Правонаступництво держав у відношенні міжнародних договорів, власності, державних архівів, державних боргів.

9.2. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів

Основні питання правонаступництва держав щодо договорів врегульовано у Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. Конвенцією передбачено, що її положення регулюють питання правонаступництва щодо угод між державами, але й між державами та іншими суб’єктами міжнародного права.

Загальним принципом інституту правонаступництва держав є принцип непорушності кордонів. У ст.11 Віденська конвенція закріпила норму міжнародного звичаєвого права, відповідно до якої правонаступництво держав не стосується кордонів і договірних прав та зобов’ язань стосовно їх режимів.

Одна або декілька держав-правонаступниць не мають права змінювати кордони, встановлені міжнародними договорами між державою або державами-попередницею та третіми країнами. Тобто, встановлені в договірному порядку державні кордони при правонаступництві держав можуть бути переглянуті лише за згодою зацікавлених сторін.

Правонаступництво держав не охоплює зобов’язань і прав щодо використання будь-якої території або обмежень щодо користування нею на користь будь-якої іноземної держави, груп держав або всіх держав, якщо така територія вважається невід’ємною частиною території держави-попередниці.

У даному випадку закріплено норму інституту міжнародних сервітутів у частині визначення права держави щодо частини іноземної території або визначені зобов’язання територіального суверенна перед іноземними державами щодо частини своєї території нерозривно пов’язані з цією територією і за зміни її належності автоматично переходять на нового територіального суверена. Прикладами таких територій можуть бути демілітаризовані і нейтралізовані зони, території, здані в оренду іноземній державі (міжнародна оренда), території, на яких здійснюється договірне право вільного транзиту. У відповідності зі ст. 12. п.3 положення цієї статті не застосовуються до договірних зобов’язань держави-попередника, що передбачають заснування іноземних військових баз на території, які є об’єктом правонаступництва держав.

Згідно з нормами міжнародного звичаєвого права правонаступництво держав не поширюється автоматично на договори, які мають переважно політичний характер і визначену політичну окрасу (союзницькі договори, договори про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, договори про нейтралітет).

При переході частини території від однієї держави до іншої, діє принцип рухомості договірних кордонів. Тобто, угоди держави-попередниці втрачають свою силу на переданій території і на ній починають діяти угоди держави, до якої ця територія перейшла. Винятком є випадки, в яких застосування даних угод щодо території, яка перейшла, несумісне з їх об’єктом і метою або докорінно змінило б умови його дії (ст.15 Віденської конвенції 1978 р.), наприклад, у

випадку цесії – передачі частини однієї держави другій на підставі міжнародного договору або в результаті обміну на договірних засадах частинами території.

При об’єднанні держав їх угоди зберігають чинність, але застосовуються лише відносно тієї частини території держави-наступниці, щодо якої вони мали чинність на момент правонаступництва. Дія багатосторонньої угоди може бути поширена на всю територію держави-наступниці, якщо вона зробить повідомлення про це і якщо для цього не потрібно буде згоди всіх його учасників. Цим положенням закріплено звичаєву норму.

При відділенні частини або частин території держави й утворенні одної або кількох держав, будь-який договір, що був чинним в момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередника, продовжує зберігати чинність відносно кожної держави-наступниці, яка утворилася в такий спосіб. Договір, який був чинним в момент правонаступництва держав відносно лише тієї частини території держави-попередника, що стала державою-наступницею, зберігає чинність лише стосовно держави-наступниці. Якщо після відділення частини її території держава-попередниця продовжує існування, будь-який договір, що у момент правонаступництва держав був чинним для держави-попередника, продовжує зберігати чинність стосовно її збереженої території. Тобто закріплюється принцип «pacta sunt servanda», який припускає обов’язковість договорів держави-попередниці для новоутворених держав.

Правонаступництво нових незалежних держав. Після Другої світової війни принцип рівноправності і самовизначення народів, закріплений у Статуті ООН, став одним з основних принципів міжнародного права. Це активізувало в 1960 х -1970 х роках процес набуття колоніальними і залежними країнами незалежності.

Нова незалежна держава (Конвенція 1978 р.) – держава-наступниця, територія якої безпосередньо перед моментом правонаступництва держави була залежною територією, за міжнародні відношення якої була відповідальна держава-попередник. Загальне правило правонаступництва таких держав щодо договорів відповідно до якого нова незалежна держава не зобов’язана зберігати в чинності якийсь договір або ставати його учасником виключно тому, що в момент правонаступництва держави цей договір був чинним щодо території, яка є об’єктом правонаступництва держав. У цій нормі закріплено принцип звичаєвого міжнародного права "tabula rasa", який означає, що нова незалежна держава не пов’язана договорами, укладеними колишніми держава.

Правонаступництво таких держав щодо багатосторонніх угод може здійснюватись шляхом повідомлення про статус цієї держави у якості учасника будь-якого багатостороннього договору, який у момент правонаступництва держав був чинним на території, яка є об’єктом правонаступництва. Якщо в договорі існують умови про необхідність згоди всіх інших держав на приєднання нової держави, то така згода необхідна.

Правонаступництво щодо двосторонніх угод має погоджувальний характер, адже двосторонній договір вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею у тому випадку, якщо вони чітко про це домовилися або висловили мовчазну згоду.