Роз-к корпоративної форми господарства та їх відображення у економічній думці у другій половині ХХ ст.

Корпорація — це система організації бізнесу, Грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособ­леними від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах су­спільства.З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочер­гове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пу­чок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин — акціонерів.У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структу-ризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій.реєструють.

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визна­чає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) фор­мі корпорації і вбачає в нійнайсуттєвішу організаційну іннова­цію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє ви­никнення у 1950—1960-х роках нового антимонопольиого типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капі­тали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними.Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформова­но три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональни­ми за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні.

Зростання національних економік провідних країн світу у 50-70-ті рр. ХХ ст.Неокейнсіанські теорії економічного зростання.

— Розподіл темпів росту закраїнами і порівняння результатів за період 1950—1970 років із результатами попередніх 80 років свідчить про найбільші успіхи насамперед Західної Європи та Японії .Якщо до 1960 року найвищі показники темпів зростання серед європейських країн демонструвала Німеччина, то вже в період від 3960 до 1970 року, економічний розвиток стає рівномірнішим. Ситуація 1960-х років характеризувалася як загальним приско­ренням економічного зростання, так і певною уніфікацією його параметрів. Виняток становила хіба що Велика Британія, хоча й у цій країні темпи розвитку починаючи з повоєнного періоду бу­ли найвищими за період від 1870 до 1960 року. Рівень споживання у Західній Європі та Японії три­валий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня спожи­вання.Рівень споживання у Західній Європі та Японії три­валий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня спожи­вання. У Західній Європі виникнення економіки, ґрунтованої на принципах взаємної співпраці та соціального партнерства сприя­ло об'єднанню інтересів власників капіталу, роботодавців, проф­спілок як представників інтересів найманих працівників та дер­жави в єдиній політиці економічного зростання.Виробництво сировини, енергії і продуктів харчування за межами національної економі­ки також забезпечувало великий потенціал для розвитку провід­них країн світу шляхом використання потенціалу менш розви­нених країн. Розглядаючи спрощену, однофакторнумодель економічного зростання Харрода-Домара, зазначимо її основні риси: визначення вирішального умовою динамічної рівноваги(поступального руху) ринкової економіки, постійних (сталих) тем­
пів економічного зростання;

— визнання постійності в тривалому періоді норми нагрома­джень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (маржинальний коефіцієнт);

— пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи еко­номічного зростання досягаються не автоматично, а є результа­том активного державного регулювання економіки;

— визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зро­стання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, своєю чер­гою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безро­біття;

— визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій
є причиною інфляції, а заощаджень — причиною неповної зайня­тості. Звідси — лише рівність Інвестицій і заощаджень забезпе­чує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.

Дослідження умов і факторів економічного зростання означа­ло трансформацію статичного підходу в динамічний. Можливість існуваннясталої динамічної рівноваги доводиться в праці бри­танського вченого Дж. Міда «Неокласична теорія економічного зростання» (1961).