Суб’єкти господарських правовідносин

Такими суб’єктами є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність певних ознак:

 -безпосереднє здійснення господарської діяльності,;

- створення (набуття статусу суб’єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб’єктів господарських відносин різний – залежно від виду , організаційно-правової форми ,основного або виключного виду діяльності.

-наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю;

- наявність господарської правосуб’єктності, тобто визнаної державою за певним суб’єктом господарювання можливості бути суб’єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень);

Суб’єкти господарського права (господарських правовідносин) – це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єктністю.Суб’єкти господарського права надзвичайно різноманітні і тому їх класифікують, тобто поділяють на групи, за певними критеріями (ознаками).

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

-суб’єкти господарювання, тобто суб’єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

-суб’єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі ,Національний депозитарій України).

Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані.До перших (державних) належать державні та казенні підприємства, державні господарські об’єднання, господарські міністерства та відомства. До других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. До третіх (колективних) — господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об’єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями. До четвертих (приватних) – індивідуальні підприємці, приватні підприємства. До п’ятих (змішаних) – орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.

№22

Умови типових договорів

Правова природа типового договору полягає у тому, що він затверджується Кабміном або уповноваженим ним органом виконавчої влади (ч.2 ст.179 ГК) і сторони при укладенні господарського договору не можуть відступити від його змісту, але мають право конкретизувати його умови (п.3 ч.4 ст.179 ГК). Варто зазначити, що положення ГК є не зовсім точними, оскільки не лише КМУ може уповноважити орган виконавчої влади затвердити типовий договір, а і пряма вказівка закону (про що йдеться у п.3 ч.4 ст.179 ГК – напр., ч.2 ст.33 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» дає таке повноваження ДКЦПФР). Типовий договір затверджується нормативним актом відповідного компетентного органу. Від типового договору слід відрізняти примірний договір, який рекомендується суб'єктам господарювання органом управління для використання при укладенні ними договорів і при цьому сторони мають право за взаємною згодою змінювати умови примірного договору, доповнювати його зміст (п.2 ч.4 ст.179 ГК). Водночас, типові та примірні договори є видами нормативно-правових актів, основне призначення яких полягає у визначенні необхідної або бажаної з точки зору держави моделі договірного зобов’язання, а також у спрощенні процесу укладання конкретних господарських договорів [1, с.17]. Таким чином, типовий договір – це нормативно-правовий акт, затверджений компетентним органом у встановленій формі, який містить обов'язкові умови змісту певного господарського договору, що його мають намір укласти сторони. Пропонується визнавати типовий договір організаційним договором субординаційного типу [1, с.22], хоча видається суперечливим включення такого договору до будь-яких класифікацій господарських договорів, адже правомірно говорити лише про господарські договори, які прийняті на підставі типових договорів.

2. Види господарських правовідносин. Їх суть та значення.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт ,надання послуг);

-відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).
За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:

-горизонтальні ,учасники яких рівноправні. -вертикальні,в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

-внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами; - міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють так іправовідносини:

-у галузі промисловості;-у галузі сільського господарства;-у галузі транспорту;-у галузі капітального будівництва;-у сфері приватизації;-у сфері антимонопольного регулювання;- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Порівняльна характеристика суб’єктів та учасників господарських правовідносин.

Як зазначалося, держава регулює найважливіші суспільні відно­сини, до яких належить і господарська діяльність. Органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, є учасниками відносин у сфері госпо­дарювання (ст. 2 ГКУ). Важливо розмежовувати поняття "учас­ник господарювання" і "суб'єкт господарювання" з метою усунення подальшої плутанини цих понять. Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 ГКУ держава, органи державної влади та органи місцевого само­врядування не є суб'єктами господарювання. Відповідно до цього органи державної влади та органи місцевого самоврядування беруть участь у господарській діяльності, але не є суб'єктами господа­рювання.