ДУХ – ОСНОВА НАШОЇ БОРОТЬБИ

Я звертаюсь до своїх Братів, членів Організації, всіх з ким разом створював її з нуля, всіх тих, хто залишається в її лавах зараз в атмосфері зради і репресій, всіх, хто прийде в неї в майбутньому і понесе наші бойові знамена до Перемоги.

Я пишу в найтяжчі часи нашої Організації. Найтяжчі-тому що вже півтора роки вся державна репресивна машина проти нашого руху. Одна за одною «пишуться» фальсифіковані справи, один за одним найкращі кадри опиняються за гратами або в бігах. При цьому ворог хоче знищити нас не тільки фізично, але й морально: нас – ідейних бійців звинувачують у брудних кримінальних злочинах. Півтора роки на діяльність Організації накладено табу, – про неї не говорять ні на телебаченні, ні в газетах. Вороги – звичайні СБУ-шні стукачі та боягузи виливають потоки бруди і брехні на нас в сєтях. Всі вони сподіваються, що змова мовчання в купі з брудом знищать наш Рух і Організацію. Але скоро всі ці ланцюгові пси та їхні господарі переконаються в незламності нашого Духу.

Я звертаюсь до своїх Братів Соціал-Націоналістів, бо тільки Ваша Думка, Почуття і Дія мають для мене значення.

Хочу, щоб читаючи це кожен зі старих і навіть колишніх соратників згадав свої битви і боротьбу, згадав, що і він був молодим, і вірив у краще майбутнє нашого Народу. Хочу, щоби той, хто нині в строю, скріпив свій Дух і з подвоєною силою кинувся у боротьбу. Хочу, щоби той, хто прийде в лави нашого Руху після нас, побачив у нашому житті, боротьбі та звершеннях, помилках і поразках ту Ідею Нації, яка повинна перемогти, яка не може не перемогти!

Я кажу про те, що є основою нашого руху, про питання співвідношення Матерії та Духу. З точки зору матеріального сучасний момент існування, Організації можна охарактеризувати як безвихідний. Ми послаблені репресіями, у нас немає ані фінансів, ані матеріальних цінностей. Але таким же безвихідним виглядав початок Організації: нас було четверо, ми не мали жодної підтримки, і нам довелося працювати декілька місяців, щоб надрукувати перші сто листівок і пошити перші два прапори. Ми вирішили створити першу націоналістичну організацію в місті, де навіть слово «УКРАЇНСЬКА» викликало нездорову реакцію. Але ми правильно ставили перед собою головне завдання, – ми не питали: «А скільки у нас грошей?», ми питали себе: «А чи достатньо у нас Духу?» – і відповідали собі лише «ТАК». І зараз для продовження Боротьби і Перемоги ми повинні думати про достатність у нас Духу, а не матерії!

Ми не відмітаємо необхідність і важливість матеріального. Але відмітаємо панування матеріального над життям людини і народу. Дух править матерією, а не навпаки.

Єдиною нашою мотивацією повинна бути незламна віра у Вітчизну і Народ. Ворог може відібрати у нас тільки матеріальне, але не може забрати нашої віри. А тільки віра робить людей і їхні справи безсмертними. І в цю ключову для нашої Боротьби хвилину, ми повинні думати тільки про достатність у нас Духу. Озброївшись ним, ми можемо знайти і сили і кошти, скріпити наші ряди і вдихнути віру в нових людей, зможемо перемогти брехню і знищити ворога, що з’їдає нашу країну зсередини. І тоді від Донбасу до Карпат ще засяють наші переможні прапори, на яких буде викарбувано символ нашого Духу – Ідея Нації.

Андрій Білецький

Передано з-за грат, 2013 р.

ПЕРЕМОГА АБО СМЕРТЬ

В сучасному суспільстві неуків та акторів, яке все довкола перетворює на дурний жарт та фарс, досить часто можна побачити що і великі ідеї перетворюються на фарс, а боротьба на імітацію та гру. Комуністичні бариги катаються на своїх «Майбахах» і граються в марксизм та революцію. Ліваки та анархісти сидячи в кав’ярнях престижних вишів імітують Мао та Махно. Воротили з «Газпрому» и «Правительства РФ» граються в імперську політику на чолі з бутафорським «царем» Путіним. «Голубі» з регіоналів імітують «старших російських братів» (імітація імітації – це вже остання стадія хвороби).

На превеликий жаль Правий Рух демонструє такі ж тенденції, як і все оточуюче його суспільство. Однак якщо «суспільство фарсу» не обходить нас жодною мірою, то така ситуація в Русі викликає крайню тривогу. Ставки в Правій боротьбі надто великі, щоб спокійно дивитись на процес виродження Руху. Правий Рух ставить собі за завдання безкомпромісні боротьбу, кінцева мета якого повалення сучасної влади, політичної та економічної системи. Ніхто не сумнівається, що продовження панування нинішньої системи призведе до повного краху Країни, та цим поставить під загрозу існування Народу. Вже зараз Україна являє собою класичний приклад «конченої країни», з диктаторським режимом в стилі Латинської Америки, зі скупченням понад 90% національних багатств в руках олігархії; з абсолютно відсутнім виробництвом та сільським господарством; з колосальною диспропорцією експорту та імпорту; з деградуючою наукою і освітою; вимираючим і старіючім населенням (а молодь масово імігрує за кордон); з фактичною владою в країні безумно роздутого силового апарату міліції, прокуратури, СБУ, податкової. При цьому система, що являє собою сплав політиканів, ментів і олігархів, має тверде бажання правити країною якомога довше. Змусити її здати свої позиції – це справа довгої та жорстокої боротьби без жодних компромісів. Або живе Україна або живе Система! Разом їм не жити.

Зрозуміло, що не можливо підходити до такої справи, як до гри. Приміряючи на себе форму бійця ви підносите себе у власних очах і очах оточуючих. Однак одного дня несподівано для себе ви ризикуєте опинитися обличчям до суворої реальності: смерті, тюрми або каліцтва. В такі важкі хвилини усі «лицедії» показують своє власне обличчя – обличчя войовничого міщанина, підлуватого, боягузливого, безчесного. В такі хвилини люди застигають на місці, коли треба битися за друзів, тікають і ховаються. Стають зрадниками, завзято допомагають ментам знищувати вчорашніх побратимів.

Кожен, хто вступив на шлях Правої Боротьби, повинен бачити можливі наслідки цього кроку для себе. Тюрма, переслідування, фізична небезпека, неможливість нормальної роботи та сімейного життя – повинні бути побачені, відчуті та прийняті вами, як глибоке внутрішнє переживання і переконання. Гострі та небезпечні моменти боротьби приходять несподівано, і готовими до них треба бути весь час.

Ті спільноти, які сприймали боротьбу, як драму життя, залишились в історії як переможці, ті ж, які перетворили боротьбу на фарс, лишаються в пам’яті нащадків недолугими невдахами. Уявімо що було б, коли великі герої давнини виявились не героями, а лицедіями, що граються в боротьбу? Якщо б Леонід і триста спартанців постояли в проході Фермопіл і знялись за день перед наступом персів? Що Запорозька Січ розбіглась по домівках дізнавшись про жорстоку страту ватажків чергового антипольського повстання? Чи можна представити бойовиків ОУН або ІРА, що масово розбігаються почувши про те, що їхнім соратникам окупаційна влада дала величезний тюремний строк? Все це неможливо уявити, тому що в такому разі ніхто і ніколи не дізнався б імена цих героїв. Ми повинні тримати на своїх знаменах напис « Перемога або Смерть!», бо смерть це єдина альтернатива Перемозі, для нас та нашої Вітчизни.

Ніколи не зможе перемогти та справа, прихильники якої вболівають лише за власне благо. Але завжди переможе той, хто залишить всі свої прив’язаності заради Боротьби і Перемоги.

Андрій Білецький