Первісні релігійні вірування. Язичництво як перша релігія Київської Русі.

водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ і

сонце.

Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо

відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються

як священні. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди

тотемізму чітко прослідковуються в християнстві. Святий дух зобра_

жується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто

ягням. Від обряду ритуального з’їдання тотема бере свій початок

християнське таїнство причастя, під час якого віруючі під виглядом

хліба і вина з’їдають тіло і п’ють кров Христа.

Первісна людина обожнювала речі неживої природи, вірила в

надприродні властивості різних матеріальних предметів: каменів, де_

рев, а пізніше – ідолів, які якось можуть впливати на людину, допо_

магати їй. Ці вірування лежать в основі фетишизму. Термін «фети_

шизм» утворено від слова «фейтісу», це те ж саме, що й «талісман»,

«амулет». Найпоширеніша форма фетишизму – носіння амулетів (від

араб. «гамала» – носити). Конкретному предмету_амулету при_

писувалась надприродна магічна сила, здатність охороняти його влас_

ника від лиха, хвороб, поганого впливу. В пізніх релігіях фетишизм

перетворився на поклоніння священним книгам, іконам, мощам, хре_

сту, культовим спорудам.

У первісному суспільстві зародились ритуальні дії. На їх основі

виникла магія – віра первісних людей у можливість впливу на на_

вколишню дійсність, будь_яке природне явище, на інших людей шля_

хом певних символічних дій: замовлянь, заклинань, примов, обрядів,

церемоній. Саме слово «магія» іранського походження і за змістом

відповідає таким словам, як «чаклунство», «чарівництво».

Час виникнення магії вчені відносять до епохи кам’яного віку.

Є дані, що магічні обряди і вірування існували вже у неандертальців,

які жили 80–50 тисяч років тому. Щодо знайдених у ХIХ–ХХ ст.

пам’яток верхньопалеолітичного періоду (пізній кам’яний вік – 40–

10 тисяч років тому), то вони, і з цим згодні практично всі вчені,

свідчать про наявність у первісної людини вже розвинутих магічних

уявлень та обрядів. Магія присутня в танці, що передує полюванню,

в шептанні знахарки, що виганяє хворобу з тіла хворого.

Розрізнялись такі види магії: чорна магія – її мета завдати шкоди

комусь; біла магія – її мета допомогти комусь; любовна магія – її

мета – привернути або відвернути кохання; лікувальна магія – «ша_

манське» лікування хвороб; господарська магія – забезпечення вро_

жаю або успіхів у полюванні; словесна (вербальна) магія.

Первісні люди мали уявлення про існування безсмертної, неза_

лежної від тіла душі людини – анімізм. Вони вірили в те, що померла

людина, точніше її душа, якимось чином продовжує існувати, пе_

реселяється в загробне життя. Крім того, анімізм передбачає існуван_

ня духів – надприродних фантастичних істот.

Існування душі після смерті уявлялось первісній людині ана_

логічним життю людини. Душі приписувалися звичайні людські по_

треби: в їжі, одежі. Цим пояснюється звичай одягати на померлого

кращу одежу і прикраси, класти в труну предмети праці, залишати

на могилі їжу і воду.

Термін «анімізм» утворено від латинських слів «аnіmа» – душа,

і «аnіmus» – дух. У науковий обіг цей термін запровадив відомий

англійський етнолог Е.Б.Тайлор (1832–1917) в фундаментальній

праці «Первісна культура» (1871) для позначення стадії в історії

розвитку культури.

У другій половині І тисячоліття у різних місцевостях України

існували лука_райковецька (VIII–IX ст.), волинцівська (VII–VIII ст.),

роменська (VII–VIII ст.) та інші культури. Люди були об’єднані в

східнослов’янські союзи племен – дулібів, волинян, древлян, полян,

дреговичів, уличів, тиверців, білих хорватів, сіверян.

Стародавні слов’яни досить добре знали природу свого краю.

Сільське господарство знайомило їх з рослинним і тваринним світом,

початковими елементами метеорології та астрономії. Але нездатність

правильно пояснити явища навколишнього світу приводила до

фантастичних уявлень, що становили суть язичницької релігії –

політеїзму (багатобожжя). Головним богом східних слов’ян був Пе_

рун – бог грому та блискавки. Користувалися повагою в ті часи

Дажбог – «сонячний» бог, який повинен дбати про добрий врожай,

Стрибог – бог вітру й негоди, Сварог – бог_коваль, Ладо – бог хатнього

вогнища. Крім того люди вірили в таких богів, як Велес, Ярило, Коля_

да. По суті, за допомогою цих богів вони пізнавали світ, осмислювали

пори року, зміни в природі, свій взаємозв’язок з нею. Слов’яни дума_

ли, що їх родослівна походить від богів. Автор «Слова о полку Іго_

ревім» називає давньоруський народ «дажбоговими внуками».

Основу язичництва складало обожнення сил природи, сонця як

джерела життя, землі як годувальниці всього живого. За часів язич_

ницької релігії при зустрічі діти низько кланялися і торкалися рука_

ми землі. Цим самим вони бажали зустрічному здоров’я, сили і щед_

рості природи_матері, землі_годувальниці. З дитинства виховувалося

чуйне ставлення до всього живого на землі, до кожної билинки і ко_

машки. Звичаями, громадською думкою заборонялося, наприклад,

бити палицею по землі.

Для світогляду стародавніх слов’ян був характерний антропо_

теокосмізм, тобто нероздільність сфер людського, божественного і

природного, розуміння світу як ніким не створеного, світу – як вічно

живого вогню, який розмірено згасає і розмірено загоряється.

Відомо, що ще до запровадження християнства на Русі розвива_

лася монументальна архітектура – будувались язичницькі рублені з

дерева храми – великі за площею та високі багатоглаві споруди.

У «Повісті минулих літ» згадується про існування у 945 р. в Києві

кам’яного князівського палацу. Розкопки його фундаменту, прове_

дені в 1981–1982 рр. на Старокиївській горі, свідчать, що стіни пала_

цу були прикрашені фресковим розписом, мозаїкою, інкрустаціями

з різнокольорових порід порфиру, вапняку, мармуру.

Язичницька релігія, як і християнська, виробила великі цінності,

своєрідну культуру. Після 988 р. християнство поширювалося по Русі

поволі, болісно, непослідовно, здебільшого для широких народних мас

насильно, примусово і повністю так і не витіснило язичництво. Люди

приймали християнство, але й язичництво не кидали. Довгий час у

народі поклонялись язичницьким богам, залишки старих, язич_

ницьких вірувань тримались ще дуже довго. Багато елементів старої

релігії сприйняло і християнство.

Отже, на Русі створювалась змішана віра – двовірство, а точніше,

не двовірство, оскільки людина не може належати до двох вір одно_

часно, а нова синкретична віра як результат обрусіння християнства.

Християнство було своєрідно засвоєно руськими, як і все, що попа_

дало зовні.