геоморфол.спостереж. на попередньому етапі зводяться до поділу території на райони з різними ступенями складності для спорудження дороги. За ступенем складності природних умов розрізняють райони і ділянки: прості, середньої складност і складні. Оцінка варіантів траси заснована на врахуванні даних про розвиток екзогенних процесів. Спостереження за динамікою геоморф.процесів ведуть на всіх стадіях аж до стадії робочих креслень. Роботи охоплюють невелику смугу 300-500м з обох сторін дороги. Для районів з простими умовами масштаб 1:50000,для складних 1:25000 і більше. На наступних стадіях збільшується,в кінці додається опис форм рельєфу,а також аналіз геоморф.будови річкових долин,стійкості схилів,терас та інших елементів рельєфу. Окремий розділ присвячений прцесам.

В результаті робіт отримують звіт з картами в якому є опис форм рельєфу з врахуванням генезису і морфології, а також аналіз геоморфологічної будови річкової долини, стійкості схилів, терас та ін..

Стадія ТЕО у проектуванні доріг

Дослідження для ТЕО проводять на основі вже існуючих матеріалів,рідко проводять ознайомлення з місцевістю. Велика увага звертається на ділянки, де дорога перетинає річкові долини, можливі буд. Тунелів. Ще викор. дистаційні матеріали для рекогносц.. На стадії ТЕО вивчають можливі варіанти траси з врахуванням техніко економ умов і геоморфологічної ситуації. На цій стадії збирають дані про комплекс природних умов що складають окремі галузеві і комплексні фізико-географічні карти, вивчають геоморфологічні особливості великої території,особливо морфології рельєфу.

Вибір траси дороги

З факторів що визначають вибір траси дороги слід враховувати:

– Рельєф

– Фізико-географічні умови

– Інженерно-геоморфологічні особливості ґрунтів

– Наявність будматеріалів

– Економіко-географічні умови

Рельєф повинен задовольняти головну вимогу до вибору траси дороги, а саме найкоротшу відстань між пунктами, оптимальну поєднуваність плану і поздовжнього профілю дороги.

План і профіль дороги

План дороги – це з’єднання її прямих відрізків кривими. На зображенні траси дороги в плані показують розміщення дороги по відношенню до населених пунктів, елементів рельєфу і ситуації місцевості, а також криві і прямі ділянки.

Для прямих ділянок визначають азимут і довжину (в м або км), для криволінійних визначають радіус повороту, кут повороту, довжину кривої лінії.

Ступінь звивистості дороги характеризується коефіцієнтом розвитку траси – відношення фактичної довжини дороги до довжини прямої що з’єднує її кінці.

Відхилення від прямолінійного плану у вигляді кривих з’єднань буде тим більше чим більше розчленування рельєфу, зустріч з пониззями, заболочення і т.д.

Чим складніші геоморфологічні умови тим більша звивистість.

Радіуси кривизни в горах в загальному невеликі, а на рівнинах може досягати кількох кілометрів.

Поздовжній профіль дороги

Визначається крутістю полотна дороги або його ухилом і вимірюється падінням в м на км, і кутами нахилу у градусах, хоча більше використовується %

Для врахування кутів нахилу складають морфометричні карти, також вивчаються довжина і поперечний профіль схилів.

При вдалому виборі профілю і плану дороги говорять про її вписування в рельєф. Від рельєфу залежить вибір напряму траси дороги які носять назву трасувальних ходів, серед них розрізняють долинний, косогірний або схилів, вододільний і поперечно-вододільний.

Типи трасувальних ходів.

При вдалому виборі профілю і плану дороги говорять про її вписування у рельєф. Від рельєфу залежить вибір напряму траси дороги, що носить назву трасувальних ходів. Серед них розрізняють: долинний, косогірний (схиловий), вододільний і поперечновододільний.

Долинний трасувальний хід приурочений до закладення дороги. Тут необхідно повторювати вигини русла, створювати мости через протоки. Всі особливості траси залежать від морфологічного типу долин. Сприятливими для будови доріг є долини з широкою заплавою, з слабомеандруючим руслом, а також каньйони зі структурними уступами. Найлегше розміщувати дорогу на першій або другій надзаплавній терасі – вони менш порізані ніж вищі тераси і не затоплюються, на відміну від заплав.

Вододільний трасувальний хід. Тут оцінюється тип вододілу (акумулятивні рівнини різного генезису, структурні поверхні). Особливу увагу тут приділяють характеру антропогенного покриву, ознакам наявності тих чи інших фіз.-геогр. процесів. На широких вододілах траса прокладається довгими ходами. Тут застосовуються невеликі насипи, обєм робіт невеликий. Одним з найважливіших завдань є спостереження за гравітаційними процесами.

Схиловий трасувальний хід застосовується при переході траси з вододілу до долини річки, до берега озер чи моря. Тут особливо важливе значення має вивчення схилів, гравітаційних процесів в їхніх межах. При терасуванні схилів визначають генезис уступів, їх звязок з літологією порід. Вивчення мікроформ рельєфу схилів дає можливість робити висновок про характер текучих схилових процесів.

Поперечно-вододільний трасувальний хід продовжує схиловий, коли підйом по схилу завершується перетином вододілу або виїмкою і тунелем. Завдання геоморфолога – вказати місце найкоротшого перетину хребта тунелем, визначити лавино- і селенебезпечні райони, зони поширення обвалів та осипів, а також можливість карсту на трасі тунелю (аерофотогеоморфологічні методи).