Право інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

До об'єктів права інтел-ної власності, зокрема, належать:літературні та художні твори;комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; раціоналізаторські пропозиції;сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці тощо. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності . Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором.

58. Винахід (корисна модель) як результат творчої діяльності.Винахід(корисна модель)- результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі технологіїї. Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання. Корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання. Об'єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них. Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель є: 1) винахідник; 2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель за договором чи законом. Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель є: 1) право на використання винаходу, корисної моделі; 2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі,); 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на  винахід, корисну модель належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід до набрання ними чинності. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель спливає через десять років від дати подання заявки на корисну модель в установленому законом порядку.

59. Охорона прав на промислові зразки.Правова охорона надається промисловому зраз ку, що не суперечить суспільним інтересам, прин ципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбу- вання або їх поєднання, які визначають зовніш- ній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Право власності на промисловий зра -зок засвідчується патентом. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Відомства і продовжується Ві- домством заклопотанням власника патенту, але не більш як на п`ять років. Обсяг правової охо- рони, що надається, визначається сукупністю сут тєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка). Тлумачення ознак повинно провадитися в межах опису промислового зразка. Патент надає його власнику виключне право використовувати про- мисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Будь-яке посягання на права власника патенту, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згід- но з чинним законодавством У. На вимогу влас- ника патенту таке порушення повинно бути при- пинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати по- новлення порушених прав власника патенту мо- же також особа, яка придбала ліцензію, якщо ін- ше не передбачено ліцензійним договором.

60. Охорона прав на знаки для товарів.Правова охорона надається знаку, який не су- перечить суспільним інтересам, принципам гу- манності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охо- рони, встановлені Законом. Об'єктом знака мо- жуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та ін- ші позначення або їх комбінації, виконані у будь -якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право вла сності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить  10 років від дати по -дання заявки до Відомства і продовжується Відо- мством за клопотанням власника свідоцтва, по- даним протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10 років. Порядок продовження стро- ку дії свідоцтва встановлюється Відомством. Об- сяг правової охорони, що надається, визначаєть- ся наведеними у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг. Право на одержан- ня свідоцтва у порядку, встановленому цим Зако- ном, має будь-яка особа, об'єднання осіб або   їх правонаступники. Право на одержання свідоц- тва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Відомства або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умо- ви, що вказана заявка не вважається відклика - ною, не відкликана або не відхилена. Свідоцтво надає його власнику виключне право користува- тися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом. Взаємовідносини при користуванні знаком, сві- доцтво на який належить кільком особам, визна- чаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію)на використання зна- ка та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва, вва- жається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чин- ним законодавством У. На вимогу власника сві -доцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'яз. відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

61. Авторські та суміжні права та їх правовий захист.Законом охороняються особисті (не майнові) і майнові права авторів та їх право- наступників, пов'язані із створенням та викори станням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробни- ків фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Особа, яка має авторське право, для спо- віщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщуєть- ся на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - (С), імені (наймену- вання) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Особа, яка має авторсь- ке право або будь-яку виключну правомочність на твір, для свідчення про авторство на обнаро- дуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор.Автором вважається особа, зазначена як автор на примірнику обнаро- дуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва, якщо в судов. порядку не буде доведено інше. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право доз- воляти або забороняти:1) відтворення творів; 2)публічне виконання і публічне сповіщення тво- рів; 3) публічний показ та інше. Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються су- дом, у порядку, встановленому чинним законод. У. Судивідповідно до його компетенції розгля- дає спори про:встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення майнових прав власника свідоцтва.

62 Поняття господарських зобов’язань.. Господарське зобов’язання - це врегульоване пра вом госп. відношення, в силу якого одна особа має право вимагати від іншої здійснення госпо- дар. функцій - передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов’язана виконати вимоги щодо предмета зобов’язання і має право вимагати за це зустрічної винагороди (сплатти грошей, зустрічних послуг і т. ін.) Господарські зобов’язання виникають з ряду підстав, а саме: 1.держ контракту чи держ замо- влення. Зміст договору, що укладається на під- ставі держ. замовлення, повинен відповідати цьо- му замовленню. 2.З іншого акту органу управлін- ня. 3.Із господарського договору, укладеого на підставі держ контракту, держ замовлення чи ін- шого управлінського правового акту . 4. Із госпо- дарського договору, укладеного за простою зго- дою сторін. Виконання зобов'язань може забезпе- чуватися згідно з законом або договором: неустойкою (штрафом, пенею), заставою, порука, завдатком. Припиняється зобовязання по вико- нанню, збігом боржника і кредитора в одній осо- бі, угодою сторін, неможливістю виконання, смертю боржника, кредитора, ліквідацією юрид. особи (боржника або кредитора).

63. Характеристика основних видів господарських зобов'язань.Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 (господарські організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності) цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати: - між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта; - між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств; - між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством; - в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

64. Виникнення господарських зобов’язань.Господар. зобов’яз. виник. з ряду підстав, а саме: Держ контракту чи держ замовлення. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Þ З іншого акту органу управління.

Þ Із господар. договору, укладеного на під- ставі держ контракту, держ замовлення чи іншо- го управлінського правового акту .

Þ Із господарського договору, укладеого за простою згодою сторін.

Укладення договору. Договір вважається укладе- ним, коли між сторонами в потрібній у належ - них випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, що- до яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Форма договору. Коли сторони домовились укласти д. у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для да- ного виду д. ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін д. повинен бути укладений в письмовій формі, він може бу- ти укладений як шляхом складання одного доку мента, підписаного сторонами, так і шляхом обмі ну листами, телеграмами, телефонограмами та ін.. В передбачених законом випадках д. може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення. Пропозиція укласти договір. Коли пропозиція укласти договір зроблена усно без зазначення строку для відповіді, договір вважа- ється укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Відповідь про згоду укласти договір на інших умовах. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час новою пропозицією.