Бюджетний федералізм як принцип побудови фінансів місцевого самоврядування.

1) Бюджетний (фінансовий, фіскальний) федера­лізм- це форма організації внутрішніх міжурядових фінансо­вих відносин, яка має кілька ознак: чітке розмежування видатків різних рівнів влади і на­ділення цих владних рівнів фіскальними повноважен­нями самостійно формувати власну доходну базу; побудова внутрішніх міжурядових фінансових відносин на основі договірно-правових форм їхньої організації;   організація відносин за активної ролі у визначенні їх­ньої моделі не тільки центральної влади, а й регіона­льної та місцевої через механізм їхніх консультацій і переговорів.

Основні групи моделей бюджетного федералізму: децентралізовані:характеризуються значною фіска­льною автономією регіональних і місцевих влад, слаб­кістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Центральна влада фак­тично не займається проблемами фінансового вирів­нювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Таким чином, місцева влада при такій моделі має покладатися передусім на власні сили. Подібна модель бюджетного федералізму характерна для США; кооперативні: характеризуються тісною співпрацею різних рівнів влади, активною політикою центральної влади з подолання фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. Центральна влада активно турбується про забезпечен­ня єдиних стандартів громадських послуг у межах усі­єї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН, Австрії.

Однак слід зазначити, що найбільшого поширення у світі на-
була не децентралізована, а кооперативна модель бюджетного фе­дералізму.

Кооперативна модель дає змогу використовувати такі основні інструменти бюджетного вирівнювання: розподілу податкових до­хо­дів за рівнями влади; загальних трансфертів; спеціальних трансф­ертів.

Форми та методи фінансового забезпечення місцевого самоврядування в зарубіжних країнах. Світовий досвід касового виконання місцевих бюджетів.

Традиційно бюджетні трансферти поділяються на три види: дотації, субвенції, субсидії. Проте лише останнім часом з’яви­лися спроби чітко розмежувати ці види, спираючись на які можна зро­бити висновок: у різних країнах один і той самий вид бюджетних трансфертів може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим громадам: у Ро­сії — це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції — глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ.

Формування фонду бюджетних трансфертів може здійсню-
ватися як: часткові відрахування від одного або кількох податків, що надходять до держбюджету;   щорічні асигнування з держбюджету; обсяг видатків місцевих громад.

У зарубіжних країнах застосовуються різні підходи до організації касової справи в органах місцевого само­врядування. В одних країнах органи місцевого самовряування самостійно визначають умови касового виконання власних бюджетів. В інших країнах вони такого права не ма­ють, а належить воно державній владі.

Самостійно визначають умови касового виконання мі­сцевих бюджетів органи місцевого самоврядування США, ФРН, Австрії, Польщіта інших країн. У цих країнах касову справу забезпечують уповноважені органами місцевого само­врядування банківські установи. В окремих країнах органи місцевого самоврядування призначають комунальні (муніципальні) банки фінансовими установами, на які покладається касове виконання місцевих бюджетів та інших фондів фінансових ресурсів. Там, де орга­ни місцевого самоврядування мають автономію в питаннях організації касової справи, муніципалітети призначають влас­них скарбників. Вони забезпечують фінансовий баланс, спі­льно з банками турбуються про ліквідність, готують фінансові звіти.

У тих країнах, де касова справа в органах місцевого самоврядування перебуває під контролем державної влади, вона організується державним казначейством. Прикладом та­ких країн є Франція. В Італії та Португаліївикористовуються змішані си­стеми організації касової справи в органах місцевого са­моврядування. В Італії у великих муніципалітетах касова справа контролюється і забезпечується державним каз­начейством. Муніципалітети з чисельністю населення до 5 тис. осіб та гірські муніципалітети з чисельністю населення до 10 тис. осіб мають певний рівень автономії в організації касової справи.

Види, принципи та інструменти взаємодії Державного та місцевих бюджетів у зарубіжних країнах.

Вважається, що стабільнішою частиною бюджетних трансфертів є ті, джерело яких прив’язане до доходів державного бюджету. У країнах із стабільною економікою бюджетні трансферти, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела. Що стосується зв’язаних бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів: пропорційно доходам місцевої громади; багатофакторна формула; компенсація фактичних видатків місцевих громад.

У зарубіжних країнах сформувалася розгалужена си­стема трансфертів. Вони є інструментом проведення дер­жавної регіональної фінансової політики. За допомогою трансфертів: здійснюється фінансове вирівнювання; фінансуються так звані агентські послуги (делеговані повноваження); забезпечуються послуги місцевої влади на рівні вста­новлених центральною владою мінімальних соціаль­них стандартів; компенсуються втрати окремих громад через додатко-ві витрати на послуги, якими користуються жителі ін­ших територіальних колективів.

Трансферти поділяються на чотири групи: розподілені податки; гранти; субвенції; інші.

Гранти поділяються на дві групи: специфічні гранти (субвенції): мають цільовий характер; генеральні гранти: не обумовлюються конкретною ме­тою їхнього витрачання.

За сучасних умов у багатьох країнах спостерігається тенденція спрощення системи трансфертів, зменшення чисе­льності їхніх видів.

Йде процес заміщення спеціальних трансфертів зага­льними, тобто не обумовленими конкретною метою. Це стало вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування.