Список рекомендованої літератури.

Основна:

1. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей экономистов до Маркса. - М.,- 1985г.

2. Всемирная история экономической мысли. В 6т. - Т.2 - 3., - М., - 1988 - 1989 г.г.

3. История экономических учений. - М., - 1983 г.

4. Макконелл К.Р., Брю Л.С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2т.- Т.2.,- М., - 1992г.- Гл.22.

Додаткова:

1. Альтер Л.Б. Буржуазная политическая экономия США. - М., - 1971г.

2. Бухарин Н.И. Политическая экономия рантье: Теория ценности и прибыли австрийской школы. - М., - 1988 г.

3. Мордухович Л.М. Главные этапы истории экономических учений. - М., - 1970 г.

4. Научитель М.В., Смирнов В.т. Категория “полезность” в экономических теориях: исторический очерк. - Минск., - 1979 г.

Довiдкова:

1. Бем - Баверк Е. Основы теории ценности хозяйственных благ. - Спб., - 1903 г.

2. Маршалл А. Принципы политической экономии. - М., - 1980 г.

3. Милль Дж.С. Основы политической экономии. // Вопросы экономики. - 1989 г. - №10 - 12; 1990г. - №1.

5. Энгельс Ф. Брентано contra Маркс. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2 - е изд. - Т.22. - с.97 - 186.

Тема 13. Економічні теорії західноєвропейської соціал-демократії

Вивчиши цю тему, ви будете знати:

* що лягдо в основу економічних поглядів Е.Бернштейна;

* як відбувалася еволюція економічних ідей К.Каутського.

* в чому полягає особливість економічних поглядів Р.Гільфердінга;

* якими були погляди на економічну теорію Р.Люксембург та К.Лібкнехта;

У 90 роках ХІХ ст. науковий соціалізм у деяких капіталістичних країнах здобув перемогу над домарксовими соціалістичними вченнями, що знайшло відображення у виникненні міжнародного робітничого руху. Виникнення ревізіонізму, батьком якого став Е.Бернштейн (1850-1932), тісно пов’язане зі складними процесами становлення і розвитку монополістичної стадії капіталізму, породжуючи різні тенденції, вимагав зростання освітнього і культурного рівня трудящих, диктував необхідність пошуку ефективних форм стимулювання праці. У кінці ХІХ ст. у розвинених країнах Європи з’явилася можливість використання в інтересах пролетаріату громадянських прав і свобод, парламентаризму, преси та ін.

У 1899 р. Бернштейн, ортодоксальний марксист у минулому, опублікував книгу “Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії”, яка була концентрованим виразом усіх поправок до Маркса, перегляду його вчення, тобто ревізіонізму. “Подальший розвиток і удосконалення марксистського вчення, - писав Бернштейн, - повинно починатися з його критики” (Бернштейн Э. Проблемы социализма и задачи социал-демократии.-М., 1901-с.46). Все, що буржуазні економісти висунули на той час проти марксизму зібрано у чітку систему поглядів, ядром якої був реформізм. Перегляд методологічних основ марксового вчення Бернштейн почав з концепції історичного матеріалізму, в якій бачив недооцінку і заперечення активної ролі практичної діяльності людей. При цьому він вважав, що все, чого досягли К.Маркс і Ф.Енгельс, було зроблено не завдяки гегелівській діалектиці, а всупереч їй. Революційному руху Бернштейн протиставив еволюційний розвиток, спрямований на поступовий перехід до нового суспільства. Ревізію економічної теорії марксизму вчений почав з трудової теорії вартості. Він стверджував, що категорія вартості у Маркса втрачає будь-яке конкретне значення і перетворюється на розумову конструкцію. Бернштейн висунув теорію “економічної вартості”, що становила собою синтез трудової теорії вартості і вчення про граничну корисність. Двоїстий характер економічної вартості визначається, з одного боку - корисністю (споживчою вартістю, потребою), а з другого - вартістю витрат виробництва (трудовою вартістю). Слід зазначити, що Бернштейн, на відміну від своїх прихильників, захищав марксизм від спроб ототожнювати погляди К.Маркса і Ф.Лассаля, а також К.Маркса і Д.Рікардо у питаннях заробітної плати. Бернштейн проаналізував зростання рівня життя значної частини пролетаріату на початку ХХ ст. і передбачав настання “періоду добробуту”, заперечуючи як абсолютне, так і відносне погіршення стану робітників. Факти розвитку акціонерної форми капіталу і зростання кількості дрібних акціонерів він спрямовував проти марксового закону капіталістичного нагромадження, стверджуючи, що вони є свідоцтвом децентралізації і демократизації капіталу. Ці процеси вели до збільшення кількості власників, зростання добробуту у робочого класу і, як наслідок, до подолання класових конфліктів буржуазного суспільства.

Велике виробництво, вважав Бернштейн, не тільки не розорює дрібне й середнє, а й само може процвітати тільки разом з ними, справедливо вловлюючи тенденцію до виробничої залежності великого і дрібного бізнесу. Можливість подолання анархії виробництва пов’язувалася зі створенням трестів і картелів, широким застосуванням кредитної системи, удосконаленням системи зв’язку і інформації, розширення світового ринку. Імперіалізм трактувався як вступ до соціальної фази, для якої характерне мирне, поступове переростання капіталізму у соціалізм. Бернштейн стверджував, що як форма історичного розвитку в умовах культурного суспільства революція неефективна і безплідна. Він протиставив їй реформаторську діяльність у рамках капіталізму. Метою соціал-демократичного руху було оголошено визволення профспілок і кооперації від усіх законодавчих обмежень, захист праці, соціальне законодавство і обмеження прав розпоряджатися капіталістичною власністю на знаряддя праці. Перехід до соціалізму розглядався як широкий розвиток виробничих і споживчих товариств. Останні повинні були зменшити прибутки торгового капіталу, а профспілки - прибутки промисловців.

Теоретики соціал-демократії розділилися стосовно проблеми шляхів переходу у соціалістичне суспільство на ревізіоністів і “ортодоксів”, тобто прихильників Маркса і Енгельса. Серед “ортодоксів” у західноєвропейській соціал-демократії кінця ХІХ - початку ХХ ст. слід виділити К.Каутського (1854-1938), теоретичні погляди якого мали складну еволюцію. На початку своєї діяльності він перебував під впливом мальтузіанства, лассальянства, а такі його праці, як “Економічне вчення К.Маркса” (1886) та “Аграрне питання” (1899) зробили значний внесок у захист і розвиток теорії марксизму. У 1899р. Каутський виступив проти ревізіонізму з книгою “Бернштейн і соціал-демократична програма. Антикритика”, проте не підтримував марксистів у питанні перетворення суспільства. Каутський передбачав і обгрунтовував епоху соціальних революцій, але завоювання влади сприймав як досягнення парламентської більшості.

З початку Першої світової війни Каутський стає лібером центризму у міжнародному масштабі, солідаризуючись з гаслом “громадянського миру” під час війни і засуджуючи будь-які думки про соціалістичну революцію та практичні революційні дії. Пояснення існуючого імперіалізму він почав з невідповідності у розвитку промисловості і сільського господарства, відствання останнього, яке спонукає промислово розвинені країни ставати на шлях підкорення і захопленнявідстали аграрних країн для перетворення їх на джерело сировини для своєї промисловості і ринок збуту своєї продукції. Імперіалізм, на думку Каутського це колоніальна політика великих держав, що прагнуть монополізувати частину світового ринку шляхом завоювання аграрних країн. Він аналізував промисловий капітал і вивезення товарів, хоча вже помітними були тенденції панування фінансового капіталу і вивезення капіталу. Каутський стверджував, що подолати імперіалістичну політику можна методами вільної торгівлі і мирної демократії залишаючись у рамках капіталістичного ладу. Логічним завершенням ідей Каутського стала його теорія “ультраімперіалізму” - фази розвитку капіталізму, коли політика монополій розповсюдиться і на зовнішню політику, а міжнародний союз імперіалістичних держав і загальна експлуатація світу інтернаціональним фінансовим капіталом усуне суперництво національних капіталів між собою. Досвід світового розвитку ХІХ-ХХ ст. показав, що прагнення до поділу збуту, сфер впливу, колоній вели до таких міжімперіалістичних конфліктів, які виключали можливість “ультраімперіалізму” як гармонійного союзу держав.

У ранніх роботах теоретика австрійської і німецької соціал-демократії Р.Гільфердінга (1877-1941) переважає критика представників історичної та суб’єктивної школи буржуазної політекономії, захист економічної теорії і методу К.Маркса. Цікавий його погляд на предмет економічної науки. Він вважав, що об’єктом політекономічного аналізу можуть бути лише стихійно діючі закономірності товарно-капіталістичного господарства, тому з переходом до соціалізму (який тоді ототожнювався з ліквідацією товарного виробництва) і утвердження свідомого суспільного регулювання економічних відносин зникає сам предмет політичної економії як науки.

Книга Гільфердінга “Фінансовий капітал” (1910) є найбільш суттєвим досягненням західно-європейської соціал-демократичної думки з питань імперіалізму. В ній зібрано і узагальнено великий фактичний матеріал, що відображає зміни в економіці і політиці капіталізму кінця ХІХ - початку ХХ ст. Гільфердінг проаналізував якісно нові явища: розвиток капіталістичного кредиту, зростання акціонерних товариств, процес утворення фіктивного капіталу, діяльність фондової біржі, механізм біржової спекуляції, коцентрацію капіталу, фінансовий капітал та його вплив на внутрішню і зовнішню політику імперіалізму. Сутність фінансового капіталу була зведена до панування банківського капіталу над промисловістю, що дало змогу Гільфердінгу зробити висновок про можливість перебудови капіталізму шляхом “соціалізації” сфери обігу: “захоплення шести великих берлінських банків вже у теперішній час було б рівносильним захопленню найважливіших сфер великої промисловості”(Гильфердинг Ф. Финансовый капитал.- М., 1959.-с.569.). Гільфердінг наголошував також можливість створення єдиного картелю, який забезпечив би безкризовий розвиток економіки, тобто був прихильником “організованого капіталізму”.

Найбільш повно погляди лівого крила західноєвропейської соціал-демократії відображені у творах Р.Люксембург (1871-1919), які під впливом подій жовтневого перевороту в Росії відійшли від соціал-шовіністів й центристів і разом з більшовиками утворили ядро нового Комуністичного Інтернаціоналу. Р.Люксембург пропагувала економічне вчення К.Маркса і критикувала бернштейніанство за спробу удосконалення капіталізму. Вона розвинула тезу про історичну приреченість імперіалізму і зробила висновок про необхідність його революційного, насильницького повалення. Економічні витоки імперіалізму вона бачила в особливостях розширеного відтворення капіталу: капіталісти можуть забезпечити реалізацію додаткової вартості лише частково, за рахунок особистого споживання, тому наголошується необхідність некапіталістичних виробників і споживачів як всередині власної держави, так і у відсталих країнах. Імперіалізм ототожнювався з політичним виразом процесу нагромадження капіталу в його конкурентній боротьбі за залишки некапіталістичного світового середовища.

Р.Люксембург вважала, що політична економія перестане існувати з того моменту, як анархічне капіталістичне господарство буде змінене на планомірний, організований і керований господарський устрій. Воднораз вона відзначала своєрідність умов проведення соціалістичної революції в Росії і неможливість її повторення у розвиненіших капіталістичних країнах. К.Лібкнехт, розвінчуючи псевдопатріотизм німецьких промисловців, продемонстрував, що переплетення інтересів найбільших промислових і банківських капіталістів виходять далеко за національні рамки. Великою його заслугою став аналіз союзу монополістичних об’єднань з державним апаратом, воєнної загрози імперіалістичних задумів. Імперіалізм К.Лібкнехт визначав як явище надбудовного характеру, певний вид політики.

Як бачимо, більша частина соціал-демократичного руху не сприйняла жовтневої революції, диктатури пролетаріату, партію нового типу та ін. У 20 роки ХХ ст. західна соціал-демократія перетворюється на відкрито реформістський рух, що спрямований на співробітництво праці і капіталу, з чіткою антифашистською спрямованістю. З кінця 50 років соціал-демократія повністю ввійшла у капіталістичну систему, із пеартії робітничого класу стала національним загальнополітичним вченням. Ідеалом сучасної соціал-демократії є політична стабільність і соціальна рівність, що досягаються шляхом індикативного планування, соціального регулювання, самоуправління, демократизації виробництва і суспільства в цілому, плюралізму світоглядних концепцій.

Резюме

Батько ревізіонізму Бернштейн головним своїм завданнім бачив на відміну від Маркса перехід до соціалізму як широкий розвиток виробничих і споживчих товариств.

Еволюція економічних поглядів Каутського поглядала в тому, що спочатку теоретик повністю знаходився під впливом марксистських ідей, але після початку першої світової війни перейшов на позиції “громадянського миру”. Саме йому належить теорія “ультраімперіалізму”.

Економічні погляди Гільфердінга полягали в пропозиціях перетворення капіталізму шляхом його “соціалізації” шляхом поширення дрібного акціонування.

Роза Люксембург вважала, що капіталізм врешті решт загине і буде замінений на планове господарство.

Лібкнехт першим підкресли інтернаціональний характер капіталізму і визначив імперіалізм як певний вид політики.

Питання для роздумів та завдання.

1. Що нового внесли в економічну науку представники Західноєвропейської соціал-демократії ?

2. Яке подадьше вирішення проблеми перебудови економіки пропонували Бернштейн та Каутський?

3. В чрму полягали економічні ідеї Р.Люксембург та К.Каутського?

4. В чому полягає значення економічних ідей Гільфердінга ?

5. Чи були позбавлені практичного змісту економічні погляди К.Каутського та Е.Бернштейна ?

Рекомендована література.

Основна:

1. Всемирная история экономической мысли. В 6т. - Т.2 - 3., - М., - 1988 - 1989г.г.

2. История экономических учений. Учебних для экономических вузов./Рындина М.Н., Василевский Е.Г., Голосов В.В. и др. - М., - 1983г..

3. История экономических учений. - Ч.1. Учебное пособие. / Под.ред. В.А. Жамина, Е.Г. Василевского. - М., - 1989 г.

Додаткова:

1. Цаголов Н.А. Вопрсы истории политической экономии. - М., - 1984 г.

2. Мордухович Л.М. Главные этапы истории экономических учений. - М., - 1970 г.