Три галузі сучасного господарства є його основою: енергетика, хімічна і машинобудівна промисловість.

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

Що являє собою енергетика? Енергетика — сукупність галузей паливної промисловості, електроенергетики, засобів доставки палива і енергії. У сучасному світовому господарстві склалася ситуація, при якій країни, що розвиваються, виступають як постачальники енергоносіїв, а розвинені держави — як основні споживачі енергії.

Абсолютне і відносне подорожчання одних джерел енергії в порівнянні з іншими, вдосконалення засобів їх транспортування, розвиток систем перетворення і передачі енергії, освоєння нових джерел енергії впливають на розвиток, структуру і розміщення промислового виробництва окремих країн і регіонів.

Загальне зростання споживання енергії відбувається постійно, але нерівномірно. У партій половині XX ст. сумарне споживання енергії у світі подвоювалося кожні 18—20 років, у другій половині XX ст. воно зростало щорічно на 5 %.

Основними первинними джерелами енергії є природний газ, нафта, вугілля, гідроенергія, енергія атомного ядра.

Дамо стислу характеристику паливної промисловості.

Нафтова промисловість — одна з найважливіших галузей важкої промисловості; вона розвивається дуже високими темпами. У 1994 р. світовий видобуток нафти в порівнянні з попереднім роком зріс на 33 млн т (тобто на 1,1 %) і досяг 3 млрд т. На країни ОПЕК з цієї кількості припало 1239 млн т, тобто 40 % загальної кількості.

Швидке зростання видобутку нафти в Африці, на Близькому і Середньому Сході визначається не тільки великими запасами нафти в цих регіонах, але і низькими капіталовкладеннями і поточними витратами (наприклад, низька заробітна плата персоналу) на цей видобуток при надзвичайно високій продуктивності свердловин.

Прогнозовані запаси нафти на Землі приблизно оцінюються в 300 млрд.т.

Найбільші запаси нафти мають такі країни:

Саудівська Аравія — 35 255 млн т;

Кувейт — 12 946 млн т;

Іран — 12 110 млн т.

Головною особливістю розміщення найбільших у світі родовищ нафти є те, що в основному вони знаходяться на території країн, що розвиваються. Достовірні запаси нафти в США, наприклад, найбільш вичерпані, однак одночасно вони є найбільшими залишковими запасами у світі. Постійно зростає значення нафтової промисловості Китаю: за видобутком КНР зараз йде на 5-му місці, поступаючись США, Саудівській Аравії, СНД і Ірану.

Головні вантажопотоки нафти прямують від портів країн Персидської затоки до Японії і держав Західної Європи. Танкери проходять через Суецький канал, найбільші з них вимушені огинати Африку. Нафтопроводи прокладені не тільки суходолом, але і по дну морів, наприклад, Середземного і Північного.

Газова промисловість. Найбільші запаси природного газу зосереджені в Росії (39,2 %), на Близькому і Середньому Сході (ЗО %), в Північній Америці (5 %) і Західній Європі (насамперед в Нідерландах — 4 %). Як і запаси нафти, запаси газу на території країн, що розвиваються, перевершують запаси на території розвинених держав. Щорічний видобуток газу у світі постійно зростає і в 1994 р. перевищив 2 трлн м . Понад 40 % цього об'єму було видобуто в СНД (80 % цієї кількості припало на Росію), 25 % — в США, менші об'єми — в Канаді, Нідерландах, Норвегії, Індонезії, Алжирі, які не входять до числа найбільших світових експортерів природного газу.

Газ в основному експортується у скрапленому вигляді трубопроводами. Протяжність газопроводів в сучасному світі досягла 900 тис. км і продовжує зростати. Найбільші міждержавні газопроводи функціонують у Північній Америці (пов'язує канадську газоносну провінцію Альберта з США) і Західній Європі (один пов'язує голландське родовище Гронінген з Німеччиною, Швейцарією і Італією; другий — норвезький сектор Північного моря з Німеччиною, Бельгією і Францією). З 1982 р. функціонує газопровід, який пов'язує Алжир з Тунісом і — по дну Середземного моря — з Італією.

Зростає об'єм морських перевезень скрапленого природного газу в спеціальних танкерах. Найбільшими постачальниками скрапленого газу є Індонезія, Алжир, Малайзія, Бруней. Найбільшим імпортером природного газу (до 60 % від загального об'єму) є Японія.

Вугільна промисловість — «найстаріша» галузь паливно-енергетичного комплексу.

Сумарні світові запаси вугілля (52 % — кам'яного, 48 % — бурого) оцінюються приблизно в 13—14 трлн т, причому найбільші родовища знаходяться в Росії, Китаї, США, ПАР, Україні, Казахстані, менш значущі — в Німеччині, Великій Британії, Польщі, Австралії, Канаді, Індії, Індонезії, Ботсвані, Зімбабве, Мозамбіку, Колумбії, Венесуелі.

З точки зору конкурентоздатності вугілля на світовому ринку важливим чинником є його собівартість, яка не в останню чергу залежить від способу видобутку: вугілля, що видобувається відкритим способом, в декілька разів дешевше, ніж вугілля, що видобувається в шахтах. Тому доставлене з Австралії або Південної Африки в Західну Європу вугілля дешевше місцевого, в чому криється одна з причин занепаду європейської вуглевидобувної галузі.

Німеччина лідирує у світовому видобутку бурого вугілля, за нею йдуть США, Австралія і Росія. Буре вугілля в основному використовується на теплових електростанціях як паливо.

Електроенергетика.

Усього у світі щорічно як енергоресурси споживається 15 млрд т умовного палива. Сумарна потужність усіх електростанцій світу на початку 1990-х рр. перевищувала 2,5 млрд кВт/год на рік. Понад 60 % цього об'єму електроенергії виробляється в промислове розвинених країнах, насамперед в США, Японії, Німеччині, Китаї, Канаді і Росії. Оскільки електроенергетика багато в чому визначає економіку країни, деякі держави (Франція, Італія, Росія) є власниками основної частини електроенергетичних потужностей. В інших державах (Велика Британія, Японія, США) електроенергетичні потужності знаходяться у приватній власності, в третіх (Німеччина) — в змішаній (певна частка належить державі, певна — приватним власникам).

Електроенергію виробляють на теплових (ТЕС), водних (ГЕС), атомних (АЕС) та інших станціях. Співвідношення часток отриманої на різних станціях електроенергії визначає енергобаланс країни. Звернемося до обробної промисловості.

Вчитель ділить клас на шість груп за числом галузей (металургійний комплекс, машинобудування, хімічна, лісова, харчова, легка промисловість), розповідь про географію яких група повинна підготувати протягом 10 хвилин за допомогою тексту підручника (§ 16—18 [17]) і карт атласу. Потім представник кожної групи протягом 2—3 хвилин доповідає про результати роботи.

У XX ст. всі галузі суспільної діяльності розвивалися небувалими раніше темпами, саме тому і соціальні зміни стали більш глибинними. Крах колоніальних імперій, успіх національно-визвольного руху, утворення незалежних держав продемонстрували органічний зв'язок внутрішньодержавних і загальносвітових процесів, прискорили міжнародний поділ праці, тобто формування єдиного світового господарства, єдиної світової економіки — глобального світу. Визначальний вплив на ці процеси мала НТР, яка змінила продуктивні сили таким чином, що їх вплив на навколишнє середовище набув катастрофічних масштабів. Так з'явилися глобальні, тобто загальнопланетарні проблеми. Глобальні проблеми торкаються всього людства загалом і кожної людини окремо і вимагають негайного розв'язання. Ось далеко не повний перелік цих проблем:

— проблема запобігання новій світовій війні;

— проблема забезпечення господарської діяльності природними ресурсами;

— проблема забруднення навколишнього середовища;

— демографічна проблема;

— проблема відсталості країн, що розвиваються.

Глобальних проблем, з якими людство зіткнулося в XX ст., дуже багато. Яка ж з них вимагає першочергового розв'язання? Це проблема запобігання війні, тому що у світі, що нагромадив таку кількість ядерної зброї і розробив ядерні технології, локальний військовий конфлікт в будь-який момент може стати глобальним, загальним. Обмежити вплив ядерної катастрофи на навколишнє середовище неможливо, що довела аварія на Чорнобильській АЕС, тому застосування ядерної зброї просто знищить все живе на планеті, і всі інші проблеми втратять сенс. Розв'язання глобальної проблеми війни вимагає припинення гонки озброєнь і роззброєння.

Звернемося до цифр. На початку 1990-х рр. щорічно у світі на військові потреби витрачався 1 трлн доларів — стільки ж коштував весь світовий ринок послуг, в три рази більше — повний оборот світової зовнішньої торгівлі. Уявіть, як змінили б обличчя нашої планети ці кошти, вкладені в розв'язання інших глобальних проблем.

Майже половина світових військових витрат припадає на дві держави — США і Росію. Деякі країни, насамперед учасники довготривалих військових конфліктів (зона Персидської затоки, Північна Корея та інші), витрачають на військові потреби понад 10 % свого ВВП.

П'ять держав сучасного світу є «ядерними»: США, Росія, Франція, Велика Британія, Китай, їх ядерні арсенали становлять потенційну небезпеку.

Наприкінці XX ст. зовнішньополітична конфронтація поступово стала витіснятися прагненням до взаєморозуміння і співпраці. У 1988 р. США і СРСР уклали договір про ліквідацію ракет середнього радіуса дії. У 1994 р. від статусу ядерної держави першою відмовилася Україна, яка на той момент володіла третім за потужністю ядерним потенціалом у світі. Слідом за Україною від ядерної зброї відмовилися Казахстан і Білорусь.

Однак на планеті, на жаль, продовжують існувати так звані «гарячі точки» — райони військових конфліктів: Близький Схід, район Персидської затоки, Індокитай, Латинська Америка, Африка (Ефіопія, Судан, Сомалі, Мозамбік, Руанда), Кавказ, Балкани, Північна Ірландія.

Розв'язання військової напруженості вимагає не тільки роззброєння, але і готовності конфліктуючих сторін до ведення переговорів і певних взаємних поступок.

Демографічна проблема — що це таке? Звернемося до визначення: демографія — наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній обумовленості цього процесу. Демографія, як будь-яка наука, використовує свої методи отримання інформації і оперує такими різновидами даних:

— аналіз населення за віком, родинними відносинами, фізичними умовами, етнічними групами, родом занять і громадським станом. Цей аналіз дозволяє визначати розмір і густоту окремої верстви населення;

— зміна кількості населення внаслідок народження і смерті, якості населення — внаслідок шлюбу;

— статистика переміщень населення і результатів цих переміщень у відношенні до економічних умов життя;

— статистика злочинів, незаконних дій, самогубств;

— рівень освіти населення;

— економічна і соціальна статистика, в тому числі в галузі страхування.

Якщо демографія — настільки різностороння наука, яку саме глобальну проблему прийнято називати демографічною?

Кількість населення Землі постійно зростає і вже перевищила 6 млрд чол., викликавши демографічну проблему перенаселення. Початком цієї проблеми став демографічний вибух 1950—1960-х рр. у країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Переважна більшість населення сучасного світу мешкає в країнах, що розвиваються, і частка цих країн у світовому населенні постійно зростає.

Сама лише зростаюча кількість населення світу не є позитивним чи негативним фактом. Проблема полягає в тому, що зростання кількості населення за темпами перевищує економічний і соціальний розвиток, тобто збільшується кількість безробітних, бідних, безграмотних, людей, що голодують, гіршає якість життя.

Загалом у світі спостерігається стійка тенденція зниження темпів природного приросту населення, однак в окремих країнах і регіонах високі темпи зростання населення призвели до ускладнення демографічної ситуації. Вирішити проблему можливо за допомогою проведення відповідної державної демографічної політики. Індія і Китай, наприклад, проводять демографічну політику скорочення народжуваності, підвищуючи мінімальний вік вступу до шлюбу, видаючи дозвіл на народження дитини, вводячи фінансові санкції.

Україна стоїть перед проблемою «старіння нації», однак в даний момент можна відзначити як позитивну тенденцію певну стабілізацію: смертність перестала перевищувати народжуваність. Ще в 1997 р. природний приріст був негативним (- 7 чоловік на 1000 жителів), зараз він дорівнює 0.

Проблема забезпечення господарської діяльності природними ресурсами — ровесниця самої господарської діяльності людини. Турбота про запаси необхідних ресурсів не тільки на даний момент, але і на перспективу завжди була властива людям, однак у наш час споживання ресурсів досягло величезних масштабів і продовжує зростати.

Чи зможе людство забезпечити себе необхідними ресурсами в самому найближчому майбутньому? Це питання гостро стало в 1970-х рр., коли нафтова криза, що вибухнула, передусім позначилася на транспорті, а потім — і на світовій економіці загалом. Першим відреагувало автомобілебудування, запропонувавши нові економічні моделі, які виготовлені з меншої кількості дефіцитних матеріалів (передусім металів) і споживають меншу кількість пального. Інші галузі перейняли практику ресурсозберігання і мінімізації, відкривши широку дорогу впровадженню мікротехніки.

Проведені розрахунки довели, що абсолютної нестачі мінеральних ресурсів на даний момент не існує і не передбачається в перспективі. Однак є відносна обмеженість сировинних ресурсів, яка зумовлена можливостями геологорозвідки, погіршенням природно-географічних умов видобутку багатьох видів мінеральної сировини, складностями її доставки з місць розробки, зазвичай віддалених від районів споживання, нерівномірністю розміщення запасів тощо.

Шляхи вирішення сировинної проблеми не тільки розроблені, але і досить активно використовуються розвиненими країнами. Мова йде про впровадження нових ресурсозберігаючих технологій і технелогічних процесів, раціонального використання ресурсів у виробництві (наприклад, питна вода не повинна використовуватися для промислових потреб, а метали — там, де їх можна замінити пластмасами, тощо), використання повторної сировини.

Проблема відсталості країн, що розвиваються, на перший погляд, не сильно торкається інтересів держав з більш високим рівнем соціально-економічного розвитку. Однак ми живемо в епоху глобального світу, де відділити себе від своїх близьких або далеких сусідів просто неможливо. Яким же чином відсталість деяких країн позначається на всьому світі? Існує кілька аспектів цієї проблеми.

1. Екологічний:економічна відсталість країн, що розвиваються, перешкоджає розвитку екологічної діяльності, тим самим порушуючи всесвітній екологічний баланс. Так, хижацьке знищення екваторіальних лісів Африки і Латинської Америки скорочує «зелені легені» планети, виробництво чавуна в Китаї призводить до забруднення атмосфери, гідросфери і ґрунтів тощо.

2. Епідеміологічний:часто саме на території країн, що розвиваються, виникають вогнища епідемій, які звідти розповсюджуються на території інших країн, загрожуючи здоров'ю людства. Низький рівень розвитку медицини і соціального захисту в цих країнах не тільки не перешкоджає поширенню інфекційних захворювань, а навіть сприяє мутаціям хвороботворних мікроорганізмів, підвищенню їх життєстійкості та небезпечності.

3. Міграційний:низький рівень життя і напружена військово-політична обстановка в країнах, що розвиваються, стають основними причинами зростання потоку біженців. Громадяни країн, що розвиваються, іноді практично вимушені емігрувати до інших країн, порушуючи обмеження на в'їзд. Нелегальні іммігранти (наприклад, з Грузії, Вірменії, Мексики, В'єтнаму тощо) провокують активізацію злочинної діяльності — контрабандних перевезень людей.

4. Правоохоронний:слабкий розвиток економіки не дозволяє нормально працювати правоохоронним органам країн, що розвиваються, внаслідок чого підвищується рівень злочинності.

5. Культурний:перенаселення, низька якість життя призводять до знищення історичних цінностей. В Індії, наприклад, для сплати зовнішнього боргу були переплавлені на злитки тисячі найунікальніших творів мистецтва. Широко відома «піратська» спеціалізація деяких поселень в Азії: багато поколінь «розкрадачів гробниць» продають історичні цінності, здобуті варварським способом, іноземним туристам.

У результаті ми стикаємося із загальною проблемою гальмування, стримування загальносвітового поступального розвитку.

Різні міжнародні організації і фонди надають посильну матеріальну і гуманітарну допомогу: засновують спільні підприємства, інвестують капітал, розвивають індустрію туризму, навчають кадри.

Чверть віку назад було відмічено різке погіршення якості навколишнього середовища — забруднення повітря, гідросфери і ґрунтів, зростання шумових навантажень, засмічення відходами людської життєдіяльності великих територій, збіднення видового складу рослинного і тваринного світу. Так людство уперше зіткнулося з екологічною проблемою, що набула планетарних масштабів.

Сучасна екологічна ситуація характеризується надзвичайною напруженістю, оскільки суть екологічних проблем полягає в конфлікті між зростаючою природоперетворювальною діяльністю людини і процесами, які регулюють динамічну рівновагу в біосфері.

Безумовно, навіть саме лише використання техніки в процесі «обміну речовиною і енергією» між людиною і природою призводить до порушення балансу природних сил і ресурсів. Однак загроза екологічної кризи стала реальною через те, що індустріальний розвиток цивілізації довгий час проходив за принципом вседозволеності: вирубувалося стільки лісу, скільки вимагало виробництво; через моду на хутро, шкіру або кість повністю знищувалися деякі види тварин; для потреб меліорації бездумно відбиралася кількість води, яку не можна було поповнити природним шляхом, тощо. Глобальність екологічної проблеми вимагає таких же глобальних, загальних дій.

Вдалим прикладом може служити ряд міжнародних договорів, що охороняють Світовий океан: заборона на поховання в його водах радіоактивних відходів, мораторій на видобуток зникаючих видів китів, морських видр — каланів та інші угоди.

⇐ Предыдущая 12

Последнее изменение этой страницы: 2018-05-31; просмотров: 166.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...