Виникнення та призначення ПДВ, методи розрахунку доданої вартості

Тема 5. ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Характеристика непрямих податків

До групи непрямих податків (податків на внутрішню торгівлю і послуги та міжнародну торгівлю згідно з Бюджетною класифікацією) належать три загальнодержавні податки: податок на додану вартість, акцизний податок і мито. За формою оподаткування ці податки належать до непрямих, оскільки:

встановлюються в цінах товарів і послуг

їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів

їх платники і їх носії - різні особи.

Існує три види непрямих податків:

акцизи (специфічні та універсальні),

фіскальна монополія

 мито.

Нині в Україні стягуються акцизи і мито. ПДВ є універсальним акцизом, а акцизний податок - специфічним. За економічним змістом об' єкта оподаткування ці податки належать до групи податків на споживання.

Податки на споживання (непрямі податки) на відміну від податків на доходи (прямих податків) мають свої переваги і недоліки, що впливає на їх роль у формуванні доходів бюджету.

Основними перевагами податків на споживання є:

- більша ефективність з фіскальної точки зору, оскільки ними оподатковується споживання, яке є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж доходи та прибутки;

- від них важче ухилитись і досить легко контролювати їх сплату (в Україні ця теоретична перевага на практиці не реалізується);

- вони безпосередньо не впливають на процеси нагромадження;

- за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання.

Серед недоліків податків на товари та послуги (податків на споживання) виділяють:

- регресивність у соціальному аспекті, оскільки їх частка в доходах заможніших верств населення меньшою, ніж у доходах менш забезпечених громадян;

- досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення (особливо це стосується універсальних акцизів).

Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, за якими вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних ширшою базою оподаткування та універсальними ставками на всі групи товарів.

Перевагами універсальних акцизів порівняно зі специфічними є:

- широка база оподаткування, що забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів;

- менш складний механізм податкового контролю завдяки застосуванню універсальних ставок;

- нейтральність до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів.

Однак і такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність у соціальному аспекті, виражені в універсальних акцизах яскравіше, ніж в інших непрямих податках.

Універсальні акцизи стягуються у 3-х формах:

1. Податок з обороту в однорівневій формі ( податок з продажу, податок х купівлі)

2. Податок з обороту у багаторівневій формі ( обкладається валовий оборот)

3. ПДВ ( обкладається додана вартість)

частка податків на товари та послуги і міжнародну торгівлю у доходах Зведеного бюджету України є стабільно високою (понад 30 %), що підтверджує тезу про фіскальну ефективність цих податків, спричинену стабільним об'єктом оподаткування - споживанням. Так, у кризовий 2009 р. їх частка була найбільшою - 41,5 % (для порівняння питома вага податків на доходи та прибуток у цей самий рік становила 30 %). Одночасно в стабільні 2000-2004 рр. частка податків на внутрішнє та зовнішнє споживання була меншою - від 27 до 33 %.

Найбільшою є частка ПДВ, другий за величиною - акцизний податок і третій - мито. При цьому частка мита серед інших податків цієї групи останніми роками має тенденцію до зниження.

Виникнення та призначення ПДВ, методи розрахунку доданої вартості

(ПДВ) називають наймолодшим податком, оскільки він був винайдений лише у XX ст. після ІІ Світової війни. Окремі ідеї та пропозиції щодо ПДВ висувалися німцем Вільгельмом фон Сименсом (1919 р. - вперше запропонував ПДВ, тоді цей податок називався "облагороджений податок з обігу"²) та Томасом С. Адамсом (1921 р . - пропозиції щодо організації справляння ПДВ, зокрема метод рахунків-фактур¹), однак остаточна схема визначення ПДВ була запропонована французьким економістом Морісом Лоре у 1954 р., якого й називають "батьком" ПДВ. У 1958 р. цей податок був уведений у Франції. Його називають європейським податком, і він є "наймолодшим" податком у системі оподаткування в цілому.

Уведення ПДВ у світі було викликане такими обставинами:

 значними недоліками прямих податків;

 значними масштабами ухилення від сплати податків;

розширенням простору і зняттям митних бар'єрів у зв'язку зі створенням економічних союзів.

Економічним об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість. Додана вартість - частина повної вартості товару чи послуги, саме та її частина, яка створюється на даному етапі виробництва. Обчислити її обсяг можна двома методами:

Прямий адитивний метод передбачає безпосередньо оподаткування створеної на підприємстві доданої вартості. Тобто, сума податку визначається за наступною формулою (1):

∑ПДВ = ДВ * Ст(1)

∑ПДВ – сума податку на додану вартість;

ДВ – додана вартість;

Ст – ставка податку на додану вартість.

Таким чином, щоб застосовувати прямий адитивний метод потрібно, щоб у звітності підприємства знаходив своє відображення показник доданої вартості.

Непрямий адитивний схожий до прямого адитивного методу обчислення ПДВ, проте різниця полягає в тому, що оподатковується одразу не вся сума доданої вартості, а її складові (формула 2).

∑ПДВ = (ЗП*Ст) + (Ст*А) + (Ст*П) + (Ст*ПК) + (Ст*ПВ) + (Ст* І) (2)

∑ПДВ – сума податку на додану вартість;

ЗП – заробітна плата разом із нарахуваннями;

ПВ – податки, що відносяться до витрат підприємства;

ПК – плата за користування капіталом;

П – прибуток;

А – амортизаційні відрахування;

І – інші витрати, що збільшують додану вартість підприємства.

Вважаємо, що такий метод є більш трудомістким, оскільки потребує окрім виокремлення складових доданої вартості обраховувати суму податку за кожним із них, а потім отримані результати підсумовувати.

Для обрахування ПДВ за зазначеними методами необхідні дані бухгалтерського обліку щодо доданої вартості, проте така інформація на сьогодні не знаходить свого відображення у звітності підприємства, у зв’язку з чим існують певні методологічні труднощі з обрахуванням ПДВ за адитивним методом.

Метод прямого вирахування (віднімання) дозволяє обчислити ПДВ за такою формулою (3):

∑ПДВ = (В - М)*СТ (3)

∑ПДВ – сума податку на додану вартість;

В – виручка від реалізації товарів (робіт, послуг);

М – матеріальні витрати;

СТ – ставка податку.

При цьому до обрахунку мають прийматися лише ті матеріали, що придбані у інших суб’єктів господарювання. 

Непрямий метод віднімання (метод накладних, кредитний або інвойсовий) полягає у тому, що сума ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет відрізняється від нарахованої суми ПДВ підприємством (формула 4).

∑ПДВ_б = В*Ст - М*Ст (4)

∑ПДВ_б – сума податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету;

В – виручка від реалізації товарів (робіт, послуг);

М – придбані матеріали (товари, роботи, послуги);

Ст – ставка податку. 

Як видно з формули 4, ставка податку застосовується лише до тих матеріальних витрат, які були придбані у постачальників, у зв’язку з чим даний метод не викривлює економічну суть податку на додану вартість та не призводить до каскадного ефекту (рис. 1)

В-тьА 

(ДВА)

ПДВА

20 % × В-тьА

реалізація

В-тьБ

В-тьА + ПДВА + ДВб

ПДВБ

20 % × (В-тьА + ПДВА + ДВб)

ПДВА відшкодовується (є податковим кредитом), а тому не

включається в обчислення вартості та нового ПДВ, у зв’язку

з чим усувається каскадний ефект

Підприємство А Підприємство Б

Умовні позначення:

В-ть – вартість (товарів, робіт, послуг);

ПДВА – податок на додану вартість, нарахований підприємством А;

ПДВБ – податок на додану вартість, нарахований підприємством Б;

ДВ – додана вартість;

Рис. 1. Механізм функціонування кредитного методу

Отже, як видно з рис. до бюджету перераховується лише різниця між податковими кредитом та податковим зобов’язанням. У результаті такого механізму не викривлюється економічна суть податку: оподатковується лише створена на підприємстві додана вартість та не створюється каскадний ефект, як при функціонування податку з обороту.

Проте застосування кредитного методу є складним з точки зору бухгалтерського обліку та документування операцій.

Його переваги над іншими методами полягають у такому:

1. Немає необхідності обчислювати величину доданої вартості, завдяки чому полегшується контроль не тільки податкових органів, а й самих платників за правильністю обчислення ПДВ.

2. Існує можливість установлювати менший інтервал між строками сплати податку, а в платників виникає зацікавленість у правильному визначенні суми податку, яку вони сплачують постачальникам та виконавцям робіт (послуг).

Елементи ПДВ

В Україні ПДВ був запроваджений у 1992 р. і разом з акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажу. Ставки ПДВ змінювалися кілька разів ПДВ – V розділ ПКУ

Субєкти оподаткування –носій – споживач на кожноу етапі перепродажу, глобально – кінцевий споживач продукції.

 платник(ст 180) - можна поділити на дві групи: 1) ті, що підлягають реєстрації (обов' язковій або добровільній):

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України,

2) ті, що не підлягають реєстрації, але мають сплачувати цей податок.