Проблема відчуждження праці.

При вивченні питань ставлення до праці слід звернути увагу сту­дентів на наявність такого явища, як відчуження праці. Воно було описане Марксом і аналізувалося лише стосовно капіталізму. Стосов­но ж соціалізму про нього стало можливим згадувати лише з почат­ком горбачовської «перебудови». Натомість Н. Смєлзер вказує, що відчуження — феномен усезагальний. З'явившись на перших етапах розвитку індустріального суспільства, у постіндустріальному суспіль­стві воно не лише не зникає, а посилюється і набуває різних форм.

Відчуження праці передається

1) почуттям безпорадності, бо робітники не мають можливості придбати необхідні ресурси, їм не належать засоби виробництва, вони не розпоряджаються результатами своєї праці;

2) втратою відчуття сенсу своєї праці, бо у виготовленні кінце­вого продукту робітник виконує лише одну якусь операцію і часто-густо не має контакту з виконавцями інших операцій;

3) появою відстороненості, бо робітник не відчуває гордості за колективні здобутки, задоволення від процесу творення.

В. Блаунер унаслідок наукових досліджень доходить висновку, що причина відчуження — не самі умови праці, а, перш за все, соціальні структури, які формуються у різноманітних трудових обставинах.

101

Становлення та розвиток ринкової економіки неможливі без створення відповідних умов для забезпечення економічної свободи розвитку підприємництва, суть якої полягає в усуненні адміністративних перешкод і обмежень на шляху економічної діяльності.

Проблеми малого бізнесу зумовлені наступними чинниками:

􀂉 Проблеми з реєстрацією;

􀂉 Недосконалість системи ліцензування;

􀂉 Бюрократичні дії органів державної влади;

􀂉 Занадто велика кількість контролюючих органів, які дублюють функції;

􀂉 Слабка підготовленість населення до підприємницької діяльності.

Найбільш вагоме значення малого підприємництва для України, з соціального погляду, полягає у сприянні формуванню середнього класу, який є основою соціально-економічних реформ, гарантом політичної стабільності, основною продуктивною силою суспільства.

В умовах стійкого соціально-економічного та політичного розвитку суспільства малі підприємці відрізняються найбільшою прихильністю до принципів демократії, політичної стабільності та економічної свободи. Верства малих власників стає найбільш активною і агресивною при виникненні загрози для власності, тому що, на відміну від великих та середніх власників, для власникв малих підприємств їхня власність, як правило, є єдиним джерелом існування і важливим способом самовираження.

Середній клас зосереджує в собі основну частину кваліфікаційного, інтелектуального та культурно-мистецького потенціалу суспільства

Формування соціально спрямованої політики має бути нерозривно пов’язане з відповідним формуванням середнього класу. Причому в процесі цього формування середній клас має поповнитися новими прошарками та зберегти свою чисельність як найбільш значимої суспільної сили.

Однак середній клас, що формується в Україні, значною мірою здеформовано умовами соціально-економічної кризи, яку переживає Україна.

Тому в стратегічному плані забезпечення відповідної спрямованості процесу формування середнього класу, збереження його істотних складових, належить до найважливіших питань національних інтересів України. На жаль, якоїсь цілеспрямованої, дійової державної політики щодо формування середнього класу як соціальної бази реформованого суспільства в Україні поки що не розроблено.

Надзвичайно актуальною, складною та великомасштабною проблемою, яка пов’язана з економічною та соціальною безпекою України і потребує як правового так і соціального та економічного державного регулювання, є розвиток тіньової економіки.

Тіньова економіка – це економічна діяльність суб’єктів господарювання, яка не враховується, не контролюється й не оподатковується державою і (або) спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

Соціальна сутність культури

Одним із найцінніших здобутків соціуму, який впливає на фундаментальні процеси в ньому, є культура. Спершу слово «культура» (лат. cultura agri) означало догляд землі. Згодом ним стали позначати все, що створила людина, а культурою вважати все, що відрізняє людину від природи. В цьому розумінні розвиток людства — це розвиток його культури.

Культура як соціальний феномен — явище складне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини. Звідси — неоднозначність самої дефініції культури, її логічної структури, сутності та форм. Кожне з визначень культури фіксує реальні й значущі риси та особливості культури, але жодне з них не є вичерпним.

Культура як предмет соціологічного аналізу є сукупністю структур, процесів, пов'язаних з функціонуванням суспільства на різних рівнях розвитку, системою контролю за соціальною поведінкою (система соціальних структур і соціальних відносин щодо культурного феномену, особливості взаємодії культури як соціального інституту із суспільством).

Традиційно культуру розглядають як сукупність цінностей. Ціннісний вимір — один з найважливіших у культурі. Отже, у вузькому значенні культура — цінності, переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, конкретному суспільству; у широкому — соціальний механізм взаємодії (засоби, способи, зразки) особистості, спільноти із середовищем існування (природним і соціальним), які забезпечують передачу досвіду та розвиток діяльності. Тобто культура є якісною характеристикою людської діяльності, наскрізною суспільною системою, яка пронизує все суспільство, всі його галузі й структури. Різноманітність виявів людської культури відповідає багатогранності людської діяльності.

Культура (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) — структурний елемент соціальних відносин, сукупність наукового знання, практичних навичок, побутової й теоретичної свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і людини, формування особистості.