Завдання та функції господарських судів України, джерела регулювання їх діяльності.

Основними завданнями господарського суду, що визначають зміст його діяльності є: захист прав і законних інтересів учасників господарських правовідносин; сприяння зміцненню законності у сфері господарських від­носин; унесення пропозицій, спрямованих на удосконалення пра­вового регулювання господарської діяльності. Господарські суди мають розглядати весь комплекс питань пра­вового регулювання економічних відносин, що виникають між суб'єктами господарського права. Ураховуючи комплексний ха­рактер таких відносини предметом судового захисту мають бути суб'єктивні права і законні інтереси суб'єктів господарської діяль­ності (суб'єктивна ознака обсягу судового захисту), предметом судової діяльності мають бути економічні спори (об'єктивна озна­ка обсягу судового захисту). Отже, основним у діяльності місце­вих господарських судів є розв'язання господарського (економіч­ного) спору.

Щодо аналізу функцій господарських судів, слід зазначити, що законодавство не містить їх переліку. Так, у вже не чинному Законі України «Про господарські суди» було визначено тільки принципи організації та діяльності господарського суду (ст. 4), завдання господарського суду (ст. 3).

У науці Д.Притика виділяє основну функцію господарських судів - захист економічних прав та інтересів суб'єктів господарської діяльності та держави. Разом з тим, господарським судам притаманні й інші функції, здійснення яких необхідно для нормальної діяльності органів цього суду (допоміжні функції). Так, господарський суд в межах своєї компетенції здійснює захист економічних прав і законних інтересів організацій, роз'яснення правових актів, внутрішньосистемне керівництво, керівництво внутрішньоструктурними підрозділами господарського суду й інше. Деякі автори всі допоміжні функції суду поділяють на три великі групи: організаційно-кадрові; організаційно-розпорядчі; організаційно-виконавчі.

Додаткові функції господарського суду відіграють не останню роль у здійсненні його органами основної функції захисту законних прав і інтересів. І він не зміг би успішно здійснювати свою головну функцію (заради чого він був створений), аби до його діяльності не було віднесено здійснення ряду допоміжних функцій. Зокрема, цей суд не може нормально функціонувати без права Вищого господарського суду України давати рекомендаційні роз'яснення всім господарським судам з питань практики застосування законодавства й інших нормативних актів, що регулюють господарські відносини, з покладанням на зазначений орган судової влади обов'язку вивчення й узагальнення досвіду місцевих та апеляційних господарських судів. Значення допоміжних функцій у діяльності господарського суду також велике, але вони не є вирішальними при характеристиці сутності господарського суду, оскільки не вони виражають те головне, що його характеризує.

Важливою також є і запобіжна функція. Аналіз даних і матеріалів, що характеризують причини порушень законодавства в економічних відносинах, — це, на мою думку, продовження функції зі здійснення правосуддя. Адже завданням господарських судів є не тільки розв'язання господарського спору, а й виявлення чинників, що сприяли його виникненню.

6. Право на звернення у господарський суд: особливі суб’єкти, підстави та наслідки.

Положення частини 1 ст. 1 ГПК (Право на звернення до господарського суду) є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поши­рюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюєть­ся. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлен­ня особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Вод­ночас за змістом коментованої статті порушення права чи законного інте­ресу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд повинен відмовити в позові.

Згідно з ГПК захисту в господарському суді підлягає не лише пору­шене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. Поняття охоронюваного законом інтересу (інакше — законного інтересу) було й досі залишається дискусійним в теорії права. За одним із сучасних визначень законний інтерес — це відображена в об'єктивному праві або така, що випливає з його загального змісту, і певною мірою гарантована держа­вою юридична дозволеність, виражена в устремліннях суб'єкта користу­ватися певним соціальним благом, а також за необхідних умов звертати­ся за захистом до компетентних структур — із метою задоволення своїх інтересів, які не суперечать загальнодержавним. Законні інтереси має будь-який суб'єкт правовідносин, котрий, реалізуючи свій інтерес, не мо­же вимагати певної поведінки від інших, доки він не буде ущемлений й правомірність реалізації цього інтересу не буде підтверджено в судовому порядку.

Частина ст. 1 ГПК містить перелік суб'єктів, право на звернення яких до господарського суду є обмеженим. Тобто ця норма є винятком з правила, встановленого ч. 1 статті.

У випадках, установлених законом, допускається звернення до господарського суду:а)державних органів; б) інших органів; в) громадян, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Це означає, що право на звернення до господарського суду повин­но бути прямо передбачене законодавчими актами України.

Відповідно до частини 3 ст. 1 ГПК угода про відмову від права на звернення до господарського суду є нікчемною. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду може бути викла­дена в договорі або в окремому документі. Якщо умову викладено в до­говорі, договір є нікчемним в частині цієї умови договору, і посилання відповідача на цю умову не повинно братися судом до уваги. Не вва­жається відмовою від права на звернення до господарського суду угода про передачу справи за згодою сторін на розгляд третейського суду (арбітражу) на підставі ст. 12 ГПК.

Не буде також вважатися відмовою від права на звернення до гос­подарського суду встановлення у договорі заходів досудового врегулю­вання спору.