Поняття недобросовісної конкуренції. Види дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією.

Конкуренція є найважливішим елементом ринкової економіки, без неї не можуть розвиватися ринкові відносини.

Недобросовісна конкуренція є антиподом конкуренції.

У Господарському кодексі України (ст.ст. 32—37) визначено поняття недобросовісної конкуренції, названо її види і відповідальність за це правопорушення.

У ст.32 ГК України та в ст.1 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. поняття “недобросовісна конкуренція” визначене як будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

У літературі надане наукове визначення недобросовісної конкуренції як порушення правил поведінки, які склалися, широко застосовуються в підприємництві і визнаються підприємцями як обов'язкові ділові норми, що завдає шкоди відносинам добросовісної конкуренції і свободи підприємницької діяльності [Саніахмето-ва Н.О. Правовий захист підприємництва в Україні. — Київ, 1999, с.169].

Правове визначення (генеральний делікт) поняття недобросовісної конкуренції як будь-яких дій у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є найважливішою кормою Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”. Використання зазначеного поняття надало імпульс розробці і прийняттю передбачених ст. 33 Закону правил професійної етики в конкуренції для галузей економіки і відповідних сфер підприємницької діяльності, сприяло затвердженню в правосвідомості підприємців необхідності чесної поведінки в сфері підприємництва.

Аналізуючи законодавче визначення недобросовісної конкуренції, необхідно відзначити, що відповідно до чинного законодавства певні дії можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією лише в тому разі, якщо вони посягають на правовідносини в сфері підприємницької діяльності.

Складність у визначенні недобросовісності дій суб'єкта господарювання, виходячи із законодавчого визначення недобросовісної конкуренції, полягає у використанні в якості оцінного критерію такої поведінки правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності. Чинне законодавство не містить нормативного визначення понять “правила”, “торгові та інші чесні звичаї”. Тому визначення протиправності поведінки суб'єкта господарювання як протиріччя зазначеним правилам і звичаям є прерогативою органів, уповноважених застосовувати законодавство про захист від недобросовісної конкуренції.

Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2-4 Закону. У Законі зазначено три види правопорушень:

- неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;

- створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Державне регулювання та контроль у господарській діяльності. Порядок оскарження незаконних дій та рішень посадових осіб контролюючих органів.

До основних способів регулюючої дії держави на деятельность суб'єктів господарювання (підприємців) є:державне замовлення, державне завдання;ліцензування, патентування, квотування;сертифікація і стандартизація;вживання нормативів і лімітів;регулювання цін і тарифів;надання інвестиційних, податкових і інших пільг;надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій і субсидій (ч. 2 ст. 12 гК України).Загальним питанням державного контролю за господарською д-тю присвячена ст. 19 гК України, відповідно до якої суб'єкти госп-ня мають право без обмежень самостійно здійснювати госп. діяльність, яка не суперечить законодавству. Частину 2 цих статті закріплює, що державний контроль і нагляд за Г діяльністю суб'єктів господарювання здійснюється в наступних сферах:у сфері збереження матеріальних засобів;у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання і податкових відносин;у сфері ціноутворення.

Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі подаються областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом. Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.