Доходи і видатки місцевих бюджетів

Основу самостійності місцевого бюджету складають власні та закріплені доходи,

Власні доходи - це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади. Вони мобілізуються місцевими органами влади самостійно, на підставі власних рішень та за рахунок визначених ними джерел. До власних доходів належать місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та інші.

Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів. Вони передаються центральною владою або органами влади вищого територіального рівня і закріплюються за певним бюджетом на частковій або довгостроковій основі. Згідно з Бюджетним кодексом до місцевих бюджетів зараховуються прибутковий податок з громадян, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам, плата за ліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності, плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності та інші.

Певну частину доходів місцевих бюджетів становлять регулюючі доходи, які розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України.

Регулювання доходів місцевими бюджетами дає можливість забезпечити відповідність між повноваженнями на здійснення видатків, закріпленими законодавчими актами України за бюджетами та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є міжбюджетні трансферти у формі дотацій і субвенцїй.

Важливу роль для становлення самостійних місцевих бюджетів відіграє порядок здійснення видатків та склад цих видатків.

Видатки місцевих бюджетів - це економічні відносини,якї виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок місцевих бюджетів, поділяються на:

- видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути делеговані АР Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

- видатки на реалізацію прав і обов'язків АР Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Видатки місцевих бюджетів підрозділяються на поточні та видатки розвитку.

Поточні видатки — це видатки з бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку — це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, а також фінансування капітальних вкладень виробничого та невиробничого призначення.

Отже, видатки місцевих бюджетів відображають ті ж самі економічні відносини, що й видатки державного бюджету, Це ті економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади.

45. Бюджетний процес.

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів, контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України. Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи , які наділені правами і обов'язками учасників бюджетних правовідносин.

Бюджетний рік розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня.

Державний бюджет України затверджується Верховною Радою України. Бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети області, міста, району, району в містах, селищні і сільські бюджети затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами народних депутатів.

Бюджетний процес складається з чотирьох стадій;

1. Перша стадія — планування, складання проекту бюджету являє собою діяльність щодо розробки плану документів (проекту бюджету), або прийняттям відповідних правових актів (Постанова, Рішення сесії місцевої ради).

2. Друга стадія — розгляд та затвердження бюджету починається з моменту надання проекту бюджету на розгляд у Верховну Раду або місцеві ради та завершується прийняттям Закону про Державний бюджет або Рішенням сесії місцевої ради на плановий рік.

3. Третя стадія — виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до Закону про Державний бюджет України, Рішення про місцеві бюджети.

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів.

4.Четверта стадія - підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення про нього.

Касове виконання Державного бюджету та місцевих бюджетів, контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів здійснюють органи Державного казначейства України. Цей виконавчий орган вирішує комплекс завдань, пов'язаних з організацією та виконанням Державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, проведенням проведенням операцій з наявними бюджетними коштами та їх ефективним управлінням, обліком доходів та витрат бюджетів, організацією і аналізом фінансової звітності про стан їх виконання. Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами законодавчої та виконавчої влади, Національним та комерційними банками України, Іншими учасниками бюджетного процесу, а також фінансовими інститутами.

Правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, затверджується в порядку, встановленому законодавством України,

46.Стадії бюджетного процесу та їх характеристика.

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів, контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України. Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи , які наділені правами і обов'язками учасників бюджетних правовідносин.

Бюджетний процес складається з чотирьох стадій;

1. Перша стадія — планування, складання проекту бюджету являє собою діяльність щодо розробки плану документів (проекту бюджету), або прийняттям відповідних правових актів (Постанова, Рішення сесії місцевої ради).

2. Друга стадія — розгляд та затвердження бюджету починається з моменту надання проекту бюджету на розгляд у Верховну Раду або місцеві ради та завершується прийняттям Закону про Державний бюджет або Рішенням сесії місцевої ради на плановий рік.

3. Третя стадія — виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до Закону про Державний бюджет України, Рішення про місцеві бюджети.

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів.

4.Четверта стадія - підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення про нього.

Бюджетна класифікація.

Доходи бюджету підрозділяються за ознаками бюджетної класифікації. Бюджетна класифікація являс собою єдине систематизоване групування доходів і видатків бюджетів за однорідними ознаками. Відповідно до бюджетної класифікації, доходи бюджету за джерелами формування підрозділяються на чотири групи:

1. Податкові надходження.

2. Неподаткові надходження.

3. Доходи від операцій з капіталом.

4. Трансферти.

1. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До податкових надходжень відносяться;

1). податки, що справляються з доходу окремих осіб і з прибутку підприємств (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб );

2). податки за користування майном, податки на власність (податок з власників транспортних засобів, податок на майно);

3). платежі за використання природних ресурсів (лісових, водних ресурсів, плата за землю);

4). податки І збори, якими обкладаються виробництво, продаж, передача товарів (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензії на підприємницьку та професійну діяльність);

5) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито, консульські збори);

6). інші податки (місцеві податки та збори).

2. Неподаткові надходження включають:

- доходи від власності та підприємницької діяльності;

- адміністративні збори та платежі;

- надходження від штрафів та фінансових санкцій, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства ;

3. Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

5. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Найбільшим джерелом доходів державного бюджету с податок на додану вартість. Частка в доходах державного бюджету від надходжень цього податку складає у середньому 28% Другим за величиною джерелом надходжень до державного бюджету є податок на прибуток підприємств, питома вага надходжень від цього податку складає у середньому близько 20%. Третє за значенням доходне джерело державного бюджету - акцизний збір, Його частка в доходній частині державного бюджету за останні роки має стійку тенденцію до збільшення. Останніми роками вагому роль відіграють неподаткові джерела формування державного бюджету, питома вага яких складає у середньому близько 30% усіх доходів бюджету.

Співвідношення між окремими видами доходів державного бюджету України, аналіз тенденцій бюджетних надходжень і факторів, що визначають зміну їх рівня, визначаються стратегією розвитку бюджетно-податкової політики.

48.Державний кредит і державний борг .

Державний кредит є однією з ланок фінансової системи України і знаходиться в тісному зв'язку з усіма процесами, що мають місце в умовах перехідної економіки.

Кредит, як елемент загальної системи перерозподілу вартості в розширеному виробництві, відображає два взаємопов'язаних зустрічних процеси її руху в грошовій формі. З одного боку, залучення вільних грошових коштів підприємств та населення, а з іншого — використання цих коштів на фінансування державних потреб.

У кредитних відносинах беруть участь кредитор (займодавець) і позичальник як юридично самостійні суб'єкти.

Державний кредит використовується, в основному, для мобілізації коштів з метою фінансування державних видатків, для покриття бюджетного дефіциту, підтримки валютного курсу національної грошової одиниці, на соціальні потреби та на інші невиробничі цілі.

Державний кредит, як фінансову категорію, слід розглядати в двох аспектах: активному, коли держава відіграє роль кредитора, і в пасивному., коли вона виступає позичальником коштів. У фінансовій практиці державним кредитом називають кредит, який видається державою. Кредит, який отримує держава, на практиці визначається як державна позика, що приводить до формування державного боргу.

Державний кредит виступає, як правило, у двох формах: державні позики та ощадна справа.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними та внутрішніми кредиторами. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави.

Розвиток державного кредиту і, відповідно, створення державного боргу характерне для усіх країн як з розвиненими ринковими відносинами, так і з перехідною економікою. Зростання державного боргу - це складне явище, зумовлене цілою низкою факторів, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку.

Державний борг в основному виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту.

Державний борг - явище, похідне від дефіциту державного бюджету.

Для з'ясування реального впливу боргового навантаження на економіку України аналізуються макроекономічнІ показники - обсяги ВВП, розміри внутрішнього та зовнішнього державного боргу, доходи і видатки держави, розглядається динаміка кількісної величини державного боргу, процедура його обслуговування, вплив державного боргу на темпи економічного зростання.

У країнах з економікою, що розвивається, фактор наявності державного боргу є одним з головних чинників, який надає специфіки функціонуванню їх фінансових відносин.

49. Дефіцит бюджету і Державний борг .

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними та внутрішніми кредиторами. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави.

Розвиток державного кредиту і, відповідно, створення державного боргу характерне для усіх країн як з розвиненими ринковими відносинами, так і з перехідною економікою. Зростання державного боргу - це складне явище, зумовлене цілою низкою факторів, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку.

Державний борг в основному виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту.

Державний борг - явище, похідне від дефіциту державного бюджету.

Для з'ясування реального впливу боргового навантаження на економіку України аналізуються макроекономічнІ показники - обсяги ВВП, розміри внутрішнього та зовнішнього державного боргу, доходи і видатки держави, розглядається динаміка кількісної величини державного боргу, процедура його обслуговування, вплив державного боргу на темпи економічного зростання.

У країнах з економікою, що розвивається, фактор наявності державного боргу є одним з головних чинників, який надає специфіки функціонуванню їх фінансових відносин.

Бюджетний дефіцит являє собою перевищення видатків бюджету над його доходами. Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету є:

- структурна розбалансованїсть економіки та несвоєчасне І недостатньо ефективне проведення структурних перетворень;

-збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

- недосконалий механізм  оподаткування суб'єктів господарювання;

- невідповідність структури бюджетних видатків наявним фінансовим можливостям держави.

Безумовно, бюджетний дефіцит - небажане для держави явище: його фінансування на підставі грошової емісії гарантовано веде до інфляції, за допомогою неемісійних коштів - до зростання державного боргу.

Однак бюджетний дефіцит не можна однозначно віднести до надзвичайних, негативних подій, характеризувати як однозначно несприятливе для економіки явище, тому що різними можуть бути якість, природа дефіциту. У невеликих, припустимих розмірах ( за даними міжнародної статистики у межах 3 -4% від розміру ВВП ) він може бути пов"язаний з необхідністю здійснення значних Державних вкладень у розвиток економіки, і тоді дефіцит не є відображенням кризових течій суспільних процесів, а скоріше стає наслідком прагнення держави забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного відтворення.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і в ідеалі збалансування доходів і витрат держави.

Проблема подолання дефіциту бюджету є однією з важливих фінансових проблем, причому принципове значення для функціонування економіки має не стільки розмір бюджетного дефіциту, скільки вибір джерел його фінансування.

Згідно з Бюджетним кодексом України джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, тобто операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості,в результаті яких виникають зобов'язання держави, АР Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами.

Конкретні заходи держави у напрямі подолання бюджетного дефіциту можуть бути різними, але в результаті вони зводяться до створення умов і можливостей для зростання доходів та скорочення видатків бюджету.