Етапи інтеграційного процесу й основні типи інтеграційних об'єднань

Найбільший розвиток інтеграційні об'єднання різного типу одержали в другій половині XX ст. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних ступенів кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості.

На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди. Вони можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.

На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

Третій рівень інтеграції пов'язаний зі створенням митного союзу – погодженим скасуванням національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх держав. Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону. Звичайно митний союз вимагає створення вже більш розвинутої системи міждержавних органів, що координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних нарад міністрів, що керують відповідними відомствами і у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.

Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня – спільного ринку, – країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва – капіталів, робочої с і технологій. Координація здійснюється на періодичних нарадах (звичайно

1 – 2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС – Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).

Нарешті, на п'ятому, найвищому, рівні відбувається повна інтеграція, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС – Комісія ЄС).

5. Валютна система – це державно-правова форма організації міжнародних валютних відносин між державами.

Функціональні структури валютних відносин втілюються в історично-конкретних валютних системах. Останні розглядаються як форма правової та інституційної організації валютних відносин. Розрізняються національні та світові валютні системи. Остання розвивається на регіональному та глобальному (світовому) рівнях. Своєю чергою регіональні системи не є автономними. Вони активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну структуру міжнародних валютних відносин.

Національна валютна система — органічна частина системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється з урахуванням норм міжнародного права національним законодавством кожної країни. На підвалинах такого законодавства визначається міжнародний статус національної валюти — грошової одиниці даної країни, встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, котирування й регулювання валютних курсів, формування й використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів, форми та організації міжнародних розрахунків тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватно-комерційні інституції.

В процесі поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв'язків відбувається взаємна інтеграція систем національних грошових і валютних відносин. Функціональні відмінності між ними поступово зникають.

Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків, її розвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних валютно-фінансових та банківських установ й організацій. Складовими ланками світової валютної системи є: міжнародні засоби обігу і платежу, міжнародні ліквідні ресурси (інвалюта, золото та інші платіжні засоби), механізм регулювання валютних паритетів і курсів; міжнародні валютні ринки І ринки золота; система міжнародного кредитування й міждержавних розрахунків; відповідні інфраструктури! ланки і т.ін.

Регіональна міжнародна валютна система являє собою договірно-правову форму організації валютних відносин між групою країн. Найважливіші елементи такої системи — регіональна міжнародна розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні кредитно-розрахункові установи.

У своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперово-валютного (девізного) стандарту (рис. 13.5.1; рис. 13.5.2).

Національна валютна система – це складова грошових відносин окремої країни, функціонування якої регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.

Регіональна валютна система – договірно-правова форма організації валютних відносин між групами країн.

Елементи:

- регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

- спеціальний режим регулювання валютних курсів;

- регіональні валютні фонди;

- регіональні валютно-розрахункові установи.

Порівняльна характеристика основних елементів національної і світової валютних систем

Національна валютна система Світова валютна система

Національна валюта Резервні валюти, міжнародні лічильні грошові одиниці

Ступінь конвертованості національної валюти Умови взаємної конвертованості валют

Паритет національної валюти Уніфікований режим валютних паритетів

Режим курсу національної валюти Регламентація режимів валютних курсів

Міжнародна валютна ліквідність країни Міжнародне регулювання міжнародної валютної ліквідності

Наявність або відсутність валютних обмежень Міжнародне регулювання валютних обмежень

Міжнародні кредитні обігові кошти, регламентація правил їх використання Уніфікація правил використання кредитних обігових коштів

Регламентація міжнародних розрахунків країни Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків

Режим національного валютного ринку і ринку золота Режим світових валютних ринків і ринків золота

Національні органи, що обслуговують і регламентують валютні відносини в країні Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання

Рис. 13.5.1. Порівняльна характеристика основних елементів національної і світової валютних систем

Етапи еволюційного розвитку світової валютної системиІ-1867 р. Паризька конференція – єдиним мірилом світових грошей визнано золото ІІ- 1922 р. Генуезька конференція – національні кредитні гроші почали використовувати як міжнародні платіжні засоби ІІІ-1944 р. Бреттон-Вудська конференція – впроваджено золото-девізний та доларовий стандарти ІV-1976-1978 рр. Ямайська конференція – юридично завершено демонетизацію золота і замість золото-девізного офіційно впроваджено стандарт СПЗ (SDR)

Золотий стандарт

Золотомонетний стандарт Золото-злитковий стандарт Золотовалютний стандарт (валютний) Паперово-валютний стандарт

ознаки ознаки ознаки ознаки

-функціонування золота в якості світових грошей; -в обігу відсутні золоті монети; -збереження ролі золота як розрахункової одиниці в міжнародному обігу; -повна демонетизація золота у сфері валютних відносин;

-фіксація золотого вмісту національної валюти; -банкноти і білонні монети розмінюються на золоті злитки; -фіксовані валютні курси;

заборона вільної купівлі-продажу золота; -анульовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін;

-наявність фіксованих валютних курсів; -відмінне вільне карбування золотих монет. -долар у режимі золотого стандарту, прирівнювання до золота. -перетворення колективної одиниці СПЗ на головний резервний актив та засіб розрахунку;

-на внутрішньому ринку золото виконує всі функції грошей; -впровадження плаваючих валютних курсів національних одиниць

-вільне карбування золотих монет;

-банкноти і білонні монети вільно розмінюють на золоті.

Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи (впровадження)

І-1867 р.

Паризька конференція ІІ-1922 р.

Генуезька конференція ІІІ-1944 р.

Бреттон-Вудська конференція

Недоліки Недоліки

- недостатня еластичність;

- дороговизна;

- залежність від видобутку монетарного металу;

- обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин. - жорстка система валютних нормативів

Причини відміни Причини відміни

зміна економічної структури господарювання, що базувалась на ринкових саморегуляторах на державно-регулюючу систему - загострення внутрішньоеконоімчної ситуації в США;

- загострення світового економічного суперництва;

- припинення конвертованості долара в золото.

Європейська валютна система – етапи розвитку

І етап

1947 – 1950 рр. Укладання валютних угод між країнами Західної Європи на двосторонній основі з метою взаємного регулювання платіжних балансів безготівкових розрахунків, заліку взаємних вимог, пільгового кредитування

ІІ етап

1950 – 1958 рр. Створення Європейського платіжного союзу (17 країн) розрахунки в межах союзу здійснюються за допомогою умовної розрахункової одиниці – епіфіт

ІІІ етап

1959 р. Створення Європейської економічної спільноти, яка трансформувалась у Європейську валютну систему

ІV етап

1989 р. Поетапна трансформація Європейської валютної системи в Європейський валютний союз

6. Світовий ринок трудових ресурсів – це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв”язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами:

Світовий ринок робочої сили – це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Трудові ресурси розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших країнах населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених країнах, що часто співпадає.

Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

Світовмй ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто переживає тенденційні зміни.

Основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості активного населення світу:

збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає.

в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а тому вони стають безробітними.

2.Міжнародна трудова міграція: суть та причини виникнення.

Явище міжнародної мігації населення досить давне і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

велика густота населення.

масове безробіття.

низький життєвий рівень і заробітна плата.

виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

потреба у додатковій дешевій робочій силі.

порівняно висока зарплата.

3.Основні тенднції розвитку сучасних міграційних процесів.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовомму ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

США, Канада – постійно праціє 5% імігрантів(5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа – кількість працюючих імігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. імігрантів. Найбільше іноземців працює в Об”єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка – число імігрантів 3-8млн. Найприваблішими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% імігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон – сновними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.

Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:

Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.

Отримала готових спеціалістів.

У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає

державний бюджет.

Виграш країни- експортера трудових ресурсів:

Валютні перекази імігрантів своїм сім”ям(осідає в банках валюта).

Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття.

Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.

Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:

виникнення додаткових проблем, пов”язаних з соціальним захистом

імігрантів.

відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.

втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.

Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:

втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”.

додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.

виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.

4.Регулювання міжнародних міграційних процесів.

Міжнародна організація праці.

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

Адміністратино-правове регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б)встановлення міграційних квот;

в)встановлення рамок можливостей мігрування(кримінальні норми).

Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:

а)встановленні митних внесків чи бар”єрів;

б)встановленні відповідних візових ставок;

в)регулювання зарплати мігрантів;

г)запровадження різного роду штрафних ставок.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває:

Одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє регулювання міжнародними иіграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються Міжнародною організацією праці – це міжнародна урядова організація створена в 1919році,яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Україна є членом цієї організації, але ще не всі її положення підписала.

Основні завдання міжнародної організації праці:

захист інтересів і прав трудящих.

підвищення життєвого рівня трудящих.

покращення умов праці.

захист від професійних захворювань.

соціальний захист працівників-імігрантів.

сприяння зайнятості імігрантів.