Характеристика морфоструктури акумулятивних рівнин суходолу.

До синекліз, особливо до тих, що зазнали тривалих занурень або й нині продовжують занурюватися, належать акумулятивні рівнини.

Акумулятивні рівнини зазвичай складені значними товщами новітніх, неоген-четвертинних слабко консолідованих відкладів, хоча нагромадження їх відбувається впродовж тривалого часу. Наприклад, формування сучасної акумулятивної рівнини Придніпровської низовини відбувається завдяки постійним тектонічним опусканням із короткими інтервалами спокою або незначними підняттями на місці Дніпровсько-Донецької синеклізи-западини, починаючи з раннього палеозою й донині. Приблизно на той самий час припадає початок формування Причорноморської й Амазонської низовин та деяких ін. В основі Прикаспійської низовини лежать відклади пермського періоду палеозою, що вказує на значно молодший час початку її формування.

Денудаційні процеси у межах акумулятивних рівнин значно послаблені або мають локальне поширення. Навіть якщо відбуваються руйнівні рельєфоутворювальні процеси, продукти вивітрювання не видаляються з місця їх утворення, а нагромаджуються на поверхні. Часто до них додаються (алювіальні, гляціальні, еолові) наноси, принесені ззовні. На відміну від денудаційних рівнин і особливо гір властивості корінних гірських порід, що складають основу акумулятивних рівнин, та умови їх залягання не відіграють помітної ролі у формуванні рельєфу. Морфологічний вигляд акумулятивних рівнин зумовлюється поверхневими пухкими утвореннями, що виникли на місці або принесені ззовні.

7.Магматизм, його різновидності, вплив на генезис та зміни нерівностей земної поверхні.

Магматизмом називають сукупність процесів, пов’язаних із зародженням магми у магматичних осередках, її рухом у товщах земної кори та виливом на денну поверхню. За ступенем розвитку на земній поверхні та характером вивідних жерл магматизм поділяють на площинний, лінійний і центральний. Площинний магматизм виявляється в короткотривалій або раптовій появі на великій площі поверхні Землі значних мас магматичних порід. Властивий раннім геологічним етапам розвитку планети. Лінійний магматизм властивий районам тектонічних розломів значної глибини й протяжності. Зазвичай це платформенні області, проте він може відбуватися й в ерогенних областях. Центральний магматизм виявляється у вигляді виливів магми або її похідних через окремі жерла, що зазвичай виникають на місці перетину двох чи більше великих розломних порушень. За неодноразових вивержень та локальних нагромаджень продуктів магматичної діяльності утворюються вулканічні куполи або конуси.

Роль вулканічних процесів у формуванні рельєфу: 1.відбуваються зміни берегової лінії морів і великих озер, оформлення вулканічних бухт, мисів і гряд, які виступають у море; 2. Руйнуються вулканічні конуси й утворюється своєрідний дунедаційний рельєф; 3. Формуються просторі лавові плато, трапові покриви, які захищають давній рельєф; 4. Утворюються озера кальдерного типу, відбувається зміна режиму й морфології річкових долин після перегороджування їх лавовими потоками, формується водоспади; 5. У місцях виходу газів і термальних джерел виникають скупчення особливих осадових порід – травертинів, гейзеритів різного хімічного складу, які утворюють натічні форми, тераси, невисокі склепіння тощо.

8.Визначення поняття рельєф та його головні властивості – морфологія, генезис, вік, динаміка.

Поняття «рельєф» у геоморфології означає сукупність нерівностей земної поверхні, які утворені та розвиваються під впливом ендо- та екзогенних чинників.

Морфологія рельєфу земної поверхні— це властивість, яку найлегше досліджувати. Дослідники насамперед класифікували рельєф за морфологічними, а пізніше — за морфометричними ознаками. Створення бази даних щодо морфографо-морфометричних ознак рельєфу триває й понині. Класифікація рельєфу за морфографічними ознаками та морфометричними показниками визначає нові способи інтерпретації зовнішнього вигляду земної поверхні.

Генезис (походження) рельєфу. У міру нагромадження бази морфографо-морфометричних даних геоморфологи та інші фахівці, які досліджують рельєф Землі, намагаються з’ясувати, як і чому виникають і розвиваються у часі й просторі певні нерівності земної поверхні. Вони роблять спроби пояснити розмаїтість морфографо-морфометричних показників певними причинами, зокрема зовнішніми та внутрішніми, опосередкованою діяльністю людини, тектонічними рухами, магматизмом, пасивною тектонікою, складом і властивостями гірських порід, клімато-геоморфологічними особливостями, коливаннями базисів денудації тощо. Крім того, формуються нові наукові напрями геоморфології — кліматичний і структурний.

Вік рельєфу. Формування уявлень щодо віку рельєфу відбувалося з нагромадженням даних історичної геології, палеонтології, динамічної та структурної геології, тектоніки і космології, абсолютної та відносної геохронології.. На основі головного постулату геоморфології створюються концепції геоморфологічних рівнів, поверхонь вирівнювання і регіональних геоморфологічних рівнів.

Відповідно до морфохронологічної парадигми геоморфології визначається вік рельєфу.. Залежно від того, якими методами користуються дослідники для визначення віку рельєфу — абсолютними чи відносними, то такими величинами або поняттями і характеризують вік.

Динаміка рельєфу. Це поняття означає морфологічну, часову, просторову та генетичну зміну як окремих форм рельєфу, так і планетарних чи мега- і макроформ земної поверхні.

9.Ефузивний магматизм та його рельєфоутворююча роль.

Ефузивний магматизм або вулканізм - це сукупність процесів, пов’язаних із виходом магми на поверхню Землі.

Щодо ролi ефузивного магматизму у формуваннi рельєфу, то при вулканiчних виверженнях можуть вiдбуватися раптовi й швидкi змiни рельєфу та загального стану навколишнього середовища. В залежності від характеру вивідних отворів розрізнюють виверження площинні, лінійні та центральні. Площинні виверження привели до утворення великих лавових плато. У вулканічному процесі можна розрізнити 2 стадії – експлозивну, або вибухову, та еруптивну, або стадію викиду та накопичення вулканічних продуктів. В залежності від стадії, а також характеру накопичення продуктів виверження виділяють декілька морфогенетичних типів вулканів: маари, екструзивні купола, щитові вулкани, стратовулкани. Маар – від’ємна форма рельєфу, зазвичай воронкоподібна або циліндрична, яка утворилася через вулканічний вибух. Це реліктові утворення. Розміри: впоперек 200 м – 3,5 км при глибині 60-400 м. Екструзивні купола – вулкани, що утворилися при проступанні на поверхню кислої лави, яка через швидке остигання та високу в’язкість не здатна розтікатися та давати лавові потоки. Вона нагромаджується над жерлом вулкану та приймає форму куполу з характерною концентричною структурою. Щитові вулканиутворюються при виверженні центрального типу в тих випадках, коли відбувається виверження рідкої та рухомої базальтової лави, яка здатна розтікатися на великі відстані від центру виверження. Накладаючись один на одного, потоки лави формуюють вулкан з відносно похилими схилами – 6-8°, рідко більше. Ісландія, Гавайї. Стратовулкани– в їх будові приймають участь як шари лав, так і шари пірокластичного матеріалу.

10.Денудація та акумуляція, їхня суть та значення у розвитку рельєфу.

ДЕНУДАЦІЯ - сукупність процесів зносу й переносу (водою, вітром, льодом) і дією сили тяжіння продуктів руйнування гірських порід з вершинних поверхонь і схилів у знижені ділянки земної верхні, де відбувається їх накопичення – акумуляція. В результаті тривалої денудації гірські країни можуть перетворюватися на хвилясті поверхні - пенеплени. Внаслідок денудації рельєф вирівнюється. ДЕНУДАЦІЙНІ РІВНИНИ- рівнини, що утворюються в результаті процесів денудації (руйнування, змиву і зносу височин або гірських хребтів). Денудаційні рівнини утворюються на додатних ділянках платформ з переважно висхідними рухами земної кори і характеризуються переважанням процесів зносу над процесами акумуляції. У тектонічному відношенні всі денудаційні рівнини відповідають щитам і антеклізам материкових платформ. АКУМУЛЯЦІЯ- процеси накопичення пухкого мінерального матеріалу і органічних решток на суходолі і на дні водойм. Залежно від основного чинника, що викликає накопичення, виділяють морську, озерну, річкову, льодовикову, вітрову та інші типи акумуляції. З процесами акумуляції пов'язане утворення різних типів екзоґенних родовищ корисних копалин. Внаслідок акумуляції на земній поверхні утворюються такі форми рельєфу, як акумулятивні рівнини різного походження, акумулятивні тераси, дельти, піщані підводні мілини (бари), берегові вали, дюни, бархани, моренні гряди та ін.

11.Класифікація форм рельєфу земної поверхні за розмірами та її значення

В різних місцях земної поверхні спостерігається велика різноманітність форм рельєфу за розмірами і походженням. У зв’язку з цим існують морфометрична і генетична класифікації форм рельєфу. Морфометрична класифікація. За цією класифікацією всі форми рельєфу поділяються за розмірами, по їх висоті і горизонтальної протяжності. У цій класифікації різний зовнішній вигляд земної поверхні поділяють на группи(таксони). Так ,залежно від розміру форми рельєфу поділяються на планетарні(зумовлюють фізіономію землі як планети),мегаформи(найбільші),макроформи(великі), мезоформи(середні),мікроформи(дрібні),наноформи(найдрібніші.) Планетарні форми займають площу що займає міліони кв км. Простягаються на тисячі-10-ки тис км.(Материкові висупи,океанічні западини,серединно-океанічні хребти,геосинклінальні пояси)

Мегарельеф – найбільші форми рельєфу, розміри яких вимірюються 100 тис км(протяжність). при різкому або слабкому коливанні висот. Площі цих форм рельєфу займають сотні тисяч квадратних кілометрів (гірськи системи-Карпати,кавказ ,Уральські гори,Рівнини- Російська рівнина, Західно-Сибірська низовина,Западини морів.). Різниця в абсолютних позначках над рівнем моря знаходиться в межах 500 … 4000 м і більше.

Макрорельеф – великі форми рельєфу,складові мегаформ,площа 10-200 км кв, горизонтальна довжина яких коливається від 10 до 200 км. Різниця висот вимірюється десятками метрів (деякі гірські хребти,вулканічні нагір’я,плато,кряжі,височини,низовини на рівнинах,між гірські котловини у горах.)

Мезорельеф – середні форми рельєфу, протяжність яких вимірюється десятками, рідше сотнями метрів. Різниця висот становить 10 … 20 м, іноді більше 30 м, наприклад грязьові вулкани,друмліни,ками,річкові долини,балки, яри, піщані гряди,карстові лійки.

Мікрорельєф – малі форми рельєфу з коливаннями висот в межах 1 м і протяжністю до декількох десятків метрів (невеликі пониження і підвищення, степові блюдця, невисокі горбки ,дрібні конуси виносу,бархани,дюни,кургани,невели яри та балки,промоїни,дрібні зсувні тіла тощо.) Нанорельеф – дрібні форми рельєфу у вигляді шорсткостей і нерівностей поверхні з різницею відносних висот в декілька сантиметрів і протяжністю менше 1 м (купини, борозни, невеликі промоїни, піщана брижі).

12. Поняття про морфоструктури та морфоскульптури

Морфоструктури – переважно великі нерівності рельєфу континентів або дна океанів,які утв при взаємодії ендо- та екзогенних сил, у виникненні яких головна роль належить ендогенним процесам-рухам земної кори. До морфоструктур відносять гірські системи та їх частини,хребти , нагір’я,антикліналі,синкліналі,низовини, рівнини, плато тощо. Найбільші М. – виступи материків, серединно-океанічні хребти і т.д

Морфоскульптури– це здебільшого невеликі форми рельєфу, утворенні екзогенними процесами під час взаємодії з іншими чинниками форм рельєфу (морена, пасмо, дюна, балка,трог,піщана дюна).

Згідно з цим,елементи морфоструктури утв основу, каркас рельєфу,а морфоскульптури-своєрідний орнамент,який укриває цей каркас. Найбільша одиниця класифікації морфо скульптур-морфоскульптурна зона. Зони розрізняють за основним екзогенним процесом який вплинув на її рельєф у теперішній або минулий час. Частина морфо скульптурної зони-країни ,провінції,області райони-відображують індивідуальні особливості різних територій,які найчастіше визначають за морфоструктурними умовами.

13.Властивості гірських порід та їхній вплив на формуваннярельєфу

Значення складу ГП полягає у їх неоднаковій стійкості до процесів руйнування. Стійкість залежить від властивостей ГП та кліматичних умов і геологічної будови. Розрізняють стійкі та податливі до денудаційних процесів ГП. Осадові стійкі до хім., але податливі до механічного руйнування. Метаморфічні й магматичні – навпаки. Мономінеральні, масивної структури і світлого забарвлення породи є стійкішими до фізичне вивітрювання. Основні та ультраосновні магматичні ГП руйнуються швидше за кислі та середні ГП (це свідчить про вплив хімічного складу на процеси рельєфоутворення).

Теплопровідністьменша – здатність до руйнування більша.

Більшатеплоємністьспричинює інтенсивніше руйнування породи процесами температурного вивітрювання і денудаційного зрізання.

Тріщинуватість. Зумовлює закладання первинних улоговин стоку, які згодом перетворюються на річкові долини. Наявність численних тріщин сприяє інтенсивному живленню водоносних горизонтів поверхневими водами, а це, в свою чергу, спричинює розвиток зсувних процесів на схилах, у місцях розвантаження підземних вод.

Розчинність. Обумовлює розвиток карстових процесів(вапняки, доломіти, гіпси, солі)

Просідання. Проявляється у вигляді численних неглибоких знижень.(змочування лесових порід сприяє збільшенню сил молекулярного натягу і ліквідації проміжків між окремими часточками породи, що виявляється у зменшенні об’єму мінеральних мас і просіданні земної поверхні)

Стійкі ГП відображуються у позитивних формах рельєфу. Податливі ГП – у від’ємних. Проте за різних умов одна ГП може буди як стійкою, так і податливою.

14.Геологічна структура та її вияв у формах рельєфу земної поверхні.

Геологічна структурамістить відомості про співвідношення окремих геологічних тіл у плані й профілі земної кори. Розрізняють горизонтальну, моноклінальну, вертикальну, периклінальну, складчасту, розривну структури.

Горизонтальна. Властива осадовому чохлу, представлена в основному осадовими ГП. У рельєфі їй відповідають столові країни (Тургайська столова країна), плоскі рівнини і плато (плато Устюрт). При інтенсивній ерозії формуються плоскогір’я. У разі вертикального чергування стійких і податливих ГП, що залягають горизонтально, виникає пластово-ступінчастий рельєф, а на схилах виникають структурні тераси.

Моноклінальна. Формується куестовий рельєф. Куести –це височини у вигляді гряди з асиметричними схилами, один з яких є відлогим і збігається з кутом падіння стійкого пласта, а другий – крутий, що зрізує вершини нахилених пластів.

Периклінальна. Формується складчаста структура, що має підняту антиклінальну частину та моноклінальне падіння пластів. Має вигляд системи концентричних гряд та знижень.

Виникають різні співвідношення між формами рельєфу та складчастими структурами (пряме та інверсійне відображення).

Вплив структур на формування рельєфу зумовлюється взаємодією екзогенних та ендогенних чинників та фіз.-гео умовами.

15.Будова платформ суходолу та її відображення у рельєфі.

Платформи – відносно стійкі ділянки земної кори з вирівняним, спокійним рельєфом, якому відповідає таке ж положення поверхні кристалічних порід.

Мають двохярусну будову: осадовий покрив (складений спокійно залягаючими породами) та кристалічний фундамент (сильно дислоковані метаморфічні породи + глибокі розломи та інтрузії). Спокійним тектонічний режим, слабка інтенсивність прояву магматизму та сейсмічності. Під час взаємодії екзогенних та ендогенних чинників відбувався низхідний розвиток рельєфу, що зумовило рівний вигляд земної поверхні. Більшу половину площі займають низовинні рівнини різного походження, невисокі плато, плоскогір’я.

Додатні форми: височини, кряжі, гряди, ували, плато. Відповідають: антеклізи, щити, масиви, куполи, вали, склепіння.

Від’ємні форми: низовини. Відповідають: западини, депресії, прогини, мульди, авлакогени.

Місцями на поверхні платформ збереглись залишкові гори давніх складчастих споруд. Деякі ділянки, що мають назву поясів відроджених гір, характеризуються високою сейсмічною активністю та сучасним вулканізмом.