Висновок : з точки зору покращення динамічних можливостей автомобіля другий варіант комплектації автомобіля більш доцільний, ніж перший

2.2 Розробка пристосування для зняття полюсних башмаків стартера

Рис. 2.1 Приспособа для розборки стартера

Приспособа для розборки стартера

Встановлюємо снятий статор стартера, гвинтом зажимаемо гвинт полюсного башмака,і ключом на 8 відкручуємо гвинт.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗДІЛ

3.1 Дати економічну характеристику об`єкта проектування

Об'єктом дослідження є підприємство сфери обслуговування автомобілів «Автоуют», яке було створену 2005 році.

Статутний фонд підприємства складає 200 тис. гри Підприємство діє згідно з законодавчими актами України та статуту.

Основними видами діяльності "Автоуют" є надання послуг у сфері обслуговування автомобілів, закупівля та реалізація різноманітних автозапчастин. Наразі можна вказати такі види діяльності підприємства:

1) виробництво та реалізація автокондиціонерів;

2) встановлення авто кондиціонерів і автономних підігрівачів;

3) закупівля, зберігання та реалізація автозапчастин.

Переважаючим видом діяльності підприємства є виробництво та реалізація плавленого автокондиціонерів. Цей вид діяльності в загальній структурі обсягів господарювання підприємства займає близько 80 %.

Підприємство не є "новачком" у своїй галузі. Підприємство має складські площі та виробничі приміщення. Окрім того, на підприємстві займались встановленням додаткового електрообладнання, яке на той час було основним доходом підприемства.

Структура управління підприємством є лінійно-функціональною, тобто управління здійснюється за основними функціональними напрямками: постачання, виробництво, збут, кадри, фінанси тощо. Найвищим органом управління є Загальні збори працівників, поточними справами керує голова підприємства.

Попередній аналіз структури управління підприємством вказує на відсутність недоліків. На данний момент підприємство активно розвивається і має значний вплив на ринку надання послуг.

Слід зазначити що структура управління фірми «Автоуют» за час ії існування зазнала лише формальних змін. Суттєвою є тільки реорганізація відділу постачання та збуту, на два відповідних відділи, що дозволило зосередити зусилля підприємства на ефективному збуті продукції.

3.2Визначити витрати, пов`язані з розробкою пристосування для розбирання стартера

Підприємство «Автоуют» займається обслуговуванням автомобілів. Отже, йому необхідна матеріальна база, тобто інструмент. Одним з них є приспособа для розбирання стартера.

Рис. 3.1 Приспособа для розбирання стартера

На ринку така приспособа коштує 500 грн. Але її можна виготовити своїми силами.

Таблиця 3.1

Розрахунок витрат на виготовлення при способи для розбирання стартера

Економія:          355грн. - 500грн.= - 145грн.

3.3 Отже,так як економія становить 145 грн. підприємству доцільно самостійно виробляти дану приспособу.

3.4 Основні шляхи вдосконалення виробничої структури підприємства
Удосконалення виробничої структури підприємства є найважливішою передумовою прискорення технічного переозброєння, раціоналізації його організації, інтенсифікації та прискорення процесу виробництва.

Зі зміною спеціалізації виробництва виникає необхідність в організації нових цехів або ділянок, запровадження нового обладнання або методів виготовлення продукції зумовлює зміну пропорцій між окремими ланками. Всі ці зміни в структурі здійснюються за заздалегідь розробляються проектам.

Робота з удосконалення структури підприємств проводиться в період реконструкції, технологічного переозброєння, зміни профілю та поглиблення спеціалізації підприємства.

Проектування вдосконалення виробничої структури підприємства проходить ті ж стадії, за якими проводиться будь-яка проектна робота. Основна увага економістів при цьому зосереджується на оцінці економічної ефективності передбачуваних робіт.

У процесі проектування визначається істота передбачуваних змін у структурі підприємства, склад його цехів, дільниць, обслуговуючих господарств, їх масштаби, характер розміщення, ретельно обговорюються ці зміни з широким колом фахівців і з колективом трудящих, використовуються дані галузевих науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій . Після схвалення вищих органів управління проектний матеріал передається для детальної розробки у відповідні проектні організації. Подальша робота економічної служби в області вдосконалення структури підприємства полягає у контролі та аналізі розробок проектних організацій, розрахунку економічної ефективності в цій галузі.

Вихідним моментом при проектуванні структури підприємства є характеристика виробничого процесу. Перш за все визначають ту частину основного процесу виробництва та номенклатури допоміжних господарств, яка включається в рамки одного підприємства. При цьому необхідно враховувати, що відділення від діючих підприємств ряду допоміжних (інструментальний, енергетичні), заготівельних виробництв і виготовлення деталей загальногалузевого і міжгалузевого застосування, пов'язаних один з одним стійким кооперуванням, є найважливішим напрямом вдосконалення структури діючих підприємств.

Наступною стадією проектування структури підприємства є визначення масштабів однорідних виробничих процесів, перш за все в основному виробництві. Одночасно на основі аналізу масштабів виготовлення різних видів продукції з урахуванням її конструктивної і технологічної однорідності виявляється раціональний рівень спеціалізації виробничих підрозділів.

Відправними моментами при цьому є поглиблення спеціалізації і забезпечення оптимального розміру виробництва по приватних виробничих процесів.

Наступною стадією проектування є пов'язування і коректування спеціалізації та масштабів виробничих підрозділів.

У тому випадку, коли масштаби виробництва однорідної продукції невеликі, доводиться йти на певну деспеціалізації підрозділів; коли ці масштаби більше оптимального - постає питання про раціональну централізації виробництва, тобто виникає можливість дублювання виробничих підрозділів.

На цій стадії здійснюється вибір організаційної структури підприємства. Вона включає: визначення ступеня раціональної централізації виробництва, вибір адміністративних структурних одиниць - цехів, дільниць і т. д.

Наступна стадія проектування структури - визначення форм і напрямів взаємозв'язку між виробничими підрозділами підприємства. В основі цієї роботи лежить аналіз та визначення послідовності і масштабів виробництва, узгодження темпів приватних виробничих процесів і забезпечення їхньої пропорційності. Найважливішим шляхом вирішення цього питання є використання методів раціональної організації виробництва. На цій стадії роботи проводиться коригування рівня спеціалізації окремих підрозділів,

Кооперовані зв'язку є базою для остаточного вибору організаційної структури і планування підприємства.

Серед основних шляхів вдосконалення виробничої структури нині називають такі:

1) Укрупнення підприємств і цехів (це дозволить в більш широких масштабах упроваджувати нову високопродуктивну техніку, постійно вдосконалювати технологію, поліпшувати організацію виробництва);

2) Пошук і реалізацію більш досконалого принципу побудови виробничої структури (для проектованих підприємств) і використання резервів поліпшення структури (для діючих підприємств);

3) Раціоналізацію співвідношення між основними, допоміжними і обслуговуючими цехами;

4) Поліпшення планування підприємства (відповідність генерального плану підприємства обраним основним технологічним процесам);

5) Розвиток спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва;

6) Уніфікацію і стандартизацію процесів і обладнання.

Оскільки процес переходу до нової виробничої структурі більш складний, ніж створення нової організаційної структури, слід визначити:

· принципи і методи вдосконалення, відповідно до яких буде поліпшуватися виробнича структура;

· фактори внутрішнього та зовнішнього середовища, які потрібно прийняти до уваги (виробнича структура повинна змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища);

· тенденції вдосконалення виробничої структури.

Питання про вибір і поліпшення виробничої структури підприємства (об'єднання) повинен вирішуватися як при будівництві нових підприємств, так і при реконструкції діючих.

У перспективі підприємства повинні перейти до такої виробничій структурі, де відсутні заготівельні та інструментальні цехи, де скорочено кількість механічних і ремонтних цехів. Однією із сучасних тенденцій удосконалення виробничої структури в даний час продовжує залишатися формування гнучких виробничих процесів. Виробнича структура підприємства, що складається з гнучких модулів, націлених на мінливі потреби, відбиває новий характер виробництва як клієнто-орієнтованого, що відповідає новим тенденціям створення досконалої виробничої структури. На це спрямовані і такі способи і форми її зміни, як реінжинірингу бізнес-процесів, загальна система управління якістю за міжнародними стандартами ISO 9000 (серія міжнародних стандартів ISO, що регламентують управління якістю на підприємствах) у її різних модифікаціях.

Якість використання наявних можливостей, ресурсів і сприятливої ​​ринкової обстановки зв'язане на підприємстві з механізмом планування виробництва.

Побудова оптимального з точки зору можливої ​​зміни ринкової ситуації плану є запорукою реалізації внутрішньої стійкості підприємства у зовнішньому економічному середовищі. Саме тому слід звернути особливу увагу на матеріал з планування виробництва.

Дотримання раціонального співвідношення між основними, допоміжними і обслуговуючими цехами та ділянками повинно бути спрямоване на підвищення питомої ваги основних цехів за кількістю зайнятих робітників, вартості основних фондів, розміром займаних площ.

Раціоналізація планування передбачає вдосконалення генерального плану підприємства.

3.5.1Управління якістю на підприємстві

Якість товару є основною складовою його конкурентоспроможності. Визначаючи якість продукту слід намагатися виділити властивості товару, якім надає перевагу споживач. Слід мати на увазі, що надати всі бажані якості товару практично неможливо, та й взагалі немає сенсу з точки зору вимог конкретних сегментів ринку, а також з точки зору забезпечення ефективності підприємницької діяльності фірми.

Якість включає в себе велику кількість компонентів. Насамперед до них відносяться техніко-економічні показники якості продукції, а також якість технології її виготовлення і експлуатаційні характеристики. Показники призначення продукції, надійності та довговічності, трудомісткість, матеріаломісткість, наукомісткість – є визначальними в цьому ряді.

В останні роки все більшого значення набувають і такі властивості та характеристики продукції, як екологічні, ергономічні, естетичні. Екологічні показники характеризують відповідність товару вимогам захисту навколишнього середовища і базуються на раціональному і бережливому природокористуванні. Ергономічні показники пов’язані з урахуванням властивостей і особливостей людського організму і покликані дотримуватись гігієнічних (освітлення, токсичність, шум, вібрація, запиленість), антропометричних (відповідність форми і конструкції виробу розмірам і конфігурації людського тіла), фізіологічних, психологічних та інших вимог. Естетичні показники визначають зовнішню форму і вид продукції, її дизайн, привабливість, виразність, емоційність впливу на споживача тощо.

При визначені рівня якості товару слід врахувати нормативні складові: відповідність продукції обов’язковим стандартам якості, прийнятим в законодавчому порядку в країнах-партнерах, куди передбачається її поставляти. Це особливо важливо в зв’язку з тим, що вже сам по собі факт невідповідності виробу, що випускається, прийнятим на конкретному ринку стандартам якості знімає питання можливості поставки і зводить нанівець всю іншу роботу по підвищенню рівня якості виробу. Таким чином, при плануванні виходу на новий ринок в першу чергу слід отримати інформацію по затвердженим в законодавчому порядку або прийнятим в торговій практиці стандартам якості і врахувати їх в роботі по удосконаленню продукту. Особливо жорсткими сьогодні стають в більшості країн стандарти якості, які забезпечують екологічну чистоту, високу ступінь уніфікації продукції, заходи безпеки і захисту здоров’я людини.

Важливим критерієм визначення якості виробу і відповідності його конкурентоспроможності є забезпечення патентної чистоти і патентного захисту товару. Патентна чистота забезпечується, якщо оригінальні технічні рішення, використані під час виробництва даного товару, здійснені лише розробниками підприємства-виробника або засновані на придбаній у інших фірм відповідній ліцензії і не підпадають під дію патентів в конкретних країнах. При наявності ліцензійної угоди, яка дозволяє виготовляти продукцію по відповідній технології, підприємство-виробник може її виготовляти для продажу, як правило, тільки на своєму внутрішньому ринку, якщо в угоді не було спеціально обумовлено право поставки товару на експорт. Відсутність патентної чистоти робить продукцію неконкурентоспроможною на відповідному ринку і служить суттєвою перепоною розвитку експортної діяльності.

Якість товару, його експлуатаційна безпека і надійність, дизайн, рівень післяпродажного обслуговування є для сучасного покупця основними критеріями при здійсненні покупки та відповідно обумовлюють успіх або неуспіх фірми на ринку.

Сучасна ринкова економіка висуває принципово нові вимоги до якості продукції, що випускається. Це пов’язано з тим, що зараз життєздатність будь-якої фірми, її стійке становище на ринку товарів і послуг обумовлена рівнем конкурентоспроможності. В свою чергу конкурентоспроможність пов’язана з дією кількох десятків факторів, серед яких можна виділити два основних – рівень ціни і якість продукції. Причому другий фактор поступово виходить на перше місце.

Рівень якості – це кількісна характеристика міри придатності продукції для задоволення конкретного попиту на неї. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

1) Абсолютний рівень – характеризує якість виробу певного виду, що виготовляється підприємством в поточному періоді. Він визначається обчисленням взятих для його вимірювання показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів.

2) Відносний рівень якості окремих видів нової продукції визначається порівнянням їх техніко-експлуатаційних та економічних показників з абсолютними показниками якості найкращих аналогічних вітчизняних і зарубіжних зразків.

3) Перспективний рівень якості виробів – такий рівень, якого можна досягти в майбутньому, враховуючи пріоритетні напрямки й темпи розвитку науки і техніки.

4) Оптимальний рівень якості – такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання (експлуатацію) продукції за конкретних умов її споживання є мінімальною.

Для визначення та контролю рівня якості окремих видів і всієї сукупності продукції, що виготовляється (проектується), використовується конкретна система показників:

· одиничні – характеризують будь-яку одну властивість виробу;

· комплексні – відображають кілька властивостей окремого виробу одночасно;

· загальні – відображають якість усіх або багатьох видів продукції;

· узагальнюючі – характеризують загальний рівень якості всієї сукупності продукції.

Найбільш численною є група одиничних показників якості продукції.

Методи оцінки рівня якості продукції:

1) Об’єктивний метод – означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань, лабораторного аналізу і вимірювань. Такий метод дає найімовірніші результати і використовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Його застосовують для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці – продуктивності, потужності; предметів праці – вмісту металу в руді тощо; споживчих товарів – вологостійкості взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

2) Органолептичний метод – базується на результатах аналізу сприйняття органами чуттів людини без застосування технічних вимірювальних і реєстраційних засобів. За цього методу використовується балова система оцінки показників якості, виходячи з певного переліку ознак (властивостей), що найбільш повно охоплюють якісні характеристики виробів. Кожній оцінці (відмінно, добре, задовільно, погано) відповідає певна кількість балів (наприклад, 5, 4, 3 і 0).

Диференційований метод – передбачає порівняння показників конкретного виробу з відповідними параметрами виробів-еталонів або з базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінювання рівня якості цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які за абсолютною величиною мають бути більші за одиницю або дорівнювати їй (за порівняння з вимогами стандартів чи технічних умов) чи наближатися до одиниці (за порівняння з еталонними виробами).

3) Комплексний метод – полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості виробу. Одним із варіантів комплексної оцінки якості є інтегральний показник, що обчислюється переважно як середньозважена арифметична величина з використанням коефіцієнтів вагомості (значущості) усіх розрахункових показників.

Система якості – це сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують здійснення загального управління якістю продукції. Системи якості підприємств створюються та сертифікуються для одержання максимально можливого прибутку і набуття іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку. Ключові принципи формування системи якості:

· підготовка всіх категорій персоналу (кадрів) найвищого професійного рівня;

· безпосередня зацікавленість керівництва підприємства у повсякчасному позитивному розв’язанні проблем забезпечення якості продукції;

· управління якістю продукції за участю всіх без винятку працівників підприємства; чіткий розподіл відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками.

3.5.2 Загальна теорія управління і управління якістю продукції

Як відомо, застосування основних принципів теорії управління можливо до будь-якого предмета за деяких початкових умов. Такими основними умовами є:

1) наявність програм поведінки керованого об'єкта або заданий, запланований рівень параметрів його стану;

2) нестійкість об'єкта відносно програми і заданих параметрів, тобто об'єкт може ухилятися від заданої програми або планових значень параметра;

3) наявність способів і засобів для виявлення і вимірювання відхилення об'єкта від заданої програми або значень параметрів;

4) наявність можливості впливати на керований об'єкт із метою усунення виникаючих відхилень.

Механізм управління, відповідно до загальної теорії управління, виглядає так, як він представлений на рис. 3.2.

Рис. 3.2 Типова блок-схема механізму управління

Розглядаючи початкові умови можливого застосування основних принципів загальної теорії управління і схему механізму управління до організації робіт з якості, можна з великою відповідальністю за об'єктивність скласти схему механізму управління якістю продукції. Але спочатку кілька попередніх міркувань про характер якості продукції як про об'єкт управління.

Програми якості з установленням значень показників можуть входити складовою частиною в усі можливі плани і програми проектно-конструкторських організацій, виробничих об'єднань підприємств, договірні зобов'язання. Показники якості обумовлюються в угодах на товарних біржах і при інших формах руху товарів.

Вимоги до якості встановлюються і фіксуються в нормативних і нормативно-технічних документах: державних, галузевих, фірмових стандартах, технічних умовах на продукцію, у технічних завданнях на проектування або модернізацію виробів, у кресленнях, технологічних картах і технологічних регламентах, у картах контролю якості тощо.

Зі сказаного стає очевидним, що перша умова по теорії управління у випадку з якістю задовольняється.

Звернемося до другої умови. Тут потрібно розглянути кілька ситуацій. Насамперед, варто вказати на те, що відхилення якості продукції від заданих параметрів відбувається, як правило, у гіршу сторону і має загальні і конкретні прояви.

До числа загальних відноситься моральний знос, фізичне і моральне старіння продукції, тобто втрата первісних властивостей при експлуатації і збереженні.

Нестійкість, мінливість якості продукції виявляється не тільки в двох загальних тенденціях фізичного і морального старіння. Мають місце так звані приватні відхилення якості від встановлених вимог. Вони надзвичайно різноманітні й обумовлені вже не економічною і технічною природою, а умовами зовнішнього характеру: порушеннями правил і умов експлуатації, помилками розробників і виробників, порушеннями виробничої дисципліни, дефектами устаткування, за допомогою якого виготовляється і використовується продукція тощо.

Нестійкість якості, обумовлена випадковими відхиленнями від заданих параметрів, має, відповідно, випадковий характер. Час їхньої появи можна очікувати тільки з певним ступенем імовірності.

Існує ще один фактор, який впливає на нестійкість оцінок якості – це нестійкість і мінливість потреб. Параметри продукції можуть суворо відповідати нормативній і технічній документації, але змінюються вимоги споживачів і якість при незмінних параметрах погіршується або втрачається зовсім.

Можна констатувати, що якість продукції знаходиться в постійному русі. Отже, якість визначає собою хронічно нестійкий об'єкт. Це об'єктивна реальність, з якою приходиться мати справу. Таким чином, якість задовольняє і другій умові загальної теорії управління.

У практичній діяльності люди відслідковують процес втрати властивостей якості, вимірюють і оцінюють ці зміни.

 Для того, щоб сповільнити процес фізичного старіння, встановлюються сприятливі експлуатаційні режими й умови збереження, використовуються різні профілактичні заходи для технічного обслуговування і поточного ремонту. Якщо погіршення якості переходить за межі допустимих значень, проводиться капітальний ремонт. Отже, третій і четвертій умовам загальної теорії управління якість також задовольняє.

При організації раціональної й ефективної роботи з якості, незалежно від її масштабів, форм і методів здійснення, завжди діють приблизно за такою схемою:

1) Визначення потреби і формулювання вимог до якості продукції (план, програма якості);

2) Надання початковому матеріалу необхідних властивостей (виконання плану, програми якості);

3) Перевірка відповідності отриманої якості пред'явленим вимогам (виявлення відхилень) або констатація відповідностей;

4) Вплив для усунення відхилень отриманої якості від заданого (зворотний зв'язок).

При такому погляді на послідовність дій по якості можна виявити явище, яке має велике значення для усієї філософії робіт з якості. Це наявність єдності й органічного сполучення прямих і зворотних зв'язків у всіх діях людей, пов'язаних зі створенням і використанням (споживанням) продукції.