Правове положення товариства з додатковою відповідальністю.

ТДВ є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства. Найменування ТДВ має містити найменування товариства, а також слова "ТДВ ". До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення Цивільного Кодексу про ТДВ, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом. Установчим документом ТОВ  є статут. Статутний капітал ТДВ складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства (не менший розміру, встановленого законом)., який гарантує інтереси його кредиторів. Вищим органом ТДВ є загальні збори його учасників. У ТДВ створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. ТДВ може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду - у випадках, встановлених законом.

 46.Правове положення повного товариства.

Повним є тов-во, учасники   якого відповідно до укл-го між ними дог-ру здійснюють підпр-ку діяльність від імені тов-ва і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відпов-сть іза його зобов'язаннями усім майном, що їм належить. Особа може бути учасником тільки одного ПТ. Учасник ПТ не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є днорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами. Найменування ПТ має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "ПТ". Засновницький договір ПТ створюється і діє на підставі зас-го дог-ру, який підписується всіма його учасниками. Упр-ння діяльністю ПТ здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи упов-ний він вести справи тов-ва, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ тов-ва. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.

Правове положення командитного товариства.

КТ є тов-во, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відп-сть за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "КТ " або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "КТ ".Якщо у найменування КТ включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства. До командитного тов-ва астосовуються положення про повне тов-во, якщо інше не встановлено Цив-м Кодексом, іншим законом. КТ створюється і діє на підставі засновницького договору. ЗД підписується усіма повними учасниками. Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у КТ залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо КТ створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цією статтею для КТ. Правовий статус повних учасників КТ та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства встановлюються положеннями ЦКодексу про учасників повного товариства. Особа може бути повним учасником тільки в одному КТ. Повний учасник КТ не може бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства.На момент державної реєстрації КТ кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, встановленому законом. Управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками. Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю КТ т та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники КТ можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Економічні перетворення відносин власності в процесі сучасної економічної реформи.

Форми власності в Україні.

Власність як науковий термін вживається у двох аспек­тах: в економ. і юрид.. В економічному - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належ­ності наявних засобів виробництва і одержува- них продук­тів праці державі, окремим колекти- вам чи індивідам. На­лежність (присвоєння) у цьому випадку означає відношення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присво­єння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект прис- воєння матеріальних благ - це суспільні відно­сини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого».Суть його полягаг в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб’єк- тів від речі або, інакше кажучи, в недо­пущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні пану­вання над річчю з боку невласника. Згідно ЗУ «Про власність» влас­ність в У. виступає в таких формах: приватна, колек­тивна, державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми влас- ності є рівноправними. Інакше регулюються відносини власності в КУ. По-перше, у К. (ст. 41, 116, 142, 143) щодо власності вживаються термі- ни «приватна», «держав­на» та «комунальна» і нічого не говориться про колективну власність. При цьому комунальна власність (власність те­риторіальних громад сіл, селищ, міст) розгляда- ється відо­кремлено від державної. По-друге, на відміну від ЗУ «Про власність» у К говориться не про рівнопра­вність форм власності, а про рів- ність перед законом усіх суб'єктів права власнос- ті. Зазначені новели зу­мовлюють необхідність внесення відповідних змін до За­кону «Про влас- ність».

Поняття права власності.

Власністьяк науковий термін вживається у двох аспек­тах: в економічному і юридичному. В економічному - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належ­ності наявних засобів виробни- цтва і одержуваних продук­тів праці державі, окремим колективам чи індивідам. На­лежність (присвоєння) у цьому випадку означає відношен- ня суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присво­єння, який хара- ктеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це сус- пільні відно­сини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розме жуванні «мого» і «чужого». Згідно із ЗУ «Про власність» влас­ність в Україні виступає в таких формах: приватна, колек­тивна, державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми власності є рівноправними. Інакше регулюються відносини власності в КУ. По-перше, у КУ щодо власності вживаються терміни «приватна», «держав­на» та «комунальна» і нічого не гово- риться про колективну власність. При цьому комунальна власність (власність те­риторіальних громад сіл, селищ, міст) розглядається відо­кремлено від державної. По-друге, на відміну від ЗУ «Про власність» у КУ говориться не про рівнопра­вність форм власності, а про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності. Зазначені новели зу­мовлюють необхідність внесення відповідних змін до ЗУ «Про влас- ність». Право власності визна­чається законом як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користуван ня і розпорядження майном. Володіння - це закріплення матеріаль- них благ за конкрет­ними власниками – індивіда- ми і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користу­вання - це вилучення з речей їхніх корисних властивос- тей, які надають можливість задовольнити відпо- відні потреби індивіда чи колективу. Розпоряд- ження - це визначення влас ником юридичної або фактичної частки речі. Із цього можна зро- бити висновок, що право власності-це врегульо- вані законом суспільні відносини щодо володін- ня, користування і розпорядження майном. Пра- во власності в У. охороняється законом.Держава забезпеч. стабільність правовідносин власності.