Методика навчання змістової лінії «Людина і світ» у структурі освітньої галузі «Суспільствознавство»

У змістовій лінії передбачено знання про пам’ятки культури, національних визначних діячів культури, народне мистецтво та духовну спадщину народу. Ознайомлення учнів з державною символікою, історією, святами України, з народними звичаями, мистецтвом, культурною спадщиною передбачено в освітній лінії „Наша Батьківщина - Україна”.Порівняно з попереднім варіантом предмета питома вага етико-правової тематики третьоклас­ників більша, що дозволить у 5-6-х класах логічно вводити новий курс етичного спрямування.У змісті предмета, крім раціонально-понятійних компонентів, широко представлено емоційні, що передбачають оцінну діяльність учнів, вибіркове ставлення до об'єкта діяльності, самовираження, самооцінку, відгук на почуте і побачене тощо.Конкретні знання постають як засіб пізнання світу і життєтворчості, а не як кінцева мета. Тому основним завданням є забезпечення активної пози­ції учня у набутті особистісних цінностей. А через них – суспільнозначущих.Формування особистіснозначущої картини світу здійснюється за рахунок максимальної опори на життєвий досвід, який розвивається у процесі взаємодії учня з навколишнім світом. Це стає мож­ливим лише за умови створення такого соціокультурного середовища, в якому учні мають змогу пропустити через себе норми, приписи, правила, які прийняті в суспільному житті.Тому важливо практикувати розгляд світу і його подій з різних точок зору, з різних рольових пози­цій: свідка подій; учасника; того, хто сумнівається; того, хто несумнівається; історика; учня; вчителя; директора та ін.Постійна зміна ролей зумовлює широту поглядів на світ людей, вчинків, поведінки, дозволяє їх роз­глядати як взаємозумовлені, залежні одне від одного, створює умови для координації різних позицій.Важливо всіляко заохочувати звернення учня до власного "Я", до використання життєвого досвіду, до проб, подолання труднощів, творення нового знання.Формування суб'єктної позиції учня, яка є домі­нуючою тенденцією в освіті, розглядаємо не тільки з точки зору досягнень цілей, айв широкому соціокультурному контексті. Так, набуті учнем у навчанні здатності прогнозувати наслідки своєї поведінки, шукати нові способи розв'язання проб­лем, мати власну точку зору – переносяться потім на життєві обставини.

1515Форми організації навчання курсу „я у світі” в початковій школі.

Організація навчального процесу здійснюється в таких формах: індивідуальна, парна, групова, фронтальна, колективна. Використання цих форм залежить від місця, часу та кількості учнів. Індивідуальна форма – самостійна навчальна діяльність учня над завданням на уроці. Парна форма дозволяє учням здійснювати взаємонавчання, взаємоперевірку результатів навчальної діяльності. Групова форма необхідна для сумісної роботи під час практичних завдань, виконання проектної діяльності. Фронтальна організація навчальної роботи – учні одночасно виконують однакове, загальне для всіх завдання. Колективна форма організації навчання – учні працюють над одною проблемою, результат роботи залежить від загальних зусиль. Між учнями розподіляються обов’язки і функції. Ці форми навчання можуть бути самостійними або вони входять у більш складну організаційну форму навчання – урок. На уроках «Я у світі» використовуються і організаційні форми, бо цього вимагають методи та засоби навчання.

Урок – динамічна та варіативна організаційна форма навчання. Класифікація уроків здійснюється за такими ознаками: основна дидактична мета, спосіб проведення, етапи навчального процесу, зміст. Найбільш розповсюджений тип уроку з курсу «Я у світі» – комбінований. Вимоги до уроку: чітке визначення місця, мети і завдань конкретного уроку, його змісту, методів, прийомів та засобів навчання. Урок передбачає застосування міжпредметних зв’язків, виховання етичних норм та естетичного сприймання світу учнями, створення проблемних ситуацій, формування соціокультурного досвіду учнів. Уроки суспільствознавства розрізняються по типам, формам і видам. Форма уроку визначається організацією взаємодії учасників навчального процесу, а також простору. Тип уроку визначається головною дидактичною метою, яка здійснюється діями учня та вчителя. Вид уроку визначається способом досягнення дидактичної мети. Тип уроку – вивчення нового матеріалу. Його вид – словесні методи, відеоурок; ведуча організаційна форма – фронтально-індивідуальна. Тип уроку – узагальнення та систематизація знань. Його вид – бесіда, презентація, історичний портрет; форма – фронтально – індивідуальна. Типи уроків: формування навичок та умінь; урок контролю. Уроки нетрадиційні (гра, тренінг, інсценівка). Структура уроку: організаційний момент, перевірка знань та умінь попереднього уроку, перехід до вивчення нового матеріалу, вивчення нового матеріалу, повторення, завдання додому. Структура змінюється відповідно до типу уроку. Домашні завдання мають такі види: підготовка до вивчення нового матеріалу, углублення знань, формування умінь та навичок, застосування знань одержаних на уроці, творчі завдання. Домашні завдання повинні відповідати віку учня та можливостям їх виконання. Для виконання деяких завдань необхідна допомога батьків, наприклад, складання свого родоводу та інші.

Уроки «Я у світі» мають допомогти молодшим школярам вирішувати їх проблеми. На уроках діти шляхом участі у тренінгових вправах, етюдах, інсценізаціях мають набути достатнього практичного досвіду, втілювати наявні теоретичні знання у власні поведінкові акти, готувати себе до зустрічі з реальною ситуацією.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб показати школярам практичну значущість моральних знань, умінь і навичок у щоденному житті. Головне – створювати на уроках «Я у світі» ситуації, в яких вони відчувають потребу в тих або інших знаннях. Важливо, щоб школярі усвідомлювали, для чого це потрібно, яке це має значення для їх вихованості. Це дозволить просуватися від елементарних навичок поведінки до вищого рівня, що потребує самостійності у прийнятті рішення і морального вибору, вироблення здатності дитини не лише зважати на свої власні мотиви і дії, а й враховувати групові і колективні інтереси.

Позаурочна робота – діяльність учнів класу в позаурочний час для організації змістовного досуга, участь у суспільно-корисній діяльності. Вона містить – заняття у гуртках, клубах та інше. Позаурочна робота передбачає роботу з одною віковою групою учнів та тісно пов’язана з продовженням уроку, вона відрізняється від уроку, передбачає самостійну роботу учнів та проводиться в позаурочний час. Позаурочна робота з суспільствознавства вирішує такі завдання: надає учням нові факти, поняття, які відображають різноманітність суспільства; посилює зацікавленість до предмету; створює умови для розвивального пізнавального досугу дітей. Вона вводить дітей до соціально важливих відносин, сприяє міжособистісному спілкуванню, надає можливість до самовизначення учнів. Визначення змісту та форм занять пов’язують з навчально-виховними завданнями школи, зокрема з навчанням суспільствознавству. При цьому важливе значення мають пізнавальні можливості та зацікавленість учнів. Застосування позаурочної роботи дає можливість вчителю сформувати зацікавленість до предмету та бажання учня знати більше ніж під час уроків. Позаурочна робота передбачає використання дослідницького методу, діти навчаються самостійно здійснювати процес пізнання. Учень має можливість проводити довготривалі досліди, застосувати пошук, використовувати різні види діяльності. Загалом, дослідницький метод як на уроках, так і в позаурочний час сприяє формуванню самостійного мислення, зацікавленості та творчої діяльності. Позаурочна форма роботи з суспільствознавства передбачає практичну загально-корисну діяльність учнів: створення самостійних видань, оформлення виставок, стендів, шефську роботу. Це дає можливість знайти своє місце у житті суспільства. Позаурочна робота з суспільства дає можливість учню для активної та самостійної діяльності. Учні знайомляться з розробкою та плануванням конкретних наукових завдань, з їх виконанням, при цьому навчаються їх узагальнювати, аналізувати та використовувати. Форми позаурочної роботи: систематичні (гуртки, читання художньої літератури та ін.) та епізодичні (стенди, виставки, свята). В практичній діяльності вони тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного, застосовуються в різних ситуаціях. Вибір певної форми залежить від теми, віку, інтересів учнів, майстерності вчителя. Форми позаурочної роботи: індивідуальна, групова (гурткова), колективна.

Форми організації діяльності учнів в залежності від застосованої методики: словесні (бесіди, усні журнали), практичні (походи, екскурсії, конкурси, гуртки), наочні (художні та книжні висновки). Педагогічне керівництво позаурочним читанням: вивчення інтересів учнів, рекомендація і пропаганда книг для самостійного вивчення з суспільствознавства, допомога в засвоєнні змісту. Конкурси, олімпіади, вікторіни проводять з метою визначення та розвитку інтересів та здібностей учнів, їх пізнавальної активності. Позакласні заняття. Шкільні екскурсії з суспільствознавства позаурочні: музейні, комплексні, краєзнавчі.