Характеристика адміністративно-господарських санкцій

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Господарським кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Види адміністративно-господарських санкцій:

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

· вилучення прибутку (доходу); Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил підлягає вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.
Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

· адміністративно-господарський штраф; (грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності);

· стягнення зборів (обов'язкових платежів); (у разі несплати + штраф)

· застосування антидемпінгових заходів; (у разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція);

· припинення експортно-імпортних операцій;

· застосування індивідуального режиму ліцензування;

· зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

· анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

· обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

· скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання;

№ 16

Підприємство як самостійний суб’єкт господарювання

 Підприємство — основна організаційна одиниця господарювання. Це обумовлено особливостями економічних і соціальних функцій підприємства в економічній системі, а саме — функцій товаровиробника, що задовольняє суспільні потреби в продукції, роботах, послугах. Головним нормативним актом, що регулює діяльність підприємств, є Господарський кодекс України Що визначає види й організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності. підприємство — це є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності і діє на основі статуту, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і може мати у своєму складі інших юридичних осіб. Як самостійна господарська одиниця підприємство може вступати в договірні відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, формувати свою організаційну структуру, управлінський апарат, штатний розклад, розпоряджатися фінансами, займатися купівлею, переробкою і продажем продукції, надавати соціальні послуги населенню. Підприємство є самостійним господарським суб'єктом, може мати у своєму розпорядженні основні й оборотні кошти, наймати робочу силу, здійснювати виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність. Юридичний аспект цього визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності «має право за власною ініціативою приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України».Головне завдання підприємства — задовольняти в чому-небудь потреби населення, одержуючи при цьому прибуток, за рахунок якого задовольняються соціальні й економічні інтереси даного колективу і власника майна — підприємства. Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбачених статутом підприємства.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на основі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Підстави вирішення спорів в судовому порядку щодо укладання господарських договорів

Цивільний кодекс України та Господарський про­цесуальний кодекс України визначають загальний порядок врегулювання розбіжностей, що виникають при укла­данні господарських договорів та при їх зміні і розірванні, а та­кож регулюють процесуальні відносини щодо порушення позов­ного провадження з господарських спорів та їх вирішення. Це є однією з особливостей господарських договорів.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України та ст. 5 Господарського процесуального кодексу України особливістю ук­ладання договорів є досудове врегулювання розбіжностей, що ви­никають при їх укладанні. За наявності заперечень щодо умов договору іншою стороною в 20-денний термін надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом із підпи­саним договором. Підприємство, яке одержало протокол, зобов’я­зане протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегу­лювання розбіжностей другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, в 20-денний термін передати на вирішення до гос­подарського суду.