Суть та значення господарських договорів

У законодавстві, судовій практиці і літературі широко використовується поняття “господарський” і “комерційний”1 договір.
Характерними рисами господарського договору раніше вважали:

1) особливий суб’єктний склад – обома сторонами договору або хоч би однією з них є господарська організація;

1. 2) плановий характер договору, зумовлений тим, що підставою його sjk`demm є планове завдання, яке є обов’язковим для обох чи
однієї з сторін;
3) договір, спрямований на безпосереднє обслуговування основної
діяльності господарської організації.
До господарських відносили і непланові договори, якщо вони
були однотипні з плановими і підпорядковувалися такому самому
законодавчому режиму (наприклад, поставка, контрактація,
перевезення тощо) або вступ у договірні відносини прямо був
передбачений законом (наприклад, укладення договору на
експлуатацію залізничних під’їздних колій).
Безумовно, в сучасних умовах деякі ознаки господарського
договору, які зазначені вище, потребують уточнення. Зокрема,
суб’єктами господарських відносин є не лише юридичні особи, а й
громадяни, які у встановленому порядку здійснюють підприємницьку
діяльність, договори з їх участю є переважно неплановими.
У проекті нового ЦК України появляється поняття
підприємницького договору, хоч і не розкривається його сутність.
У підприємницькому договорі поєднуються як загальні ознаки,
властиві всякому цивільно-правовому договору, так і особливі риси.
По-перше, суб’єктами такого договору є юридичні або фізичні
особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти
підприємницької діяльності.
По-друге, зміст підприємницького договору становлять умови, за
якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги
з метою здійснення підприємницької діяльності або з іншою метою,
не пов’язаною з особистим споживанням.
По-третє, для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема,
зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може
встановлюватися окремий порядок їх укладення, обліку і реєстрації.
Враховуючи вищезазначене, господарським можна вважати такий
цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоча б
однією з них є юридичні чи фізичні особи – підприємці і за яким
передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з
метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей,
не пов’язаних з особистим споживанням.

№23

Одностороння відмова від господарського договору

Не допускаються одностороння відмовавід виконаннязобов'язань ,крім  випадків, передбачених законом, атакож відмова від виконання або  відстрочка виконання змотиву,щозобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконаноналежнимчином. Одностороння відмова відзобов’язання може бути частковою або в повному об’ємі. Внаслідок цього зобов’язання відповідно стає зміненим або припиняється. Крім того, як зазначено в п. 2 ст. 615 ЦК, одностороння відмова не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання. Тому сторона, яка в односторонньому порядку відмовилася від зобов’язання, має право вимагати від другої сторони (в тому числі через суд) сплати штрафних санкцій за порушення своїх зобов’язань, передбачених законом або договором,або нести іншу передбачену відповідальність.ГК містить ще одну імперативну норму, яку суб’єктам господарювання обов’язково треба знати: п. 7 ст. 193 ГК забороняє односторонню відмову від виконання зобов’язання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. За кожним договором наступає своя окрема відповідальність. Оскільки однією з підстав виникнення зобов’язань є укладений договір, то, звісно, законодавець допускає і односторонню відмову від договору. При цьому, відповідно до п. 3 ст. 651 ЦК у випадку односторонньої відмови від договору у повному об’ємі чи частково, якщо право на таку відмову встановлено договором чи законом, договір вважається відповідно припиненим чи зміненим. При відмові кредитора від договору, передбаченій ст. 615 ЦК, боржник звільняється від обов’язку виконати свої зобов’язання в натурі. Це правило встановлено п. 3 ст. 622 ЦК.

Зазвичай, розбіжностей між нормами ЦК і ГК, які регулюють питання односторонньої відмови від зобов’язань за договором, немає. Та з цього правила є виключення. Йдеться про договір майнового найму(ЦК) та один із його різновидів – договір оренди (ГК). ЦК надає право на односторонню відмову від договору як наймодавцю, так і наймачу при настанні певних обставин. Так, згідно зі ст. 766 ЦК, наймач має право відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування нанесених йому збитків, якщо наймодавець не передасть наймачу майна, що є предметом договору найму. А відповідно до ст. 782 ЦК наймодавець має право відмовитися від договору найма і вимагати повернення свого майна, якщо наймач не вносить плату за користування Майном протягом 3-х місяців підряд.