Патентування є спеціальною процедурою у сфері легалізації господарської діяльності.

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 6

Відповідно до ч. 4 ст. 14 ГК України у сфері торгівлі за грошові кошти (готівка, чеки, а також із використанням інших форм розрахунків і платіжних карток на території України), обміну готівкових валютних цінностей (зокрема, операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, з платіжними картками) і побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання. Спеціальним актом тут виступає Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», особливим документом — торговий патент.

Торговий патент — це державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності протягом встановленого терміну.

На відміну від ліцензування, патентування не вимагає дотримання ліцензійних умов. Іншими словами, фактично торговий патент — це державне свідоцтво, яке підтверджує внесення суб'єктом господарювання плати за право займатися певними видами діяльності у сфері роздрібної торгівлі, грального бізнесу і побутових послуг упродовж встановленого терміну.

Слід ураховувати, що не будь-яка торгова діяльність підлягає патентуванню, а тільки така роздрібна і оптова торгівля (сфера громадського харчування), яка передбачає продаж товарів за готівкові кошти, інші платіжні засоби (наприклад, дорожні чеки) і з використанням кредитних карток. Тому торгова діяльність виключно через банки (у безготівковому порядку) не вимагає патентування.

Крім того, не вимагають патентування окремі види торгової діяльності за готівкові кошти, передбачені Законом. До таких видів діяльності належить продаж продукції власного виробництва найманим робітникам суб'єкта підприємництва, торгівля товарами першої необхідності вітчизняного виробництва згідно з переліком, передбаченим Законом (хліб, продукти дитячого харчування, м'ясо, риба і т. п.) і деякі інші.

Нерідко для одного і того ж виду діяльності необхідно отримати і торговий патент, і ліцензію. Прикладом є роздрібна торгівля алкогольними напоями.

Торгові патенти можуть бути звичайними, пільговими, короткостроковими і спеціальними. В даний час законом виключена можливість застосування спеціального торгового патенту, суттю якого було підтвердження права підприємця на особливий порядок оподаткування, зокрема, на звільнення від сплати податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб тощо. Застосування спеціальних торгових патентів розповсюджувалося раніше на території, визначені в порядку експерименту Кабінетом Міністрів України на термін не більше 1 року. Наприклад, в Одеській області спеціальний торговий патент застосовувався в м. Іллічівську.

Звичайний торговий патент видається на строк до 12 місяців, короткостроковий — на строк від 1 до 15 днів. Пільговий торговий патент оплачується в зниженому розмірі і видається на здійснення торгівлі товарами соціальної спрямованості — готові лікарські препарати, мило, зошити і деякі інші.

Торговий патент видається суб'єктам підприємництва державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або за місцем знаходження їх структурних підрозділів. Суб'єктам підприємництва, які здійснюють торгову діяльність або надають побутові послуги (окрім пересувної торгової мережі), торговий патент видається за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту за надання побутових послуг, а підприємцям, які здійснюють торгівлю через пересувну торгову мережу, — за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Вартість торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від виду діяльності, місцезнаходження пункту продажу товарів тощо, але не вище певних розмірів.

Зокрема, вартість торгового патенту для здійснення торгівлі на території м. Києва і обласних центрів складає від 60 до 320 гривень на місяць. Для короткострокового патенту вартість відповідної плати фіксується на рівні 10 грн. на день.

За порушення законодавства про патентування суб'єкти підприємництва несуть господарсько-правову відповідальність згідно зі ст. 8 Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», зокрема:

— за порушення строків оплати торгового патенту — у вигляді нарахування пені на суму боргу у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ;

— за порушення порядку використання (розміщення) звичайного торгового патенту — у вигляді штрафу, що стягається у розмірі вартості патенту за один місяць;

— за здійснення операцій, щодо яких передбачається патентування, без одержання торгового патенту — у вигляді штрафу, що стягається в розмірі від двократної до п'ятикратної вартості патенту залежно від його вигляду і сфери діяльності.

Порядок застосування вказаних санкцій підпадає під положення розділу V ГК про адміністративно-господарські санкції.

Торговий патент не можна плутати з патентом, який видається на підтвердження права власності юридичної особи або громадянина на такі об'єкти інтелектуальної власності, як винахід, промисловий зразок, корисну модель, нові сорти рослин тощо. Ці об'єкти є нематеріальними активами суб'єкта господарювання, складовими права промислової власності, що іменується ще патентним правом (див. розділ 5 цього підручника).

Право користування об'єктами інтелектуальної власності, підтверджене відповідним патентом, може бути внесено до статутного фонду (капіталу) господарської організації, передане іншій особі на підставі договору з його власником. Прикладом такого договору служить договір комерційної концесії або ліцензійний договір згідно з главами 75 і 76 ЦК, ст. 156 і главою 36 ГК України.

Торговий патент є індивідуальним дозвільним документом і право на здійснення діяльності, вказаної в ньому, не може бути передано іншій особі.

3.Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються відповідними законами.

Ст. 18 ГК України визначає засади обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються Господарським кодексом та іншими законами, зокрема Законами України «Про Антимонопольний Комітет України», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції» тощо.

Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади (зокрема Антимонопольним комітетом України) та органами місцевого самоврядування.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необгрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання за принципом «для державних службовців - можна робити те, що прямо передбачено законом». Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Згідно з ч. 7 ст. 19 ГК України суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніше як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 56

Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 241.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...