Фрейдистський напрям вільнодумства

Психоаналітичне тлумачення релігії безпосередньо пов'язано з творчістю 3. Фрейда. Його інтерес до дослідження релігії вперше мав вияв у праці «Нав'язливі дії і релігійні обряди», а згодом — у «Тотем і табу», «Майбуття однієї ілюзії», «Мойсей і монотеїзм». У них відомий психіатр торкнувся майже всіх суттєвих релігійних проблем свого часу: походження, еволюції і перспектив існування релігії, сутності релігійних уявлень, почуттів і ритуалів; ролі релігії у житті людства, її відношення до моралі, права, науки, мистецтва тощо.

Релігійне вчення, на думку Фрейда, дає нам історичну правду, а тому відмова від нього у мабутньому є відмовою від історичної істини. Як основний фактор культурного розвитку людства, релігія гальмує, витісняє прояви природних пристрастей, загрозливих для культурного прогресу. І в цьому полягає її основна відмінність від звичайних неврозів як засобів витіснення тільки сексуальних потягів. Тому вчений називав релігію найважливішим елементом «психічного інвентарю культури» на тривалій «донауковій» стадії її розвитку. Без релігії, твердив він, не було б людської культури, не виникли б і не утвердилися б моральні норми, різноманітні соціальні інститути.

Отже, Фрейд не заперечував релігію. Здебільшого критикували не власне релігію, а лише її найконсервативніші аспекти і його послідовники. Фрейдизм породив багато релігієзнавчих та теїстичних концепцій. Серед них теорія про релігію як фактор репресії. Так, відомий представник сучасного фрейдизму Філіп Ріф вважав, що завдяки релігії з'являється покірність владі, довір'я їй та залежність від неї.

З точки зору американського психолога Еріка Еріксона (1902—1994), буття релігії ґрунтується не на страху, а на почутті «суттєвої довіри» («basic trust»), що має глибшу основу. Воно коріниться у стосунках між батьками і дітьми, в яких актуалізуються перші вияви релігійності. Тому як релігія, так і теологія є невід'ємними аспектами людського існування. З погляду американського психолога Карла-Ренсома Роджерса (1902—1987), в основі релігійності — не невростичне почуття пригніченості, що своїм корінням сягає інфантильної потреби особи в батьках чи інших дорослих заступниках, а неуникна залежність людини від інших людей. Отже, послідовники Фрейда відійшли від розуміння релігії як масового неврозу. Для них характерне сприймання релігійного почуття не як патології, а як норми, що випливає з природних людських стосунків. Чимало представників цього напряму розглядають релігію як необхідний і сприятливий фактор існування, вважаючи, що ідея Бога посилює відчуття реальності сприйняття світу.

Атеїстичний екзистенціалізм

Основна увага атеїстичного екзистенціалізму спрямована на свідомість людини, що втратила віру, і тому є розколотою, внутрішньо суперечливою, часто безпорадною.

Термін «атеїстичний екзистенціалізм» увів французький філософ Жан-Поль Сартр (1905—1980) для позначення як власної філософії загалом, так і нової форми атеїзму зокрема. Відмітною рисою концепції французького мислителя була критика атеїзму марксистського. Сартр підкреслював, що його атеїзм не схожий на той, який витрачає свої зусилля, щоб довести, що Бога не існує. За його словами, немає жодного доказу неіснування Бога. Атеїзм, переконував філософ, це безпосереднє визначення позиції щодо проблеми, яка виходить за межі нашого досвіду. Існування Бога Сартр не заперечував, обмежуючись хіба що особливою думкою щодо принципу креаціонізму: він відкидав можливість творення світу, але тільки таким Богом, який дуже схожий на ті уявлення, що побутують серед віруючих. Він визначає Бога як «чисту суб'єктивність», а «буття феноменів», тобто предметів людського досвіду, називає «чистою об'єктивністю». Через суперечність суб'єктивності і об'єктивності, гадав Сартр, Бог не тільки не може створити «буття феноменів», але навіть мати уявлення про нього. Завдяки онтологічній відмінності Бога як «чистої суб'єктивності» є неможливим будь-який його вплив на створений світ.

Ця точка зору називається індепендентизм («незалежність»). Вона лежить в основі тлумачення Сартром абсолютної свободи людини. За словами французького філософа, людина «приречена» на свободу, яка є важким тягарем і навіть карою для неї. Втративши віру в докази буття Бога, людина почуває себе надто розгубленою, дезорієнтованою в житті. Їй незатишно без Бога. До того ж, якщо Бога не існує, твердив Сартр, то ми позбавлені будь-яких моральних цінностей і настанов, які б виправдовували наші вчинки. Тоді все дозволено. Але підґрунтям будь-якої моральності може бути тільки віра в Бога. Ототожнюючи моральність і релігійність, Сартр вважав модифікацією «ідеї святості» будь-яке серйозне, відповідальне і захоплене ставлення людини до своєї діяльності, що поціновується нею як служіння людям чи людству загалом.