Класифікація зобов'язань підприємств. Необхідність і сутність кредитування підприємств. Види кредитів

У процесі своєї діяльності підприємство, крім власних коштів, користується позиковим капіталом, який залучається на умовах платності, зворотності та терміновості. При цьому у підприємства виникають зобов'язання перед його кредиторами. Залежно від терміну погашення зобов'язання поділяються на поточні та довгострокові. Згідно з П(С)БО 2 "Баланс" зобов'я­зання класифікується як поточне, якщо воно буде погашене про­тягом операційного циклу підприємства або 12 місяців, почина­ючи з дати балансу. Усі інші зобов'язання є довгостроковими.

До поточних зобов'язань звичайно належать: заборгова­ність за розрахунками з бюджетом по податках та інших платежах; кредиторська заборгованість постачальникам за отримані від них товари, роботи, послуги; заборгованість з опла­ти праці; заборгованість зі страхування; авансові платежі замов­ників; короткострокові кредити банку; нараховані до сплати ди­віденди, відсотки тощо. Зобов'язання підприємства відображаються у розділах III та IV його балансу (табл. 3.1).

Зобов'язання, що прямо не пов'язані з операційною діяльністю підприємства (кредити банку, оголошені дивіденди, податок на прибуток, що підлягає сплаті), вважають поточними лише за умови, що їх потрібно погасити протягом 12 місяців з дати балансу.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного залучення різноманітних форм кредитів.

З економічної точки зору, кредит – це форма позичкового капіталу (у грошовій чи товарній формі), що надається на умовах платності, зворотності, терміновості та обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його одержує.

Таблиця 3.1 – Відображення зобов'язань підприємства в пасиві балансу

Необхідність кредитування підприємства визначається багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об'єктивних факторів належать:

- галузева належність підприємства;

- характер виробничого процесу;

- сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

- рівень організації виробництва;

- рівень організації збуту і постачання.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша – позичальником. Об'єктами кредиту можуть виступати грошові і товарно-матеріальні цінності, витрати на виконання робіт і надання послуг.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні засоби є:

– виробничі запаси (сировина, основні і допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

– незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

– витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів і т.п.);

– готова продукція і товари;

– платіжні і розрахункові операції з постачальниками і покупцями.

Об'єктом довгострокового і середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переоснащенням, впровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що призводять до збільшення вартості основних засобів.

Залучення підприємством різних форм кредитів прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів і підвищує ефективність фінансово-господарської діяльності.

Визначаючи потребу в кредиті, підприємство виходить із загальної потреби в коштах і їхній наявності.

Планування потреби в кредиті для формування оборотних коштів підприємства здійснюється таким чином:

– на першому етапі розраховується потреба в оборотних коштах у цілому і за окремими напрямками (формування виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції);

– на другому етапі визначається розмір кредиту, достатній для покриття збільшеної потреби в оборотних коштах. Для цього використовують формулу

             (3.1)

де К_О.Б. – розмір кредиту, необхідний для формування оборотних коштів;

ОК – потреба в оборотних коштах;

ОК_П – власні оборотні кошти на початок періоду;

ОК_ПР – поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;

КЗ – зменшення кредиторської заборгованості.

Після проведення розрахунків потреби підприємства в кредитних ресурсах визначають період їх залучення. Період залучення кредитів – це час з моменту надання банківського кредиту до моменту його повного погашення і виплати відсотків за його використання. Період залучення кредиту визначається банком. Практика свідчить, що в Україні цей термін, як правило, не перевищує одного року.

Форми і види кредитів наведені на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1 – Форми та види кредитів, які надаються підприємствам

Кредиторами підприємств можуть бути:

– банки і спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити);

– підприємства (комерційний кредит);

– держава (державний кредит, що надається уповноваженими банками);

– міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній уповноваженими банками).

Банківський і державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі; лізинговий і комерційний – у товарній. Банківський і державний кредити погашаються у грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно у грошовій формі. У період становлення ринкових відносин стала можлива його оплата як у товарній, так і в змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися у грошовій, товарній і змішаній формах.

За термінами надання розрізняють короткострокові, середньострокові і довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть одержати у випадку фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва і обігу. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату оснащення і фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад 3 років) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію і корпоратизацію підприємств і т.п.

Залежно від забезпечення кредити поділяються на 2 групи забезпечені і бланкові. Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема: нерухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю і т.п.

Забезпечення кредитів може також здійснюватися: правами підприємств на інтелектуальну власність, землю; гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (доручення, поліс страхової компанії). В Україні як забезпечення кредиту використовують головним чином товарно-матеріальні цінності і нерухомість.

Кредити, що даються підприємствам банками під заставу державних цінних паперів, називають ломбардними. В міру розвитку ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українських підприємств буде зростати.

Бланкові кредити одержують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються.