ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІДЧУТТІВ

Властивості відчуттів. Загальними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і локалізація,

Якість — це та властивість відчуття, яка відрізняє його від інших. Якісно відрізняються відчуття одного виду від іншого, а також різні відчуття в межах одного й того Самого виду. Прикладами якостей відчуттів є різні кольорові тони і відтінки, звуки різної висоти, різні запахи, смаки тощо. Якість кожного відчуття визначається властивістю того об'єкта, який його викликає. Кожний аналізатор відображає великий діапазон якостей. Образ сприймання відображає предметну визначеність світу. Якості, які дані у відчуттях, входять як складова частина до предметної характеристики сприймань.

Інтенсивність відчуттів — це їх кількісна характеристика. Відчуття однієї й тієї самої якості завжди бувають сильнішими чи слабшими. Інтенсивність визначається силою подразника. Кількісна та якісна характеристика подразника тісно пов'язані між собою, про що будемо говорити, розглядаючи основні закономірності відчуттів.

Для кожного відчуття властива також тривалість, що являє собою його часову характеристику. Тривалість відчуття залежить від тривалості дії подразника.

Відчуттям притаманна локалізованість. Це означає, що будь-який образ відчуття мас елементи просторового розта­шування подразника. Колір, світло, звук співвідносяться з Джерелом Тактильні, больові, температурні відчуття — з тією частиною тіла, яка викликає дане відчуття. При цьому локалізація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною.

Загальні закономірності відчуттів. Є такі закономірності відчуттів: пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контраст, синестезія.

Пороги чутливості. Подразник, діючи на аналізатор, не завжди викликає відчуття. Доторкання пушинки до тіла не можна відчути. При дії дуже сильного подразника може наста­ти момент, коли відчуття перестають виникати Звуки з частотою 20 тисяч герц ми не чуємо. Надто сильний подразник може викликати біль. Отже, відчуття виникають при дії подразника певної інтенсивності.

Психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуттів і силою подразника виражає поняття порога чутливості.

Є такі пороги чутливості: нижній абсолютний поріг чутливості, верхній абсолютний поріг чутливості та поріг чутливості до розрізнення.

Та найменша сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості. Нижній поріг характеризує гостроту чутливості аналізатора. Між абсолютною чутливістю і величиною порога існує обернене відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки. Наші аналізатори є дуже чутливими органами. Вони збуджуються дуже малою силою енергії відповідних їм подразників. Це стосується насамперед вуха, ока, а також нюху. Поріг однієї нюхової клітини людини для відповідних пахучих речовин не перевищує 8 молекул. А для того, щоб викликати смакові відчуття, необхідно принаймні в 25 000 разів більше молекул, ніж для створення нюхового відчуття.

Та найбільша сила подразника, за якої ще існують відчуття даного виду, називається верхнім абсолютним порогам чутливості.

Пороги чутливості індивідуальні для кожної людини. Цю психологічну закономірність повинен передбачити вчитель, особливо початкових класів. Іноді трапляються діти зі зниженою слуховою і зоровою чутливістю. Аби вони добре бачили і чули, необхідно створювати умови для найкращого відображення мови вчителя і записів на дошці.

За допомогою органів чуття ми можемо не лише конста­тувати наявність або відсутність того чи іншого подразника, ій розрізняти подразники за їх силою, інтенсивністю та якістю. Те найменше збільшення сили діючого подразника, яке викликає ледве помітну різницю відчуттів, називається порогом чутливості до розрізнення.

У житті ми постійно помічаємо зміну в освітленості, збільшення або зменшення звука. Це і є прояви порога розрізнення, або диференційного порога. Якщо попросити двох-трьох людей розділити навпіл лінію довжиною близько метра, то побачимо, що в кожного буде своя точка. Коли виміряти результати міліметрового лінійкою, то той, хто розділив точніше, і матиме кращу чутливість до розрізнення.

Відношення певної групи відчуттів до збільшення величини початкового подразника с постійною величиною. Це встановив німецький фізіолог Е.Вебер (1795 - 1878). На основі вчення Вебера німецький фізик Г.Фехнср (1801 - 3887) експериментально показав, що інтенсивність відчуття зростає не прямо пропорційно зростанню сили подразника, а повільніше. В той час, як сила подразника зростає в геометричній прогресії, інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії. Інакше це положення формулюється ще так: інтенсивність відчуття пропорційна логарифму сили подразника. Воно дістало назву закону Вебера-Фсхнера.

Адаптація. Чутливість аналізаторів, що визначається величиною абсолютних порогів, не постійна і змінюється під впливом цілого ряду фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце посідає явище адаптації.

Адаптація, або пристосування —- це зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника, що проявляється у зниженні або підвищенні порогів. У житті явище адаптації добре відоме кожному. В першу хвилину, коли людина заходить у річку, вода здається їй холодною. Але потім відчуття холоду зникає, вода здається теплою. Подібне можна спостерігати в усіх видах чутливості, окрім больового.

Ступінь адаптації різних аналізаторних систем неоднако­вий: висока адаптованість властива нюховим відчуттям, так­тильним (ми не помічаємо тиску одягу на тіло), менша вона в слухових, холодових. Загальновідоме явище адаптації в нюхових відчуттях: внаслідок адаптації до пахучого подразника Ми скоро зовсім його перестаємо відчувати. Адаптація до різних Пахучих речовин настає з різною швидкістю.

Незначна адаптація притаманна больовим відчуттям. Біль сигналізує про руйнування організму, і зрозуміло, що адаптація до болю може призвести до загибелі організму.

У зоровому аналізаторі розрізняють адаптацію до світла, темряви. Потрапляючи в темну кімнату, людина спочатку нічого не бачить, через три-чотири хвилини починає добре роз­різняти світло, яке проникає туди. Перебування в абсолютній темряві підвищує чутливість до світла за 40 хвилин приблизно у 200 тисяч разів. Якщо адаптація до темряви пов'язана з підвищеною чутливістю, то світлова адаптація — з пониженням світлової чутливості.

Явище адаптації не можна пояснити лише тими змінами, що відбуваються у функціонуванні рецептора за тривалої дії на нього подразника (наприклад, поновлення і розкладання зо­рової речовини в паличках і колбочках сітківки ока тощо). Тут мають значення і зміни у співвідношенні процесів збуджен­ня і гальмування в центральних частинах аналізаторів: після збудження настає гальмування і навпаки. Йдеться про явище послідовної взаємної індукції.

Адаптація може виникати також умовно-рефлекторним шляхом Якщо, наприклад, поєднувати дію світла після пере­бування в темряві впродовж півгодини з ударами метронома, то після 5 таких поєднань удари метронома викликають в обстежуваних зниження чутливості очей без будь-якої дії світлового подразника.

Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої системи. Зміна чутливості пояснюється кірковими зв'язками між аналізато­рами, значною мірою законом одночасної індукції.

Загальна закономірність взаємодії відчуттів така: слабкі подразники в одній аналізаторній системі підвищують чут­ливість іншої системи, сильні — знижують. Наприклад, слабкі смакові відчуття (кисле) підвищують зорову чутливість. Слабкі звукові подразники підвищують кольорову чутливість зорового аналізатора. Водночас спостерігається різке погіршення різноманітної чутливості ока, коли як слуховий подразник вико­ристовується, наприклад, голосний шум авіаційного мотору.

Зорова чутливість підвищується також під впливом деяких нюхових подразників. Проте за різко вираженого негативного емоційного забарвлення запаху спостерігається пониження зорової чутливості. Відомі випадки підвищення зорової, слу­хової, тактильної, нюхової чутливості під впливом слабких больових подразників.

Отже, всі наші аналізаторні системи здатні більшою чи меншою мірою впливати один на одного.

Сенсибілізація. Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ назива­ється сенсибілізацією. Сенсибілізація органів чуття можлива не лише шляхом застосування побічних подразників, але й шляхом вправ. Можливості тренування органів чуття і їх удосконалення дуже великі. Можна виділити дві сфери, які визначають підвищення чутливості органів чуття:

— сенсибілізація, до якої приводить необхідність компен­сації сенсорних дефектів (сліпота, глухота);

— сенсибілізація, яка викликається специфічними вимога­ми діяльності.

Втрата зору або слуху компенсується розвитком інших видів чутливості. Відомі випадки, коли люди, які втратили зір, займаються скульптурою, у них добре розвинені дотикові відчуття, вібраційна чутливість. Відомий український психолог, сліпоглухоніма Ольга Скороходова, тримаючи руку на горлі співбесідника, може зрозуміти, хто й про що говорить, а також, беручи газету в руки, знає, читала її чи ні.

Явище сенсибілізації органів чуття спостерігається а лю­дей, котрі тривалий час займаються певними різновидами професіональної діяльності Високого рівня досконалості до­сягають нюхові й смакові відчуття у дегустаторів чаю, сиру, вина. Дегустатори можуть точно вказати, не лише з якого сорту винограду зроблено вино, а й місце, де виріс цей виноград. Живопис ставить особливі вимоги до сприймання форм, пропорцій і кольорових співвідношень при зображенні пред­метів. Досліди показують, що око художника надзвичайно чутливе до оцінки пропорцій. Він розрізняє зміни, що до­рівнюють 1/60 - 1/150 величини предмета. Про тонкість кольорових відчуттів можна судити з мозаїчної майстерні в Римі — в ній понад 20 000 створених людиною відтінків основних кольорів.

Усе це с доказом того, що наші відчуття розвиваються під впливом умов життя і вимог практичної діяльності.

Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника.

За одночасної дії двох подразників виникає одночасний контраст. Такий контраст можна добре простежити в зорових відчуттях. Одна й та сама фігура на чорному тлі здається світ­лішою, на білому — темнішою. Зелений предмет на червоному тлі сприймається більш насиченим.

Добре відоме і явище послідовного контрасту. Після холод­ного слабкий теплий подразник здається гарячим. Відчуття кислого підвищує чутливість до солодкого.

Досить детально вивчені явища послідовного контрасту, або послідовного образу, в зорових відчуттях. Якщо фіксувати оком протягом 20-40 секунд світову пляму, а потім заплющити очі або перевести погляд на малоосвітлену поверхню, то за кіль­ка секунд можна помітити досить чітку темну пляму. Це й буде послідовний зоровий образ.

Фізіологічний механізм виникнення послідовного образу пов'язаний з явищем післядії подразника на нервову систему. Припинення дії подразника не викликає миттєвого припинен­ня процесу подразнення в рецепторі і збудження в кіркових частинах аналізатора. За законом послідовної індукції взбуд­жених нейронах виникає з часом процес гальмування. До відновлення вихідного стану чутливості нервових тканин про­ходить кілька фаз Індукційної зміни збудження і гальмування. За достатньої культури спостереження можна помітити зміну позитивної та негативної фази послідовного образу.

Синестезія. Взаємодія відчуттів характерна і для такого явища, яксинестезія. Синестезія — це виникнення від впливом подразника одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора.Синестезія спостерігається в найрізнома­нітніших видах відчуттів. Найчастіше трапляється зорово-слу­хова синестезія, коли під час ДІЇ звукових подразників у людини виникають зорові образи. Відомо, що здатністю кольорового слуху володіли такі композитори, як М.А.Римський-Корсаков, О.М.Скрябін та ін. Яскравий прояв подібного роду синестезія ми бачимо у творчості литовського художника М.К.Чюрпьоніса — в його симфоніях фарб.

Використовуючи явище синестезії, інженер К.Л.Лсонтьєв розробив апарат, що трансформує звукові сигнали в кольорові. На базі його винаходу створена кольорова музика Подеколи трапляються випадки виникнення слухових відчуттів під дією зорових подразників, смакових — у відповідь на слухові подразники тощо. Синестезією володіють далеко не всі люди. Ні в кого немає жодного сумніву, що існує можливість вживан­ня таких виразів: оксамитовий голос, темний звук, холодний колір, солодкий звук, гострий смак тощо. Явище синестезії — ще одне свідчення постійного взаємозв'язку аналізаторних систем людського організму, цілісності чуттєвого відображення навколишньої дійсності.

Розглянуті закономірності розкривають високу динаміч­ність відчуттів, їх залежність від сили подразника, від функціонального стану аналізаторної системи, викликаного початком або припиненням дії подразника, а також одночас­ною дією кількох подразників на один аналізатор або суміжні аналізатори. Можна сказати, що закономірності відчуттів визначають умови, за яких стимул досягає свідомості. Біо­логічно важливі стимули діють на мозок за знижених порогів і підвищеної чутливості, стимули, які втратили біологічну значущість, — за більш високих порогів.