Юридичні властивості штучних утворень, які існують у галузі транспорту

Лекція 2

Система взаємодії складових транспортного процесу

1. Природні ресурси транспорту та їх правове регулювання

2. Юридичні властивості штучних утворень, які існують у галузі транспорту

3. Правові аспекти використання транспортних засобів у перевізному процесі

4. Особливості правового статусу користувачів транспортних послуг

Природні ресурси транспорту та їх правове регулювання

Діяльність транспорту тісно пов'язана з використанням енерге­тичних і матеріальних ресурсів, охороною довкілля та забезпеченням екологічної, радіаційної та пожежної безпеки, фізичним захистом, захистом здоров'я людей, охороною праці, санітарно-епідемічного гаразду населення та безпеки руху.

Специфіка роботи транспортного комплексу України обумов­люється тим, що весь процес його виробничої діяльності, опосеред­ковуючись суспільними відносинами, відбувається в реальному природному середовищі.

Все розмаїття відносин транспорту з природним середовищем щодо використання остан­нього для потреб транспорту за такими напрямами: землі транс­порту: водний фонд; повітряний простір.

Землі транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відве­дення залізниць під залізничним полотном та його облаштуван­ням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, ло­комотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання і каналізації; також землі під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спору­дами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транс­порту.

Землі залізничного транспорту повинні утримуватися в належ­ному санітарному стані й використовуватися для вирощування де­ревини (зокрема ділової) та кормів для тваринництва. Уздовж земель залізничного транспорту можуть установлюватися охорон­ні зони.

До земель морськоготтзанспорту належать землі під: морськи­ми портами з^аоережіхимй", майданчиками, причалами, вокзала­ми, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопор-тового і комплексного обслуговування флоту, а також землі під гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, ра­діоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.

До земель морського транспорту не належать території, які на­сипані або намиті в акваторії коштом портів.

Слід також зазначити, що на підходах до портів або каналів, мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів відповідно до закону може встановлюватися спеціальний До земель річкового транспорту належать землі під:

а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затона­
ми з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуго­
вують річковий транспорт;

б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;

в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та
гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;

г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;
ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;

д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими
спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними за­
водами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судно­
верфями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-
технічними базами, інженерними мережами, службовими та куль­
турно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, які забезпечують
роботу річкового транспорту.

До земель авіаційного транспорту належать землі під:

а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єк­
тами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очис­
ними та іншими спорудами), службово-технічними територіями
з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного
транспорту;

б) вертольотними станціями, зокрема вертольотодроми, служ­
бово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;

в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, верто-
льотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для
експлуатації повітряних суден;

г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного
транспорту.

У цьому контексті також слід зазначити, що, крім земель авіа­ційного транспорту, певними юридичними властивостями харак­теризуються землі, які в транспортному праві визначаються як при-аеродромна територія. Приаеродромна територія (прилегла доаеро-дрому зона контролю та обліку об'єктів і перешкод) - це місцевість навколо аеродрому, що обмежена встановленими розмірами та над якою здійснюється маневрування повітряних суден (ст. 41 Повіт­ряного кодексу України).

та іншу діяльність на цій території можливе тільки за узгодженням з органом державного регулювання діяльності авіації та відповід­ною радою народних депутатів.

До земель _ітрубопрогшіного транспорту належать земельні ді­лянки, на яких збудовано наземні й надземні трубопроводи та їхні споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів.

Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів уста­новлюються охоронні зони. Під охоронною зоною слід розуміти землі вздовж магістральних і промислових трубопроводів, навколо промислових об'єктів, які надаються для забезпечення нормальних умов їхньої експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їхнього негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля в цілому. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяжен­нями) відповідно до закону або договору.

До земель автомобільного тррнглорту напе.жятк землі під спо­рудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороз­давального господарства, автовокзалами, автостанціями, ліній­ними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємства­ми, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, май­данчиками контейнерними та для перечеплення, службовими й культурно-побутовими будівлями та іншими об'єктами, що забез­печують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства належать землі під про­їзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озе­лененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортни­ми розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спо­рудами та обладнанням, а також землі, що лежать за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функ­ціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, влов-лювальні з'їзди;

б)       майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприєм­
ства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в)       будинки (зокрема житлові) та споруди дорожньої служби з
виробничими базами;

г) захисні насадження.

До земель міського електротранспорту няттгаатк землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, мет­рополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорога­ми, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонт­ними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації та зв'язку, службовими і культурно-побутовими будів­лями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

Водний фонд.

Водний фонд України ста­новлять усі води (водні об'єкти), які містяться на її території, а саме:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти;

2)підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Своєю чергою, всі водні об'єкти України можна класифікувати на:

а) водні об'єкти загальнодержавного значення, до яких нале­
жать:

- внутрішні морські води і територіальйе море;

- підземні води, які є джерелом централізованого водопоста­чання;

- поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що міс­тяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їхні притоки всіх порядків;

- водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії ліку­вальних;

б) водні об 'єкти місцевого значення, до яких належать:

- поверхневі води, що містяться і використовуються в межах
однієї області й не віднесені до водних об'єктів загальнодержавно­
го значення;

- підземні води, які не можуть бути джерелом централізовано­го водопостачання.

Всі водні об'єкти є винятковою власністю народу України і на­даються тільки в користування. Право власності на водні об'єкти народ України здійснює через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повно­важення щодо розпорядження водними об'єктами можуть надава­тися відповідним органам державної виконавчої влади.

Повітряний простір. Одним із специфічних природних ресур­сів, які використовуються в транспортній діяльності, є повітряний простір України.

Повітряним простором України є частина повітряної сфери, яка розташована над суходолом і водною територією України, зо­крема над її територіальними водами (територіальним морем). По­вітряний простір - це частина території України, якій належить пов­ний і виключний суверенітет над ним (ст. 1 Повітряного кодексу України).

До елементів структури повітряного простору України нале­жать: повітряні траси і місцеві повітряні лінії України, повітряні коридори для перетинання державного кордону України, встанов­лені та невстановлені маршрути польотів, райони виконання авіа­ційних робіт, заборонені зони, зони обмеження польотів і небезпеч­ні зони.

Визначимо основні з наведених елементів.

Повітряна траса - це диспетчерський район або його частина, що являє собою коридор у повітряному просторі, обмежений за висотою та шириною, призначений для безпечного виконання польотів повітряними суднами і забезпечений аеродромами, засо­бами навігації, контролю та управління повітряним рухом.

Місцева повітряна лінія - це диспетчерський район або його частина, що являє собою коридор у повітряному просторі, обме­жений за висотою та шириною, призначений для безпечного виконання польотів повітряними суднами і забезпечений аеродромами, засобами контролю та управління повітряним рухом.

Слід зазначити, що використання повітряного простору Украї­ни або окремих його районів може бути частково або повністю обмежене. Своєю чергою, усі обмеження щодо використання повіт­ряного простору України доводяться до відома заінтересованих юри­дичних і фізичних осіб України, інших держав і міжнародних авіа­ційних організацій через канали систем аеронавігаційної інформації.

Постійно діючі заборонені зони і зони обмеження польотів обов'язково вводяться до збірників аеронавігаційної інформації та наносяться на аеронавігаційні карти.

Слід зазначити, що порядок використання повітряного просто­ру України характеризується специфічними властивостями.

До таких властивостей, по-перше, можна віднести те, що за ви­користання повітряного простору України, його аеронавігаційне та інформаційне забезпечення стягується платня.

По-друге, до специфічних властивостей належить мова ведення радіообміну в обслуговуванні повітряного руху. Так, ведення ра­діообміну між органами обслуговування повітряного руху на тери­торії України та екіпажами повітряних суден України здійснюєть­ся українською або російською мовою, а з екіпажами повітряних суден інших держав - англійською або російською мовою.

І, по-третє, специфічною властивістю є те, що аеронавігаційна інформація щодо використання повітряного простору України є до­ступною для всіх його користувачів.

Останнім моментом, який необхідно зазначити щодо викорис­тання повітряного простору, є те, що згідно зі ст. 12 Повітряного кодексу України під час виконання повітряним судном польоту в міжнародному просторі юрисдикцію щодо нього протягом усього його польоту здійснює та держава, де зареєстровано повітряне судно. Фактично, перебуваючи в міжнародному повітряному про­сторі, повітряне судно є недоторканним і незалежним від будь-якої держави, за винятком тієї, де це повітряне судно зареєстро­ване, та підкоряється і діє на підставі лише її законів. Саме ж ви­користання міжнародного простору регулюється міжнародними правилами.

Юридичні властивості штучних утворень, які існують у галузі транспорту

Крім наведених природних ресурсів, транспортною галуззю у процесі її виробничої діяльності створюються і активно викорис­товуються специфічні штучні утворення, тобто такі явища у сфері транспорту, які склались у процесі людської діяльності. До таких утворень можна віднести: торговельне мореплавство та дорожній рух.

Згідно з чинним транспортним законодавством, під торговель­ним мореплавством розуміється діяльність, пов'язана з використан­ням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятуваль­них операцій, прокладання кабеля, також для інших господар­ських, наукових і культурних цілей.

Із цього визначення основним фактом постає те, що будь-яка діяльність у сфері торговельного мореплавства обов'язково пов'я­зується з використанням суден. Причому використання суден від­бувається на морських і внутрішніх водних шляхах. Морські та внутрішні водні шляхи - це природні та штучні водні простори й водотоки, які використовуються з метою здійснення судно­плавства.

Своєю чергою, торговельне мореплавство можуть здійснювати су­б'єкти підприємницької діяльності, у володінні, користуванні або розпорядженні яких перебувають судна, за наявності у них спеці­ального дозволу (ліцензії) на цю діяльність, виданого відповідно до чинного законодавства України.

До специфічних особливостей торговельного мореплавства на­лежить, по-перше, порядок регулювання торговельного мореплав­ства. Регулювання торговельного мореплавства здійснюється дер­жавою через Міністерство транспорту і зв'язку України та відповід­ні центральні органи державної виконавчої влади.

Так, наприклад, Міністерство транспорту України в межах своєї компетенції затверджує правила, інструкції та інші нормативні до­кументи з питань торговельного мореплавства, що є обов'язкови­ми для всіх юридичних і фізичних осіб.

Дорожній рух в Україні є специфічним утворенням, яке склада­ється з низки соціальних, технічних, юридичних та інших парамет­рів і опосередковує значний масив транспортних правовідносин.

З'ясувати зміст дорожнього руху вважається можливим лише з визначенням таких складових його елементів, як: учасники доро­жнього руху (і їхній правовий статус), автомобільні дороги (вулиці), Правила дорожнього руху та деяких інших параметрів.

Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують ав­томобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, при­значені для пересування людей та перевезення вантажів за допомо­ги транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать: водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Автомобільна дорога (вулиця) являє собою частину території (зокрема в населеному пункті), призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами.

Автомобільні дороги, вулиці загального користування. .[ Згідно із Законом України «Про джерела фінансування дорож­нього господарства України» автомобільні дороги загального ко­ристування та сільські дороги України (далі - автомобільні доро­ги) - це дороги державного та місцевого значення, які забезпечу­ють внутрішньодержавні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням адміністративно-територіального поділу дер­жави, з'єднують населені пункти і є складовою частиною єдиної транспортної системи держави (ст. 1 Закону).

Витрати, пов'язані з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, здійснюються за рахунок бюд­жетних та інших коштів для реалізації програм розвитку дорож­нього господарства України з метою підвищення соціального рівня життя населення, забезпечення автомобільних перевезень пасажи­рів і вантажів, оздоровлення екологічної обстановки, створення на дорогах належних умов безпеки руху та сучасних елементів до­рожнього сервісу, зменшення збитків через незадовільні дорожні умови.

Автомобільна (позаміська) доро­га - це лінійна споруда з інженерними й допоміжними спорудами і службами, які призначені для зручного та безпечного проїзду транспортних засобів із допустимими технічними характеристи­ками і навантаженнями, що забезпечує внутрішньодержавні та між­народні перевезення пасажирів і вантажів.

Під інженерними спорудами тут розуміються споруди, які бу­дуються безпосередньо на автомобільних дорогах (мости, віадуки, шляхопроводи, тунелі, естакади тощо). Допоміжними ж є споруди, розташовані на землях дорожнього господарства та призначені для обслуговування рухомого складу на дорогах, учасників дорожньо­го руху, розміщення сервісних і ремонтно-технічних служб. Це, наприклад, майданчики для стоянки транспорту, снігозахисні спо­руди і насадження, з'їзди та інші споруди.

Автомобільні (позаміські) дороги загального користування по­діляються на дороги державного та місцевого значення. Своєю чергою, автомобільні дороги державного значення поділяються на магістральні та ін. У містах вулиці та дороги поділяються на магіст­ральні вулиці та дороги і дороги та вулиці місцевого значення.

Отже, робота транспорту, відповідно до його специфічних особ­ливостей, відзначається необхідністю постійного використання при­родних ресурсів та взаємодії з навколишнім природним середо­вищем.