Визнання держав, Види і типи визнання.

Загально відомим прикладом визнання є держави, які створилися шляхом від’єднання, поділом на декілька. Це відбувається з припиненням існування це трапляється і всупереч Конституції, насильницьким шляхом, внаслідок громадянської війни. Такі ситуації ставлять питання про правову реакцію, міжнародно-правовий статус і міжнародно-правове визнання таких нових утворень.

Міжнардоне визнання має як політичний так і правовий характер. В 19-20 ст. до останньої його чверті переважав політичний (схвалення чи несхвалення, а не визнання юридичних фактів). Ця тенденція зберігалася, оскільки визнання це є бажання держав встановити стосунки. Але при визнанні, утриманні чи відмові визнанні, настають певні юридичні наслідки.

В МП немає конвенції, яка б регулювала визнання. Це означає, що кожна держава має право вирішувати для себе можливості, засоби і форми визнання, і така їх практика ненормативна. Але існують звичаєві норми, загальні принципи права, доктрини, які практикуються більшістю держав і складають так званий інститут визнання в МП.

Загально прийняті положення інституту визнання

Юридично обов’язку визнання не існує але загально визнане право існуючого суб’єкта на визнання або мотивовану відмову від визнання пропонує міжнародне право. За засобами здійснення визнання:

1) научне засвідчене визнання;2) визнання, що припускається.

Типи визнання в залежності від різновиду утворення:

1.          визнання в традиційному розумінні;

2.             попереднє визнання;

3.           колективне невизнання;

4.           невизнання;

5.           обумовлене визнання.

Орган, який здійснює визнання є компетентним, надане визнання не відкликається і не скасовується. Визнання може бути явно визначеним або конклюдентним. Утворення, які створюються:

-               нова держава;

-               новий уряд, що здобув владу неконституційним шляхом;

-               національно-визвольний рух та органи його керівництва;

-               міжнародні організації.

 Визнання держав Існують дві теорії визнання держав:

1.           Конститутивна, тобто політичний акт визнання є попередньою умовою існування юридичних прав нової держави, тобто сам акт визнання породжує і забезпечує її міжнародну правосуб’єктність. Завдяки визнанню держава існує.

2.           Декларативна – виходить з того, що визнання є лише декларацією. Держава здобуває міжнародну правосуб’єктність внаслідок факту свого утворення а не схвалення іншими державами.

Останнім часом стала популярною конститутивна теорія, але вона має багато недоліків і питань. Тому є сенс в декларативній теорії.

Сутність і поняття правонаступництва держав.

Правонаступництво держав означає перехід прав і обов’язків однієї держави до іншої внаслідок виникнення або припинення існування держави або її територіальних змін, а також зміну однієї держави іншою у несенні міжнародної відповідальності за міжнародні стосунки таких територій.

В правонаступництві беруть участь дві сторони:

- держава-попередниця, яку було змінено іншою державою у випадку правонаступництва держав;

- держава-наступниця, яка замінила іншу державу у випадку правонаступництва держав.

Правонаступництво держав не повинно порушувати права третіх країн, які мають з ними договірні стосунки.

Підставами правонаступництва держав є: об’єднання держав, поділ держави, відділення від держави частини території, передача частини території однієї держави іншій, деколонізація, соціальні революції.

Об’єктом дії норм правонаступництва можуть бути: державна територія, державна власність в країні і закордоном, міжнародні угоди, учасником яких був суб’єкт міжнародного права, який припинив існування або змінив статус, державні борги, державні архіви, державні кордони, членство держав у міжнародних організаціях, тощо

Питання про правонаступництво держави не виникає при зміні уряду, незалежно від того, відбулася ця зміна конституційним або неконституційним шляхом. В зазначених випадках держава продовжує бути пов’язаною своїми правами й обов’язками відповідно до міжнародного права. Така заміна не порушує безперервності існування держави, на чому базується принцип безперервності держави.

Тривалий час міжнародно-правові норми інституту правонаступництва складалися з норм звичаєвого права, що пояснювалося небажанням держав пов’язувати себе чіткими договірними нормами з питань правонаступництва. Більшість держав діє таким чином і зараз.

Основні питання правонаступництва держав урегульовані в двох універсальних міжнародних угодах під егідою ООН:

- Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.;

- Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. (не вступила в дію), її норми застосовуються як кодифіковані звичаєві норми.