Державна експертиза інвестицій.

Стаття 15. Державна експертиза інвестицій

1. Обов'язковій державній експертизі у повному обсязі
підлягають інвестиційні програми та проекти будівництва, що
здійснюються із залученням коштів Державного бюджету України,
бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також
коштів державних підприємств, установ та організацій, за винятком
об'єктів цивільного та виробничого призначення, для затвердження
проектів будівництва яких комплексний висновок державної
експертизи не є обов'язковим. Інвестиційні програми та проекти
будівництва, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування,
підлягають експертизі згідно з частиною першою статті 8 цього
Закону. 

Державна експертиза інвестиційних програм і проектів
будівництва проводиться на засадах організаційної єдності
державним підприємством "Спеціалізована державна експертна
організація - Центральна служба Української державної будівельної
експертизи" центрального органу виконавчої влади з питань
будівництва та архітектури та її місцевими підрозділами (філіями)
за участю експертних підрозділів організацій - співвиконавців
комплексної державної експертизи.
2. У разі необхідності експертиза окремих інвестиційних
проектів і програм може здійснюватись експертними комісіями,
створюваними Верховною Радою України.

Поняття та правова регламентація тендерів.

«Про затвердження Положення про порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні» від 21 жовтня 1993 р. № 671;

• «Про проведення конкурсів (тендерів) у будівництві» від 1 вересня 1998 р. № 13696 та інші.

Особливості концесії як виду здійснення інвестиційної діяльності.

Договори економічної концесії: застосовуються переважно в країнах, що розвиваються або запроваджують ринкові економічні відносини, являють собою спеціальний дозвіл у формі привілею, який надається державою в особі уповноважених органів інвесторам, насамперед іноземним, на інвестиційну діяльність, пов'язану з економічним розвитком держави, що надає такий привілей.

Концесійні договори як форма закріплення відносин учасників інвестування.

Закон України «Про концесії» від 16 липня 1999 р.

Ці договори, укладаються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим на це державним органом (щодо об'єктів права державної власності) та органом місцевого самоврядування (щодо об'єктів права комунальної власності) з іноземними інвесторами, і передбачають надання останнім прав на розробку та освоєння відновлювальних і невідновлюваних природних ресурсів, проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів державної власності та комунальної власності, не переданих підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління.

Концесійним договорам притаманні особливі ознаки, а саме:

• однією з сторін такого договору виступає держава в особі уповноваженого органу чи орган місцевого самоврядування;

• визначеність строку дії такого договору залежно від характеру та умов концесії (однак із законодавчим обмеженням мінімального та максимального строку дії договору);

• конкурентні засади укладання договору;

• спеціальна реєстрація укладених договорів. Концесійні договори умовно можна .поділити на дві категорії:

• концесійні договори, за якими іноземному інвестору передається право на використання природних ресурсів;

• концесійні договори, за якими іноземному інвестору передається право на використання інших об'єктів, що перебувають у державній власності та комунальної власності й не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління.

Проблеми міжнародно-правового регулювання інвестиційної діяльності.

Двосторонні угоди, спрямовані на захист іноземних інвестицій.

Для вдосконалення міжнародно-правового регулюван­ня іноземного інвестування доцільно підвищувати роль дво- та багатосторонніх інвестиційних угод, спрямованих на захист іноземних інвестицій. Саме такі угоди можуть в сучасних умовах забезпечити найбільшу стабільність і пе­редбачуваність світових господарських зв'язків. Укладен­ня дво- та багатосторонніх угод щодо сприяння та захист іноземних інвестицій обумовлено дією так званих «інве­стиційних ризиків». При цьому вони можуть мати харак­тер комерційних і некомерційних (політичних) ризиків. Необхідно зазначити, що систему правових гарантій від інвестиційних ризиків можна поділити на дві системи. Перша забезпечує правовий захист відповідно до норм національного законодавства. Друга включає в себе захо­ди міжнародно-правового характеру, що базуються на дво- та багатосторонніх угодах.

Вашингтонська конвенція «Про порядок розв’язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами» 1965р.

У 1965 р. було укладено Вашингтонську конвенцію “Про порядок розв’язання інвестиційних спорів між державами й іноземними особами”. Виключною сферою дії даного акта є інвестиційні спори, що виникають між інвестором і урядом приймаючої країни з приводу тлумачення угод про ввіз капіталовкладень або націоналізації майна, пов’язаного із здійсненням інвестицій.
Однією з характерних сторін конвенції є те, що вона не дає єдиного визначення терміна “інвестиції”. Автори цього документа виходили з того, що таке визначення має міститися в національно-правових актах учасників Конвенції й що між цими актами будуть існувати певні відмінності. Саме тому кожна держава в разі приєднання до конвенції повинна повідомити про клас або класи спорів, які передбачається передавати на розгляд Міжнародного центру з розв’язання інвестиційних спорів.
Згідно з положеннями Вашингтонської конвенції під егідою Світового банку було створено Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів між державами й особами з інших держав. Центр покликаний розв’язувати спори шляхом використання арбітражної процедури. Його рішення є обов’язковими для сторін. Він складається з Адміністративної ради й Секретаріату.

Сеульська конвенція «Про заснування Багатостороннього Агентства та гарантія інвестицій» 1985в. як джерело міжнародно-правового регулювання інвестиційної діяльності.

Статья 2. Цели и задачи Агентства

Задача Агентства - стимулировать поток инвестиций в
производительных целях между странами-членами и особенно в
развивающиеся страны, дополняя таким образом деятельность
Международного банка реконструкции и развития (далее именуемого
"Банк"), Международной финансовой корпорации и других
международных финансовых учреждений развития.

Для достижения этой цели Агентство:

а) предоставляет гарантии, включая совместное и повторное
страхование от некоммерческих рисков в отношении инвестиций,
осуществляемых в какой-либо стране-члене из других стран-членов;

b) проводит соответствующую дополнительную деятельность по
оказанию содействия потоку инвестиций в развивающиеся страны-члены
и между ними, а также

c) пользуется такими другими дополнительными полномочиями,
которые могут потребоваться для достижения этой цели.

При принятии всех своих решений Агентство руководствуется
положениями настоящей статьи.