Поняття рельєф та його головні властивості – морфологія, генезис, вік, динаміка.

Об'єкт, предмет, методи геоморфології. Зв'язки з іншими природознавчими науками. Її місце у системі геолого-географічних наук.

Геоморфологія- це наука про рельєф земної поверхні, сформований взаємодією ендо та екзогенних чинників та характеризується такими ознаками, як морфологія генезис, вік, динаміка та закономірне взаємне розміщення його форм у просторі та часі.

Об'єктвивчення геоморфології - рельєф Землі, тобто сукупність нерівностей земної поверхні, утворена взаємодією ендо та екзогенних чинників а також зростаючим впливом діяльності людини .

Предметом вивчення геоморфології є зовнішній вигляд рельєфу (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка (показники швидкості давнього чи сучасного перетворення).

Методи геоморфології

 основний постулат: "Рельєф Землі - результат взаємодії ендогенних та екзогенних чинників, або рушійних сил рельєфоутворення. Методи дослідження: 

Морфологічний метод - вивч зовнішнього вигляду форм та типів рельєфу, формул. визначення, що містить інформацію про відносний вік нерівностей земної поверхні, напрями та інтенсивність тектонічних рухів певної території , будову та склад гірських порід верхньої частини літосфери.

Морфометричний метод - визначення кількісних показників рельєфу, що дає змогу оцінити глибину та щільність ерозійного розчленування земної поверхні, ухил її схилів, ступінь охоплення певних ділянок поверхні геоморфологічними явищами.

Генетичні методи - екзо чи ендогенний, діяльність тектонічних рухів чи магми, вітру чи льоду, текучої чи стоячої води тощо.

Палеогеоморфологічний метод– харак ознаки похованого и відкопаного рельєфу та рельєфоутворювальних процесів минулого. Це дає змогу встановити зв'язки між давнім та сучасним рельєфом, визначити межі морських трансгресій та регресій, поверхонь вирівнювання

Морфоструктурний метод - метод для дослідження особливостей будови земної кори та її давньої або сучасної динаміки

Морфодинамічний метод - з'ясув динаміки екзо та ендогенних процесів, напряму та темпів неотектонічних явищ, прогнозуванні темпів денудації та акумуляції, а також змін рельєфу під впливом діяльності людини.

Джерела енергії ендогенних та екзогенних рельєфотвірних процесів.

Ендогенними чинниками формування рельєфу є такі геологічні категорії, як тектоніка і магматизм та петрографічна різноманітніть гірських порід магматичного таметаморфічного походження. Їх джерела енергії-це вплив космічних сил,процеси радіоактивного розпаду хімічних елементів,процеси гравітаційної диференціації речовини мантії Землі, фізичні властивості гірських порід з яких складається літосфера.

Екзогенними чинниками формування рельєфу є такі географічні категорії,як баланс тепла і вологи,існуючий рельєф,ґрунти і рослинність певного регіону. Спільне джерело їхньої енергії є теплова енергія Сонця,яка безпосередньо чи опосередковано зумовлює дію екзогеннім процесів.

Поняття рельєф та його головні властивості – морфологія, генезис, вік, динаміка.

Поняття «рельєф» у геоморфології означає сукупність нерівностей земної поверхні, які утворені та розвиваються під впливом ендо- та екзогенних чинників.

Морфологія рельєфу земної поверхні— це властивість, яку найлегше досліджувати. Дослідники насамперед класифікували рельєф за морфологічними, а пізніше — за морфометричними ознаками.  

Генезис   рельєфу - геоморфологи     роблять спроби пояснити розмаїтість морфографо-морфометричних показників певними причинами, зокрема зовнішніми та внутрішніми, опосередкованою діяльністю людини, тектонічними рухами, магматизмом, пасивною тектонікою, складом і властивостями гірських порід, клімато-геоморфологічними особливостями, коливаннями базисів денудації тощо. Крім того, формуються нові наукові напрями геоморфології — кліматичний і структурний.

Вік рельєфу. Формування уявлень щодо віку рельєфу відбувалося з нагромадженням даних історичної геології, палеонтології, динамічної та структурної геології, тектоніки і космології, абсолютної та відносної геохронології.. На основі головного постулату геоморфології створюються концепції геоморфологічних рівнів, поверхонь вирівнювання і регіональних геоморфологічних рівнів.

Відповідно до морфохронологічної парадигми геоморфології визначається вік рельєфу.. Залежно від того, якими методами користуються дослідники для визначення віку рельєфу — абсолютними чи відносними, то такими величинами або поняттями і характеризують вік.

Динаміка рельєфу  означає морфологічну, часову, просторову та генетичну зміну як окремих форм рельєфу, так і планетарних чи мега- і макроформ земної поверхні.

4.   Рельєф як складник ландшафту, його стосунки з іншими складниками природного середовища.

У взаємодії та взаємозв’язках різних компонентів довкілля рельєф земної поверхні у багатьох випадках відіграє провідну роль ,що зазначав ще понад століття тому Докучаєв: Рельєф є основою ландшафту

Висновок про рельєф як фундамент ландшафту є, безперечно, справедливим. Гори або рівнини, озерні котловини чи пагорби, глибока ущелина чи високий та урвистий морський берег створюють специфічний ландшафт разом з іншими його складовими — кліматом (мікрокліматом), ґрунтовим і рослинним покривами, поверхневими й підземними водами. Так, на рівнинних територіях навіть незначні нерівності рельєфу зумовлюють неоднакові глибину залягання підземних вод, розміщення ґрунтових відмін, склад деревних і трав'янистих угруповань, а іноді різний мікроклімат.

В аридному кліматі зниження поверхні на 20-30 см є ділянками засолення верхнього шару грунту ,де ростуть угруповання галофітів,а на підвищених елементах поверхні створюються умови для формування зональних ґрунтів(каштанових,сіроземних). Із типовою для них злаковою рослинністю

В умовах вологого клімату незначні зниження рельєфу вкрито торфово –болотними або перезволоженими глейовими грунтами з відповідних комплексом рослинних асоціацій. Грунти на підвищених ділянках –це зональні дерново підзолисті та підзолисті відміни.

У районах із горбистим або з високогірним рельєфом спостерігається вертикальна диференціація ландшафтів,зумовлена змінною природних умов,унаслідок впливу збільшення висот і клімату. В аридних зонах вертикальна диференціація спричинює появу на височинах ознак вологішого клімату та лісових рослинних асоціацій.

У будь-якій ландшафтній зоні рельєф земної поверхні спричиняє прояву закону азональності.

5.. Характеристика морфоструктури денудаційних рівнин суходолу.

Денудаційні рівнинисформувалися на ділянках давніх платформ, де переважають позитивні рухи земної кори. Тому найхарактернішою ознакою будови денудаційних рівнин є залежність їхнього рельєфу від геологічної структури гірських порід, що беруть участь у рельєфоутворенні та зазнають денудації.

Прикладами залежності рельєфу від його геолого-тектонічної будови є майже повсюдне розміщення рівнин з виразними ознаками денудації у межах кристалічних щитів. Вихід на поверхню порід кристалічного фундаменту вказує на те, що впродовж тривалого геологічного часу тут безперервно відбуваються денудаційні процеси.

На ділянках платформ, що характеризуються горизонтальним або слабко нахиленим заляганням порід різної міцності, денудація спричинює утворення столових, або ступінчастих, рівнин і плато. Останні поширені у межах Африканської платформи. Розчленування окраїн столових плато часто зумовлює утворення останців зі стрімкими схилами й горизонтальною вершинною поверхнею. Залишкові височини часто називають столовими горами

За помітного моноклінальногозалягання осадових порід в умовах панування денудаційних процесів утворюються асиметричні сходинки, подібні на куести передгірних районів.

Теоретично ідеальна денудаційна рівнина — це пенеплен (від англ. peneplain — майже рівнина), проте навіть денудаційні рівнини, що найбільше відповідають цьому поняттю і розміщені на щитах, відрізняються від теоретичного пенеплену значною варіабельністю коливань відносних висот і характером поєднання подібних форм рельєфу. Це пояснюється мінливістю (циклічністю) геологічного розвитку земної поверхні, зокрема коливальними тектонічними рухами, відмінностями у фізико-географічних умовах, а в деяких випадках — особливостями палеогеографічних умов формування рельєфу.

Серед денудаційних рівнин платформ суходолу трапляються так звані крайові денудаційні рівнини, що оконтурюють платформи вздовж краю моря або вздовж підніжжя гір. Крайові рівнини утворюються внаслідок денудаційних процесів на геологічному субстраті різної структури (горизонтальної, моноклінальної, складчастої тощо). Основним чинником їх формування є абразія, яка зрізує корінні структури на слабко нахиленій площині, ухил якої повільно зростає у бік моря.

Значно підняті денудаційні рівнини часто називають нагір’ями, або плоскогір’ями