К курсу Педагогические технологии в начальной школе

ОБЩИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ:

Сначала прочтите весь текст книги на одном дыхании, разметьте его маркером, выделив самые важные для Вас места. Убедитесь, что в тексте имеются ответы почти на все вопросы, которые могут у Вас возникать по мере чтения

Ключевые понятия, входящие в вопросы, выделены для удобства жирным шрифтом.

Важные для запоминания и заучиванияопределения, классификации, принципы подчеркнуты.

Названия, фамилии и др. информация, о которой можно прочитать в ответах на другие вопросы, выделены курсивом.

В конце предложен тест  из 25 вопросов для самопроверки качества усвоения информации.

ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ:

Спочатку прочитайте весь текст книги на одному диханні, розмітьте його маркером, виділивши найважливіші для Вас місця. Переконайтеся, що в тексті є відповіді майже на всі питання, які можуть у Вас виникати під час читання.

Ключові поняття, щовходять у питання, виділені для зручності жирним шрифтом.

Важливідля запам’ятовуванняі заучуваннявизначення, класифікації, принципи підкреслені.

Назви, прізвища та ін. інформація, про яку можна прочитати у відповідях на інші питання, виділені курсивом.

В кінці запропонований тест з 25 питань для самоперевірки якості засвоєння інформації.

1. Государственная национальная программа «Освіта» (Украина ХХІ века) и ее роль в общественно-экономическом развитии Украины. Пути реформирования содержания образования.

2. Движущие силы, закономерности и принципы педагогического процесса. Л. С. Выготский о зонах развития ребенка.

3. Сущность принципов и методов обучения. Характеристика словесных и практических методов обучения.

4. Сущность и задачи дидактики, ее основные категории. Дидактическая система. Основные концепции дидактики.

5. Проблемное обучение – научные основы, принципы, практика. Особенности проблемного обучения в условиях демократизации образования.

6. Концепция развивающего обучения. Гипотеза Л. С. Выготского и пути ее разработки (коллективы Занкова и Эльконина-Давыдова).

7. Программированное обучение. Концепция Б. Ф. Скиннера. Структура и алгоритмизация учебного процесса.

8. Составные части системы методов проблемного обучения. Дидактически е способы организации проблемного обучения.

9. Структура и сущность бинарных методов обучения. Методы преподавания и методы учения.

10. Сущность интенсификации обучения. Пути совершенствования содержания и методов обучения.

11. Суть интерактивных методов обучения. Основные задачи внедрения интерактивных методов обучения в начальной школе.

12. Фронтальная, индивидуальная и групповая учебная деятельность. Групповая учебная деятельность в начальной школе – ее преимущества, функции и условия внедрения.

13. Общая характеристика учебной игры. Учебные игры в начальной школе – особенности, средства, результаты. Педагогическое руководство учебными играми.

1. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) і її роль у суспільно-економічному розвитку України. Шляхи реформування змісту освіти.

2. Рушійні сили, закономірності і принципи педагогічного процесу. Л. С. Виготський про зони розвитку дитини.

3. Сутність принципів і методів навчання. Характеристика словесних і практичних методів навчання.

4. Сутність і задачі дидактики, її основні категорії. Дидактична система. Основні концепції дидактики.

5. Проблемне навчання – наукові основи, принципи, практика. Особливості проблемного навчання в умовах демократизації освіти.

6. Концепція розвиваючого навчання. Гіпотеза Л. С. Виготського і шляхи її розробки (колективи Занкова і Ельконіна-Давидова).

7. Програмоване навчання. Концепція Б. Ф. Скіннера. Структура і алгоритмізація навчального процесу.

8. Складові частини системи методів проблемного навчання. Дидактичні способи організації проблемного навчання.

9. Структура і сутність бінарних методів навчання. Методи викладання і методи навчання.

10. Сутність інтенсифікації навчання. Шляхи вдосконалення змісту і методів навчання.

11. Сутності інтерактивних методів навчання. Основні завдання впровадження інтерактивних методів навчання в початковій школі.

12. Фронтальна, індивідуальна та групова навчальна діяльність. Групова навчальна діяльність в початковій школі – її переваги, функції та умови впровадження.

13. Загальна характеристика навчальної гри. Навчальні ігри в початковій школі – особливості, засоби, результати. педагогічне керівництво навчальними іграми.

14. Дидактична система Л. В. Занкова для початкової школи. Основні принципи, методологічні основи змісту навчальних програм.

15. Загальна характеристика особистісно-діяльнісного підходу в навчанні. Особливості впровадження особистісно-діяльнісного підходу в початкових класах.

16. Концепція педагогіки співпраці. Педагоги-новатори. Основні положення педагогіки співпраці.

17. Інформаційні технології навчання і умови їх реалізації. Використовування ресурсів глобальної сіті Інтернет у школі. Гіпертекстова інформація у засобах мультімедіа. Проблеми інформатизації.

18. Теорія поетапного формування розумових дій. Інтеріорізация.

19. Типологія орієнтовної основи дії (ООД). Типи навчання.

20. Закони дидактичного навчально-виховного процесу. Зовнішні і внутрішні закономірності процесу навчання.

21. Концепція особистісно-орієнтованого навчання. Особистісно-орієнтоване навчання у початковій школі.

22. Неуспішність. Соціально-економічні, біопсихічні і педагогічні причини неуспішності. Засоби подолання неуспішності.

23. Урок – основна форма навчання. Класифікація уроків за дидактичною метою. Оптимальна структура уроку.

24. Технології навчання. Цикл навчання. Модульний характер навчального процесу. Пакет дидактичних документів як програмний продукт.

25. Основна суперечність сучасної системи освіти. Новий освітній ідеал. Інноваційне навчання. Акмеологія.

1.  Государственная национальная программа «Освіта» (Украина ХХІ века) и ее роль в общественно-экономическом развитии Украины. Пути реформирования содержания образования.

В государственной национальной программе «Освіта» (Украина ХХІ века) определены стратегические задачи реформирования образования, приоритетные направления:

– возрождение и перестройка национальной системы образования;

– формирование образованной, творческой личности, установление ее физического и морального здоровья; воспроизведение и трансляции культуры и духовности;

– выведение образования в Украине на уровень образования развитых стран мира.

Основные принципы реализации программы:

·    Приоритетность образования – новое отношение общества к образованию, знаниям и интеллекту;

·    Демократизация образования – децентрализация и регионализация управление системой образования;

·   Гуманизация образования – утверждение человека как наивысшей социальной ценности, самом полном раскрытии ее способностей;

·   Национальная направленность образования – сохранение и обогащение культуры украинского народа, гармонизация национальных отношений;

·   Непрерывность образовапния – превращение приобретения образования в процесс, что продолжается на протяжении всей жизни человека;

·   Нераздельность обучения и воспитания – заключается в их органическом сочетании, подчинении содержания обучения и воспитания формированию целостной и всесторонне развитой личности.

Основные пути реформирования содержания образования – приведение его в соответствие уровню развития культуры, науки и техники, изменениям, происходящим в общественной жизни, экономических отношениях; активное использование новых, в т. ч. информационных технологий.

1. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) і її роль в суспільно-економічному розвитку України. Шляхи реформування змісту освіти.

У державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) визначені стратегічні задачі реформування освіти, пріоритетні напрямки:

– відродження і розбудова національної системи освіти;

– формування освіченої, творчої особистості, встановлення її фізичного і морального здоров’я; відтворення і трансляції культури і духовності;

–  виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинутих країн світу.

Основні принципи реалізації програми:

·    Пріоритетність освіти – нове ставлення суспільства до освіти, знань та інтелекту;

·    Демократизація освіти – децентралізація та регіоналізація управління системою освіти;

·    Гуманізація освіти – утвердження людини як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття її здібностей;

·    Національна спрямованість освіти – збереження та збагачення культури українського народу, гармонізація національних відносин;

·    Безперервність освіти – перетворення набуття освіти у процес, що триває упродовж всього життя людини;

·    Нероздільність навчання та виховання – полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню цілісної та всебічно розвиненої особистості.

Основні шляхи реформування змісту освіти – приведення її у відповідність до рівня розвитку культури, науки і техніки, змін, що відбуваються у суспільному житті, економічних відносинах; активне використовування нових, у тому числі інформаційних технологій.

2. Движущие силы, закономерности и принципы педагогического процесса. Л. С. Выготский о зонах развития ребенка.

Внутренней движущей силой (источником) педагогического процесса является противоречие между требованиями к ребенку, возникающими в его жизни, и его реальными возможностями, уровнем его развития. Это противоречие становится толчком к процессу воспитания и дальнейшему росту ребенка, если требования соответствуют возрастным особенностям ребенка, не являются слишком легкими или напротив слишком трудными.

 Л. С. Выготский называл зоной актуального развития то состояние, в котором ребенок может делать что-либо без помощи взрослого. Зоной ближайшего развития психолог называл тот уровень, когда ребенок потенциально способен освоить новое с помощью взрослого, при обучении. Разрыв между зонами порождает педагогический процесс, педагогическую ситуацию. Педагогическая ситуация – такое состояние педагогического процесса, когда имеется расхождение между желаемым и реальным, достигнутым в формировании личности. Цель педагогических ситуаций, по существу, образует педагогический процесс.

Наиболее общие закономерности педагогического процесса:

·    Связь воспитания и социальной системы. Характер воспитания определяется потребностями общества, экономики, национально-культурными особенностями.

·    Связь между обучением и воспитанием – взаимозависимость этих процессов, их разностороннее взаимовлияние, единство.

·    Связь воспитания и деятельности: воспитывать – значит включать ребенка в различные виды деятельности.

·    Связь воспитания и активности личности.

·    Связь воспитания и общения: ребенок формируется в зависимости от богатства межличностных связей.

2. Рушійні сили, закономірності і принципи педагогічного процесу. Л. С. Выготський про зони розвитку дитини.

Внутрішньою рушійною силою(джерелом) педагогічного процесу є суперечність між вимогами до дитини, що виникають у її житті, та її реальними можливостями, рівнем її розвитку. Ця суперечність стає поштовхом до процесу виховання і подальшого зростання дитини, якщо вимоги відповідають віковим особливостям дитини, не є дуже легкими або навпроти дуже важкими.

 Л. С. Виготський називав зоною актуального розвитку той стан, в якому дитина може робити будь-що без допомоги дорослого. Зоною найближчого розвитку психолог називав той рівень, коли дитина потенційно здатна засвоїти нове за допомогою дорослого, при навчанні. Розрив між зонами породжує педагогічний процес, педагогічну ситуацію. Педагогічна ситуація – такий стан педагогічного процесу, коли є розбіжність між бажаним і реальним, досягнутим у формуванні особистості. Мета педагогічних ситуацій, по суті, утворює педагогічний процес.

Найбільш загальні закономірності педагогічного процесу:

·    Зв’язок виховання і соціальної системи. Характер виховання визначається потребами суспільства, економіки, національно-культурними особливостями.

·    Зв’язок між навчанням і вихованням – взаємозалежність цих процесів, їх різносторонній взаємовплив, єдність.

·    Зв’язок виховання і діяльності: виховувати – означає включати дитину до різних видів діяльності.

·    Зв’язок виховання і активності особистості.

·    Зв’язок виховання і спілкування: дитина формується залежно від багатства міжособових зв’язків.

3. Сущность принципов и методов обучения. Характеристика словесных и практических методов обучения.

Принципы обучения – это руководящие идеи, нормативные требования к организации и проведению дидактического процес­са. В современной отечественной дидактике имеется систе­ма принципов: принцип воспитывающего обучения, принцип научности обучения, связи обучения с практикой, систематично­сти и последовательности, доступности, наглядности, сознатель­ности и активности, прочности.

Согласно принципу воспитывающего обучения оно должно не только давать знания, но и формировать в целом личность.

Принцип научности требует, чтобы содержание обучения зна­комило учащихся с объективными научными фактами, теориями, законами, отражало бы современное состояние наук.

Принцип связи обучения с практикой требует, чтобы процесс обучения стимулировал учеников использовать знания в реше­нии практических задач. Принцип наглядности – один из старейших и важнейших в дидактике – означает, что эффективность обучения зависит от целесообразного привлечения органов чувств к восприятию и переработке учебного материала. Это “золотое правило” дидак­тики сформулировал Я. А. Коменский.

Метод обучения –способ упорядоченной взаимосвязанной деятельности преподавателя и обучаемых, направленной на решение задач образования (Ю. К. Бабанский). Есть несколько классификаций методов. Так, по источнику знаний разделяют словесные, наглядные и практические методы.

К словесным методам относятся рассказ, лекция, беседа, дискуссия. Источник знания – слово в виде речи учителя. Словесным методомформируют речь и словесно-логическое мышление.

Практические методы– упражнения, лабораторные и практические работы. Обеспечивают закрепление знаний, формируют опыт, умения учащихся.

3. Сутність принципів і методів навчання. Характеристика словесних і практичних методів навчання.

Принципи навчання– це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і проведення дидактичного процесу. В сучасній вітчизняній дидактиці є система принципів: принцип виховуючогонавчання, принцип науковості навчання, зв’язку навчання з практикою, систематичності і послідовності, доступності, наочності, свідомості та активності, міцності.

Згідно з принципом виховуючого навчання воно має не тільки давати знання, але і формувати в цілому особистість.

Принцип науковості вимагає, щоб зміст навчання знайомив учнів з об’єктивними науковими фактами, теоріями, законами, відображав сучасний стан наук.

Принцип зв’язку навчання з практикою вимагає, щоб процес навчання стимулював учнів використовувати знання у вирішенні практичних задач. Принцип наочності – один з найстаріших і найважливіших в дидактиці – означає, що ефективність навчання залежить від доцільного залучення органів чуття до сприйняття і переробки учбового матеріалу. Це “золоте правило” дидактики сформулював Я. А. Коменський.

Метод навчання –спосіб впорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладача і учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти (Ю. К. Бабанський). Є декілька класифікацій методів. Так, за джерелом знань розділяють словесні, наочні і практичні методи.

До словесних методів відносяться розповідь, лекція, бесіда, дискусія. Джерело знання – слово у вигляді мови вчителя. Словесним методом формують мову і словесно-логічне мислення.

Практичні методи– вправи, лабораторні і практичні роботи. Забезпечують закріплення знань, формують досвід, уміння учнів.

4. Сущность и задачи дидактики, ее основные категории. Дидактическая система. Основные концепции дидактики.

Дидактика – отрасль педагогики, разрабатывающая теорию образования и обучения. Предмет дидактики – закономерности и принципы обучения, его цели, научные основы содержания образования, методы, формы, средства обучения. Общая дидак­тика отвечает на вопросы: с какими целями, чему и как обучать учащихся по всем предметам и на всех уровнях. Существуют частные дидактики, или предметные методики. Они исследуют обучение по отдельным предметам или уровню образования (ме­тодика начального образования, дидактика высшей школы). Общая дидактика составляет теоретическую основу частных ди­дактик, базируясь в то же время на результатах их исследований.

Задачи дидактики:

·    описывать и объяснять процесс обучения и условия его реализации;

·    раз­рабатывать более совершенную организацию процесса обучения, новые обучающие системы, технологии.

Компоненты дидакти­ческой  системы  отражают  ее основные категории: цели, содержание образования, дидактические про­цессы, методы, средства, формы обучения, закономерности и принципы обучения.

Выделяют три основные дидактические концепции:

В традиционной системе обучения доминирующую роль играет преподавание, деятельность учителя (Я. А. Коменский, И. Песталоцци и в особенности И. Гербарт и дидактика немецкой классической гимна­зии).

В педоцентристской концепции главная роль в обучении отво­дится учению – деятельности ребенка (система Д. Дьюи, трудовая школа Г. Кершенштейнера, В. Лая – теории периода реформ в педагогике в начале XX века).

Современная дидактическая система исходит из того, что обе стороны – преподавание и учение – составляют единство в процессе обучения и являются предметом дидактики (программированное, проблемное обучение, развивающее обуче­ние, педагогика сотрудничество, П. Гальперин, Л. Занков, В. Давыдов).

4. Сутність і задачі дидактики, її основні категорії. Дидактична система. Основні концепції дидактики.

Дидактика– галузь педагогіки, що розробляє теорію освіти і навчання. Предмет дидактики – закономірності і принципи навчання, його цілі, наукові основи змісту освіти, методи, форми, засоби навчання. Загальна дидактика відповідає на питання: з якою метою, чому і як навчати учнів за всіма предметами і на всіх рівнях. Існують приватні дидактики, або наочні методики. Вони досліджують навчання за окремими предметами або рівні освіти (методика початкової освіти, дидактика вищої школи). Загальна дидактика складає теоретичну основу приватних дидактик, базуючись в той же час на результатах їх досліджень.

Завдання дидактики:

·    описувати і пояснювати процес навчання і умови його реалізації;

·    розробляти досконалішу організацію процесу навчання, нові навчальні системи, технології.

Компоненти дидактичної системи відображають її основні категорії: цілі, зміст освіти, дидактичні процеси, методи, засоби, форми навчання, закономірності і принципи навчання.

Виділяють три основні дидактичні концепції:

У традиційній системі навчання домінуючу роль відіграє викладання, діяльність вчителя (Я. А. Коменський, І. Песталоцці і особливо І. Гербарт і дидактика німецької класичної гімназії).

У педоцентристській концепції головна роль у навчанні відводиться навчанню – діяльності дитини (система Д. Дьюї, трудова школа Р. Кершенштейнера, В. Лая – теорії періоду реформ у педагогіці на початку XX століття).

Сучасна дидактична система виходить з того, що обидві сторони – викладання і навчання – складають єдність у процесі навчання і є предметом дидактики (програмоване, проблемне навчання, розвиваюче навчання, педагогіка співпраця, П. Гальперін, Л. Занков, В. Давидов).

5. Проблемное обучение – научные основы, принципы, практика. Особенности  проблемного обучения в условиях демократизации образования.

Проблемным называется обучение, при котором учитель организует деятельность учащихся по решению учебных проблем, сочетая их самостоятельную поисковую активность с усвоением готовых выводов науки.

Этапы проблемного обучения (П.о.):

Научной основой при разработке теории П. о. стали работы психологов о теории деятельности (Рубинштейн, Л. С. Выготский, А. Н. Леонтьев). Опыт применения П. о. в школе исследовали И. Я. Лернер, М. Н. Скаткин,     М. М. Махмутов.

В 90-ых годах стали широко использоваться зарубежные варианты П. О. –модульное обучение, игровые методы программированное и компьютерное обучение. Достоинства П. о.: развивает мыслитель­ные способности учащихся, интерес к учению, творческие силы. Недостатки: не всегда можно применять из-за характера изучаемого материала, неподготовленности учащихся, квалифи­кации учителя.

5. Проблемне навчання – наукові основи, принципи, практика. Особливості проблемного навчання в умовах демократизації освіти.

Проблемнимназивається навчання, при якому вчитель організовує діяльність учнів по вирішенню навчальних проблем, поєднуючи їх самостійну пошукову активність із засвоєнням готових висновків науки.

Етапи проблемного навчання (П. н.):

Науковою основоюпри розробці теорії П. н. є роботи психологів про теорію діяльності (Рубінштейн, Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв). Досвід застосування П. н.у школі досліджували І. Я. Лернер, М. Н. Скаткін, М. М. Махмутов.

У 90-і роки почали широко використовуватися зарубіжні варіанти П. н. –модульне навчання, ігрові методи, програмоване і комп’ютерне навчання. Достоїнства П. н.: розвиває розумові здібності учнів, інтерес до навчання, творчі сили. Недоліки: не завжди можна застосовувати через характер матеріалу, що вивчається, непідготовленість учнів, кваліфікації вчителя.

6. Концепция развивающего обучения. Гипотеза Л. С. Выготского и пути ее разработки (коллективы Занкова и Эльконина).  

Развивающее обучение ориентируется на развитие физических, познавательных и нравственных способностей учащихся путем использования их потенциальных возможностей.

Л. С. Выготский сформулировал гипотезу о том, что обучение должно вести за собой развитие, основываясь на законах развития психических функций человека.  

С конца 50-ых г.г. ХХ в. гипотезу разрабатывали коллективы, созданные Занковым и Элькониным-Давыдовым.

Л. В. Занков разработал новую дидактическую систему, основанную на пяти взаимосвязанных принципах:

1. Принцип ведущей роли теоретических знаний в началь­ном обучении.

2. Принцип обучения на высоком уровне трудности.

3. Принцип обучения быстрым темпом.

4. Принцип осознания школьниками процесса учения.

5. Принцип целенаправленной и систематической работы над общим развитием всех учащихся, в том числе наиболее слабых.

Наиболее важный принцип – обучения на высоком уровне трудности.

Коллектив Эльконинавыявил основные психологические новообразования младшего школьного возраста – учебная деятельность, абстрактно-теоретическое мышление и произвольное управление поведением. Осуществление детьми учебной деятельности определяет развитие всей их познавательной и личностной сферы. Овладение учебными действиями формирует желание учиться. Коллективы Эльконинаи Давыдова разработали систему обучения младших школьников, создавая зоны ближайшего развития, которые превращались со временем в требуемые новообразования – умения и желание учиться.

6. Концепція розвиваючого навчання. Гіпотеза Л. С. Виготського і шляхи її розробки (колективи Занкова і Ельконіна).  

Розвиваюче навчанняорієнтується на розвиток фізичних, пізнавальних і етичних здібностей учнів шляхом використовування їх потенційних можливостей.

Л. С. Виготськийсформулював гіпотезупро те, що навчання має вести за собою розвиток, ґрунтуючись на законах розвитку психічних функцій людини. 

З кінця 50-х р.р. ХХ ст. гіпотезу розробляли колективи, створені Занковим і Ельконіним-Давидовим.

Л. В. Занковрозробив нову дидактичну систему, засновану на п’ятивзаємозв’язаних принципах:

1. Принцип ведучої ролі теоретичних знань в початковому навчанні.

2. Принцип навчання на високому рівні труднощів.

3. Принцип навчання швидким темпом.

4. Принцип усвідомлення школярами процесу навчання.

5. Принцип цілеспрямованої і систематичної роботи над загальним розвитком усіх учнів, у тому числі найслабших.

Найважливіший принцип – навчання на високому рівні труднощів.

Колектив Ельконінавиявив основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку – навчальна діяльність, абстрактно-теоретичне мислення і довільне управління поведінкою. Здійснення дітьми навчальної діяльності визначає розвиток всієї їх пізнавальної і особистісної сфери. Оволодіння навчальними діями формує бажання вчитися. Колективи Ельконіна і Давидова розробили систему навчання молодших школярів, створюючи зони найближчого розвитку, які перетворювалися з часом на необхідні новоутворення– уміння і бажання вчитися.

7. Программированное обучение. Концепция Б. Ф. Скиннера. Структура и алгоритмизация учебного процесса.

Программированное обучение проходит по заранее разработанной программе, в которой предусмотрены действия как учащихся, так и учителя (или заменяющей его обучающей машины).

Концепция была разработана американским психологом Скиннером в середине ХХ века на основе бихевиоризма (психическая жизнь человека рассматривается как совокупность актов поведения) – т.о. обучающие программы должны давать и закреплять правильные реакции. 

Структура программированного обучения выглядит так:

Главное понятие – обучаю­щая программа – совокупность материала и предписаний работы с ним. Для составления программ сегодня используют возможности персональных компьютеров. Алгоритмизация обучения определяет последовательность подачи информации, ее дозировка с учетом закономерностей усвоения материала. Достоинства: мелкие дозы ус­ваиваются безошибочно, что дает высокие результаты; темп усвоения выбирается учеником. Недостатки: не всякий материал поддается пошаговой обра­ботке; ограничивается умственное развитие ученика репродук­тивными операциями; возникает дефицит общения и эмоций в обучении.

7. Програмоване навчання. Концепція Б. Ф. Скіннера. Структура і алгоритмізація навчального процесу.                                                           

Програмоване навчанняпроходить за заздалегідь розробленою програмою, в якій передбачені дії як учнів, так і вчителя (або навчальної машини, що його замінює).

Концепція була розроблена американським психологом Скіннером у середині ХХ століття на основі біхевіоризму (психічне життя людини розглядається як сукупність актів поведінки) – т. ч. навчальні програми повинні давати і закріплювати правильні реакції. 

Структура програмованого навчання виглядає так:

Головне поняття – навчальна програма – сукупність матеріалу і приписів роботи з ним. Для складання програм сьогодні використовують можливості персональних комп’ютерів. Алгоритмізаціянавчання визначає послідовність подачі інформації, її дозування з урахуванням закономірностей засвоєння матеріалу. Достоїнства: невеликі дози засвоюються безпомилково, що дає високі результати; темп засвоєння обирається учнем. Недоліки: не всякий матеріал піддається дозованій обробці; обмежується розумовий розвиток учня репродуктивними операціями; виникає дефіцит спілкування і емоцій у навчанні.

8. Составные части системы методов проблемного обучения. Дидактические способы организации проблемного обучения.

Система методов проблемного обученияпредставляет собой органическое сочетание общих и бинарных методов.

Система общих методов (по М. Н. Скаткину и И. Я. Лернеру) включает:

объяснительно-иллюстративный, репродуктивный, проблемное изложение, частично-поисковый, исследовательский.

Система бинарных методов– информационно-репродуктивный, информационно-эвристический, слушание чтения учебника, упражнения и т. д.

Существуют шесть дидактических способов организации процесса проблемного обучения, включающих 3 вида изложения учебного материала учителем и 3 вида организации им самостоятельной учебной деятельности учащихся:

1. монологический – учитель дает проблемный материал в форме рассказа;

2. рассуждающий метод – учитель анализирует фактический материал, делает выводы, обобщения;

3. диалогический метод– диалог учителя с коллективом учащихся в форме поисковой беседы;

4. эвристический – открытие нового закона, правила самими учащимися под руководством и с помощью учителя – эвристические беседы, решения задач;

5. исследовательский  метод – организуется учителем путем постановки перед учащимися теоретических и практических исследовательских заданий с высоким уровнем проблемности. По форме организации – это и ученический эксперимент, и экскурсия со сбором фактов, подготовка доклада, конструирование и моделирование.

6. метод программированных заданий – учащийся может приобретать новые знания и обучаться новыми действиями с помощью особым образом подготовленных дидактических средств.

8. Складові частини системи методів проблемного навчання. Дидактичні способи організації проблемного навчання.

Система методів проблемного навчанняє органічним поєднанням загальних і бінарних методів.

Система загальних методів (за М. Н. Скаткіним та І. Я. Лернером) включає:

пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий, дослідницький.

Система бінарних методів– інформаційно-репродуктивний, інформаційно-евристичний, слухання читання підручника, вправи і т. д.

Існують шість дидактичних способіворганізації процесу проблемного навчання, щовключають 3 види викладу навчального матеріалувчителем і 3 види організації ним самостійної навчальної діяльності учнів:

1. монологічний– вчитель дає проблемний матеріал у формі розповіді;

2. розмірковуючийметод – вчитель аналізує фактичний матеріал, робить висновки, узагальнення;

3. діалогічний метод– діалог вчителя з колективом учнів у формі пошукової бесіди;

4. евристичний– відкриття нового закону, правила учнями під керівництвом і за допомогою вчителя – евристичні бесіди, рішення задач;

5. дослідницький метод– організовується вчителем шляхом постановки перед учнями теоретичних і практичних дослідницьких завдань з високим рівнем проблемності. За формою організації – це й учнівський експеримент, й екскурсія зі збиранням фактів, підготовка докладу, конструювання і моделювання.

6. метод програмованих завдань– учень може одержувати нові знання і навчатися новим діям за допомогою особливим чином підготовлених дидактичних засобів.

9. Структура и сущность бинарных методов обучения. Методы преподавания и методы учения.

Бинарные методы обучения (от лат. бинос – двойной) – включают в свою структуру методы преподавания и методы учения в их взаимосвязи и взаимозависимости.

Структура бинарных методов обучения:

Методы преподавания              –           Методы учения

1) сообщающий                                      исполнительный

2) объяснительный                    –  репродуктивный

3) инструктивный                       –       практический

4) объяснительно-побуждающий –      частично-поисковый                             

5) побуждающий                        –       поисковый

Сущность бинарных методов обучения:

·   сообщающий метод преподавания – система приемов по сообщению учителем фактов или выводов без достаточного объяснения, обобщения и систематизации. Исполнительный метод учения – деятельность школьника по образцу, используя имеющиеся навыки;