Поняття інновації, соціальної технології та їхні ознаки.

 Дослідженням і розробкою інноваційних методів займається інноватика - область знань, що охоплює питання методології й організації інноваційної діяльності, значне місце серед проблем якої, стали предметом і об'єктом її досліджень, займає відносно самостійна галузь знань - соціальна інновація. Це нові засоби регулювання та розвитку соціальних процесів, здатних відповідати складності суспільної ситуації, спрямованих на задоволення потреб людини і суспільства в умовах високої невизначеності обставин.

 Давайте розберемося в поняттях конкретніше.

 Інновація - нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду, забезпечує якісне підвищення ефективності виробничої системи або якості продукції. Інновація - це не всяке нововведення або нововведення, а тільки таке, що серйозно підвищує ефективність діючої системи.

 Технологія - комплекс організаційних заходів, операцій і прийомів, спрямованих на виготовлення, обслуговування, ремонт  або експлуатацію вироби з номінальним якістю і оптимальними витратами. При цьому:

 - Під терміном вирібслід розуміти будь-який кінцевий продукт праці (матеріальний, інтелектуальний, моральний, політичний і т.п.);

 - Під терміном номінальне якість слід розуміти якість прогнозоване або заздалегідь заданий, наприклад, обумовлений технічним завданням і узгоджене технічною пропозицією;

 - Під терміном оптимальні витрати слід розуміти мінімально можливі витрати не тягнуть за собою погіршення умов праці, санітарних та екологічних норм, норм технічної та пожежної безпеки, наднормативний знос знарядь праці, а також фінансових, економічних, політичних та інших ризиків.

Інноваційні соціальні технології - процесуально структурована сукупність прийомів і методів, спрямованих на вивчення, актуалізацію та оптимізацію інноваційної діяльності, в результаті якої створюються і матеріалізуються нововведення, що викликають якісні зміни в різних сферах життєдіяльності, орієнтовані на раціональне використання матеріальних, економічних та соціальних ресурсів.

 Все розмаїття інновацій можна класифікувати по ряду ознак.

 1. За ступенем новизни:

 · Радикальні (базисні) інновації, які реалізують відкриття, великі винаходи і стають основою формування нових поколінь і напрямків розвитку техніки і технології;

 · Поліпшують інновації, реалізують середні винаходи;

 · Модифікаційні інновації, спрямовані на часткове поліпшення застарілих поколінь техніки і технології, організації виробництва.

 2. По об'єкту застосування:

 · Продуктові інновації, орієнтовані на виробництво і використання нових продуктів (послуг) або нових матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;

 · Технологічні інновації, націлені на створення і застосування нової технології;

 · Процесні інновації, орієнтовані на створення і функціонування нових організаційних структур, як всередині фірми, так і на межфирменном рівні;

 · Комплексні інновації, що представляють собою поєднання різних інновацій.

 3. За масштабами застосування: · Галузеві; · Міжгалузеві; · Регіональні; · У рамках підприємства (фірми).

 4. За причинами виникнення:

 · Реактивні (адаптивні) інновації, забезпечують виживання фірми, як реакція на нововведення, здійснювані конкурентами;

 · Стратегічні інновації - це інновації, реалізація яких носить попереджуючий характер з метою отримання конкурентних переваг у перспективі.

 5. За ефективністю: · Економічна; · Соціальна; · Екологічна; · Інтегральна.

 Інноваційна практика завжди була складною і неоднозначною. Однак рішення ряду проблем, котрі виникли в сучасних умовах її розвитку і виражаються в майже повній неадекватності соціальних механізмів здійснення інноваційних процесів, досить однозначно вимагає використання соціогуманітарного знання (як теоретичних конструкцій,  конкретних методів дослідження різних соціальних явищ) як засобу оптимізації інноваційних процесів і побудови інноваційної діяльності на всіх рівнях. Це, у свою чергу, припускає створення гнучкої, обгрунтованої системи наукового забезпечення нововведень, що враховує логіку та специфіку здійснення не тільки власне нововведення, а й особливості сприйняття, оцінки, взаімоадаптаціі елементів соціальної системи, конкретних суб'єктів історичної дії до нових умов життєдіяльності, а також експертно - відстежує можливі перспективи і наслідки реалізації конкретного нововведення. При цьому процес реалізації нововведення стає більш оптимальним. В основі технології забезпечення нововведень повинен бути такий підхід до їх вивчення, у рамках якого можливе одночасне розгляд різних сторін взаємодії соціального середовища і нововведення, виявлення тих сторін цієї взаємодії, які більшою мірою впливають на успішність інноваційних процесів, а також розпізнавання і передбачення можливих проблем інноваційної практики.

 У такому випадку в структурі технології забезпечення нововведень доцільно виділити дві взаємодоповнюючі один одного, синхронно здійснювані діяльності:

 - Інноваційну діагностику та - соціологічне вивчення нововведень, метою яких є розпізнавання, передбачення проблем, які можуть виникнути при взаємодії середовища і нововведення за допомогою діагностики, а також вивчення динаміки громадської думки з приводу реалізації нововведення за допомогою різних методів соціологічного дослідження.

Інноваційна діагностика передбачає здійснення процедури аналізу, діагнозу і прогнозу щодо конкретного нововведення. Це дозволяє планувати не тільки алгоритм здійснення даного нововведення, але і прогнозувати конкретні наслідки в широкому комплексі суспільної системи, з урахуванням специфіки її функціонування, що дає можливість заздалегідь підготуватися до появи різних побічних явищ, конфліктів і протиріч у процесі інноваційної діяльності: або запобігти їм, або пом'якшити негативні наслідки.

 Таким чином, інноваційна діагностика охоплює, по-перше, прогноз ймовірності появи різних нововведень у майбутньому, по-друге, дає більш-менш повну картину перспектив розвитку конкретного нововведення, його наслідків у всіх сферах життєдіяльності людей, фіксує варіанти сприйняття його людьми, прогнозує громадське думку.

 Інноваційна діагностика відбувається у три етапи:

 1) - до реалізації нововведення (фіксація всіх можливих проблем, які можуть виникнути в ході інноваційного процесу; отримана інформація в даному випадку носить значною мірою політично і ідеологічно пофарбований характер),

 2) - під час його здійснення конструктивне переосмислення знання дозволяє проводити оперативну доопрацювання, проектування реалізації нововведення з урахуванням конкретних ситуаційних особливостей),

 3) - після нього (через зіставлення цілей та отриманих результатів нововведення з певними ознаками, що характеризують середовище її освоєння), і включає в себе: діагностику середовища нововведення і діагностику власне процесу його здійснення.

Соціальні технології в широкому сенсі слова - це особлива галузь наукового знання, яка ставить і обгрунтовує питання про те, яким чином і в якій послідовності можливі специфічні операції з результатами пізнавальної діяльності.

 У вузькому сенсі слова поняття «соціальні технології» має два значення.

 По-перше, соціальні технології - це, перш за все, процес цілеспрямованого впливу на соціальний об'єкт, обумовлений необхідністю і потребою отримання заданого результату. У цьому плані технологічність впливу наповнена такими поняттями, як етапність, процедурність, операциональность. Виходячи з такого бачення, соціальні технології можна охарактеризувати як певну прагматику, вибудовуються в один ряд: 1) мета, 2) засіб, 3) результат. Координація і субординація мети, засобів, результатів припускають варіативність і облік безлічі факторів, моделювання та проектування, систему критеріїв і оцінок, змістовні версії і сценарії, методи діагностики і т.д.

 По-друге, соціальні технології - це теорія, що досліджує процеси цілеспрямованого впливу на соціальні об'єкти, що розробляє й обгрунтовує ефективні способи і прийоми такого впливу. При цьому не має значення, що розуміється під соціальним об'єктом. Це можуть бути соціальні відносини, соціальне взаємодія, соціальна група, соціальний інститут, соціальна організація.

 Характер впливу, його технологічність визначаються тією системою операцій цілеспрямованого впливу, яка грунтується на соціальному та соціологічному знанні об'єкта - це перший рівень технологічного впливу.

 Другий рівень технологічного впливу зумовлюється тим, що даний соціальний об'єкт перебуває в нерозривному зв'язку з іншими соціальними об'єктами, більше того - є частиною соціальної системи, органічно інтегрований в соціальне ціле. І будь-яка зміна цього соціального об'єкта з неминучістю тягне за собою ланцюжок змін інших об'єктів. У подібному соціальному сценарії соціальна технологія повинна враховувати всі можливі зміни.

 Відповідно до вищесказаного є сенс розрізняти базові і приватні інноваційні соціальні технології.

 Базові - технології стратегічного (довгострокового) проектування соціального об'єкта. Сенс базових технологій полягає у: 1) гармонізації індивідуального, особистісного та суспільного, 2) висунення таких цілей соціальних технологій, які гуманістична за своєю природою; 3) розвиток творчих здібностей та активності соціального суб'єкта.

 Приватні - різновид форм тактико-оперативного (короткострокового) впливу на соціальний об'єкт. Це соціальне конструювання, практично-предметне врегулювання відносин та операцій, оптимізація соціальної взаємодії на різних рівнях.

 Таким чином, соціальні технології уособлюють собою різні іпостасі соціальної самоорганізації.

Лекція № 2.

 Тема:Типологія соціальних  інноваційних технологій

2.1. Класифікація соціальних іноваційних технологій за сферами застосування і основними завданнями.

2.2. Класифікація технологій за масштабом об'єкта.

2.3. Специфіка і класифікація технологій у соціальній роботі.

2.1. Класифікація соціальних технологій за сферами застосування і

основними завданнями

Соціальні технології дуже різноманітні, що обумовлено різноманіттям соціальногосвіту. Виникнення ряду глобальних проблем сучасного суспільства вимагає розробки нових технологій. Їх вирішення відбувається із залученням все більшої кількості фахівців. За допомогою соціальних технологій (інформаційних, повчальних, політичних, управлінських) можна своєчасно вирішувати соціальні конфлікти, запобігати катастрофам, блокувати ризиковані ситуації, ухвалювати оптимальні управлінські рішення та ін. Формування соціальної політики, яка проводиться сучасною державою, можливо тільки на основі технологізації.

Існує диференціація соціальних технологій за сферами: специфічні соціальні технології регулювання, вирішення проблем сфери виробничо- економічних, суспільно-політичних, духовно-культурних і соціально-побутових відносин. У статистиці виділяють сфери народного господарства: транспорт, будівництво, освіта і т.д., відповідно до яких диференціюють і соціальні технології, перш за все, звичайно, технології управління, контролю, регулювання господарсько-економічних відносин.

За кордоном, а останнім часом в Україні широко розповсюджується такий варіант розподілу соціальних технологій залежно від сфер діяльності: соціальні технології, які використовуються переважно в області бізнесу, державного управління і діяльності некомерційних неурядових організацій.

У 1987 р. в Росії була створена Технологічна школа бізнесу (ТВБ), яка стала одним з перших навчальних центрів з менеджменту. Спочатку, взявши назву «технологічна», дана школа реалізувала ідею передачі управлінських знань у вигляді стратегій і технологій, необхідних для отримання конкретних результатів.

Головна стратегічна мета Технологічної школи бізнесу - розробка і реалізація чотирьох концепцій розвитку суспільства:

Економічна концепція. Цей підхід усуває дисбаланс в суспільстві шляхом надання пільг і реальної допомоги підприємствам, які виробляють продукцію, необхідну для споживача.

До теперішнього часу уряд намагався усунути дисбаланс, що утворився, відбираючи гроші у споживача через систему оподаткування, замість того, щоб підтримати підприємства, які виробляють реальну продукцію. Таким чином, в нашому суспільстві здійснювалася підтримка системи розповсюдження, а не системи винагороди за кінцевий результат.

З цим пов'язана відсутність реальних результатів перетворень в нашій країні, наше суспільство навряд чи можна назвати суспільством споживачів, швидше це суспільство бажаючих. Силою, здатною визначити й задовольнити попити, можуть стати справжні бізнесмени, чия діяльність направлена на розвиток суспільства.

Управлінська концепція. Технології ефективного менеджменту націлені на розвиток становлячих ресурсів менеджменту: ресурсу цілісного образу мислення, ресурсу успіху, ресурсу довіри, ресурсу самоствердження, ресурсу творчості, ресурсу затвердження групи і ресурсу управлінської культури.

Соціально-психологічна концепція__ дозволяє керівникам освоїти

понятійний апарат сучасної технології ефективних комунікацій, психофізіологічні технології. Навики ділової і міжособової комунікації, прийоми психологічної обробки офіційних документів, реклами, а також освоїти психотехнологію, дозволяє успішно долати стреси, підвищити готовність до вирішення проблемних ситуацій у професійній, внутрішньоособовій і міжособовій сферах.

Освітня концепція. Головна мета - розвиток цілісного образу мислення. Тільки впровадження нової освітньої концепції може створити в суспільстві соціокультурний прошарок, що прагне до самоствердження, а не до с амопр ез ентації.

Виробничі технології

У стародавні часи вже існували відмінності способів виконання певних виробничих операцій, але в основному виробничий процес залежав від досвіду, майстерності конкретного виконавця.

Промисловий переворот, який означав перехід від мануфактури до крупного машинного виробництва, змінив зміст слова «технологія». К. Маркс зазначав: «Принцип машинного виробництва - розкладати процес виробництва на його складові фази» скрізь стає визначаючим.

Виробництво досягає такого рівня розвитку, при якому відбувається цілеспрямоване розмежування виробничого процесу на окремі етапи і операції.

Сучасна науково-технічна революція висунула нову вимогу - виробничий процес як ціле, повинен базуватися на використовуванні технологій. Виробництво набуло масового характеру, стало не тільки можливим, але й необхідним весь виробничий процес і з технічною, і з соціальної точки зору засновувати на висновках і рекомендаціях науки.

Характерною особливістю наших днів став той факт, що технологіям сталі надавати загальносоціального значення. Їх вплив на суспільне життя вже не обмежується лише благотворним впливом на виробництво. Технології переступили межі економіки і сталі ознакою, що характеризує стан соціальних процесів і управління ними.

Причини, які викликали необхідність створення соціальних технологій, по суті, ті ж що і в області виробництва. Суспільні відносини все більше ускладнюються. Вже можна визнавати науково доведеним той факт, що не тільки виробництво, але і будь-який вид соціальної діяльності має свою внутрішню логіку розвитку і функціонування.

Значущість як виробничих, так і соціальних технологій спонукала ряд соціологів зайнятися розробкою соціальних технологій. Виникло безліч шкіл так званої соціальної інженерії, покликаних усунути неполадки і зриви в хисткому механізмі господарської системи, суперечності і кризи, вилікувати її від соціальних хвороб шляхом комплексу інженерно-управлінських рішень, виступаючих як «соціальна технологія».

В умовах регульованих ринкових відносин розвиток економіки і суспільства йде так само стихійно, як і раніше. Тому на концепції соціальних технологій покладаються швидше ідеологічні, ніж прагматичні функції.

Унаслідок динаміки соціального життя будь-яка технологія завжди застосовується конкретно. Різноманіття проявів однієї і тієї ж технології визначається і тією обставиною, що розробляють і впроваджують її люди.

Неоднакові досвід, знання, соціальний статус та багато інших якостей, властивих конкурентним особам з числа керівників і виконавців, обумовлюють різне застосування однієї і тієї ж технології.

Відмінність соціальних і виробничих технологій.

У виробництві, чим однозначно є технологія, тим більший ефект від її застосування. У соціальних технологіях однозначність повинна виявлятися лише в загальних вимогах до процесу, які не позбавляють людину можливості діяти творчо, погодившись із специфікою конкретного управлінського акту.

Будь-яка процедура, будь-яке правило повинне стати для суб'єкта, зайнятого в соціальному управлінні чинником, стимулюючим його в разі потреби ухвалювати інноваційні рішення.

Серед соціальних технологій найбільше поширені технології управління. Технологія управління винайдена не сьогодні. Люди, наприклад, довгі століття говорили й писали, не замислюючись над тим, що таке проза. Так і в управлінні, використовуючи технологію, навіть не підозрювали, що прийде час, коли процедурам ухвалення рішення надаватимуть таке велике значення.

Сучасне поняття «технологія управління» не зводиться до терміну, запозиченого з виробничого процесу. Тут слід перш за все вказати на наступне. У минулому технології управління формувалися інтуїтивно, емпірично, вони не були свідомо й цілеспрямовано розробленими системами процедур і операцій.

Якою б істотною не була відмінність між технологією управління у минулому, і сьогодні помітна певна спадкоємність. Сучасні технології управління зовсім не якийсь висновок, до якого прийшли вчені на основі досягнень кібернетики, системного підходу, теорії соціального управління, вони є результатом узагальнення реального управлінського процесу.

Концепція технології управління базується на об'єктивно існуючій схожості між організацією виробництва і організацією управління. Мета одна - перетворити матеріальні й духовні чинники для отримання шуканого ефекту.

Хоча за рядом ознак виробництво і управління істотно близькі, але існують і відмінності між ними. Соціальне управління - це управління не речами, а людьми. Не можна порівнювати принципи управління машинами і суб'єктами, які володіють інтересами, волею, свідомістю.

До якого абсурду приводить забуття істотної відмінності між виробництвом і соціальним управлінням, можна бачити в роботах деяких радянських дослідників 20-х років, які аналізували управлінські процеси як чітко виробничі. Згідно з їх теорією, будь-який апарат управління є складною машиною або системою машин, а його робота - виробничий процес, матеріально-речовинним виразом якого є цілком певні фізичні чинники: теки, накази і т.д. На їх думку, розчленовуючи управління на окремі операції, встановлюючи їх послідовність і тривалість, можна механізувати весь процес управління людьми і навіть автоматизувати соціальне управління. Вони стверджували, що функції управління нібито поступово зникнуть, управляючий персонал складатиметься з людей з середньотехнічною освітою і з управлінськими функціями справляться напівграмотні люди. Таким чином, з теорії зникли соціально-психологічні, чисто людські аспекти соціального управління, залишилося завдання - створити добротні методи техніки управління.

Для технологізації будь-якого процесу необхідна наявність двох умов:

1) сам процес повинен мати такий ступінь складності, яка дозволила розчленувати його на відносно відособлені частини. Отже, потреба в створенні технології диктується самим об'єктом, ступенем його складності;

2) вишукування засобів, які дозволили б систематизувати дії суб'єкта, щоб максимізувати ефект при мінімумі зусиль.

Понад усе мають потребу в технологізації види діяльності, що складаються з великого числа послідовних фаз і різнорідних операцій. До них відносяться, перш за все, такі види, як планування, організація, ухвалення рішень. Такого роду діяльність необхідно підрозділити на ряд робочих позицій, завдання кожної з них - обґрунтувати оптимальний варіант здійснення відповідної частини загальної складної дії.

Значення технології полягає перш за все в тому, що вона робить управлінський процес більш раціональним, включаючи в нього тільки ті види діяльності, які необхідні для досягнення поставленої мети. У цьому разі впровадження управлінських технологій стає основною умовою зниження витрат на управління. При розробці технології управління необхідно прагнути досягнення її максимальної послідовності й простоти.

Першою ознакою будь-якої технології є розмежування, розділення даного процесу на етапи, фази, операції.

Друга ознака будь-якої технології - координованість і поетапність дій, направлених на досягнення шуканого результату.

І, нарешті, третя ознака - однозначність виконання включених в неї процедур і операцій. Це вирішальна, неодмінна умова досягнення результатів, адекватних поставленій цілі.

Для соціальних технологій можливий набагато більший діапазон відхилень, ніж для технологій виробничих. Але і в першому випадку відхилення можливі тільки до певної межі, за якою замість творчості починається вже суб'єктивізм, що приводить до зниження ефективності.

На основі всіх вищевикладених міркувань можемо визначити технологію як спосіб реалізації людьми конкретного складного процесу шляхом розчленовування його на систему послідовних взаємозв'язаних процедур і операцій, які виконуються більш - менш однозначно і мають на меті досягнення високої ефективності.

Сутність технології виявляється через два поняття: процедура і операція. Процедура - це вибір дій (операцій), за допомогою яких здійснюється той або інший основний процес (фаза, етап), який виражає суть даної технології.

Операцію можна охарактеризувати як безпосередньо практичний акт вирішення певного завдання в рамках даної процедури (або технології) управління.

Операція - це однорідна, логічно неподільна частина процесу управління, направлена на досягнення певної мети, вона проводиться одним або декількома виконавцями.

2.2. Класифікація технологій за масштабом об'єкта

Соціальні технології досить різноманітні, що обумовлено різноманіттям соціального світу, соціального життя.

Класифікація соціальних технологій може бути здійснена за різними підставами: видами, рівнями, сферами застосування і т.д.: за масштабом об'єкта, що піддається впливу, можна виділити технології глобального характеру, соціальні технології стосовно до суспільства в цілому, різних сфер громадського життя, соціальної структури, соціальним інститутам, процесам, явищам. За сферами застосування соціальні технології розділяються на специфічні соціальні технології регулювання, вирішення проблем сфери виробничо-економічних, суспільно-політичних, духовно-культурних і соціально-побутових відносин. У статистиці звичайно виділяють галузі (сфери) народного господарства - транспорт, сільське господарство, наука, охорона здоров'я, зв'язок, освіта та ін. Це також диференціює соціальні технології, насамперед, технології керування, контролю, регулювання господарсько- економічних відносин.

За рубежем, а в останні роки і в Україні одержав поширення такий варіант розподілу соціальних технологій на різні види: характеризується специфіка соціальних технологій, використовуваних переважно в таких сферах, як бізнес, державне керування і третій сектор, тобто область діяльності некомерційних неурядових організацій. Досить широко поширене трактування розмаїтості соціальних технологій, що диференціюються за предметом і об'єктом, результатом, одержуваним за допомогою тих або інших соціальних технологій, наприклад, технології одержання нової інформації, культурних цінностей, окремих побутових послуг та ін. Не менш характерний і корисний розподіл соціальних технологій за ознакою характерних властивостей розвитку і функціонування суспільства.

Особливо важливою і цінною є диференціація соціальних технологій за найважливішими завданнями, проблемами соціального захисту, що розрізняються способами надання допомоги нужденним. Власне кажучи, при цьому диференціюється вся практика соціальної допомоги за особливими моделями соціальної роботи, які поєднують різні способи надання допомоги нужденним.

Нарешті, можна говорити про диференціації соціальних технологій, що формуються під впливом різних теорій соціальної роботи, насамперед психолого- і соціолого-орієнтованих, а також комплексних. Таке групування концепцій соціальної роботи стимулює розвиток соціальних технологій різного типу.

Фахівці-керівники виділяють технології пошуку стратегії керування, персонального менеджменту, соціального моделювання і прогнозування. Можна виділити інформаційно-впровадницькі, інноваційні, технології минулого досвіду. За характером розв'язуваних завдань виділяють універсальні й приватні соціальні технології. Доцільно також виділити технології соціального розвитку окремих країн, регіонів, територій, трудових асоціацій. Розрізняють технології навчальні, впровадницькі, самореалізації і саморозвитку особистості і т.д.

Коротко кажучи, класифікація соціальних технологій базується на диференціації як застосовуваних знань, способів, методів, так і об'єктів (явищ, процесів, груп людей і т.д.), оскільки до кожного з них можна застосувати певні способи впливу з метою їхнього оптимального функціонування, розвитку і удосконалення.

Визначимо стисло зміст найбільш важливих соціальних технологій, що допоможе докладніше розглянути специфіку технологій у соціальній роботі.

Глобальні соціальні технології пов'язані з вирішенням загальнолюдських проблем, сприяють з'ясуванню та вирішенню не тільки внутрішніх, але й світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства і природи. Отже, їхнє впровадження, прямо або побічно, пов'язане з життєдіяльністю людей, їхньою соціальною захищеністю.

Одним з різновидів універсальних технологій є технологія глобального моделювання (дослідження і вирішення питань збереження миру, природи, забезпечення населення Землі продовольством, енергією, матеріальними засобами і т.д.).

Регіональні соціальні технології вивчають закономірності територіального соціального життя і планомірні його зміни.

Інноваційні соціальні технології являють собою такі методи, прийоми інноваційної діяльності, які спрямовані на створення і матеріалізацію таких нововведень у суспільстві, які приводять до якісних змін у різних сферах соціального життя, раціонального використання матеріальних та інших ресурсів суспільства.

Рутинні соціальні технології (технології, засновані на минулому досвіді) на відміну від інноваційних характеризуються такими методами впливу на соціальні процеси, які відрізняються малою наукоємністю, не мотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін.

Інформаційні соціальні технології мають своїм змістом способи, прийоми, оптимізацію самого інформаційного процесу, його відтворення і функц іо нування.

Інтелектуальні соціальні технології спрямовані на розвиток і стимулювання розумової діяльності людей, розвиток їхніх творчих здібностей.

Історичні соціальні технології припускають осмислення історичного досвіду за законами соціальної технологізації, тобто технологізацію історичних знань як умови політичного, економічного, духовного та соціального діагностування (досвід реформ). Демографічні технології мають своїм змістом вивчення і вироблення способів механізму відтворення населення, зміни його чисельності, складу та розміщення і т.д.

Соціальні технології згоди являють собою методи, шляхи досягнення згоди більшості населення у вирішенні найбільш актуальних питань громадського життя, із взаємної дії. До цього типу технологій примикають соціальні технології вирішення конфліктів, зокрема соціально-етнічних. В останньому випадку важливо враховувати внутрішню структуралізацію цих технологій, що є своєрідними способами зняття напруженості, вирішення проблем: 1) позиційне протистояння; пред'явлення контрпретензій для вирішення взаємних поступок, зберігаючи статус-кво; 2) демаркирування меж у зв'язку зі змінами адміністративного статусу; 3) компроміс, взаємні поступки; 4) однобічні поступки, задоволення всіх претензій; компенсація (фінансова, економічна та ін.); 5) знищення об'єкта або суб'єкта конфлікту в національно- територіальних утвореннях.

Політичні технології як вид соціальних технологій являють собою методи вирішення політичних проблем, вироблення політики, її реалізації, здійснення політичної діяльності.

Можна виділити також соціальні технології у власне соціальній сфері, духовній і економічній областях.

У структурі управлінських технологій особливу вагу мають адміністративно-управлінські технології як способи безпосереднього оперативного впливу на керований об'єкт. Ясно, що цей вид технологій (як і багато інших) прямо пов'язаний з вирішенням завдань соціальної роботи. До такого роду технологій можна також віднести психологічні технології як способи впливу на психологічні процеси, якості, явища, відносини, як методи впливу на установки, характер, реакції, волю особистості, міжособистісні стосунки.

2.3 Специфіка й класифікація технологій у соціальній роботі

При визначенні технологій у соціальній роботі треба враховувати, по- перше, загальне трактування соціальних технологій, по-друге, особливості соціальної роботи як одного з видів людської діяльності і, по-третє, особливості об'єктів, суб'єктів, змісту, засобів та інших компонентів; (елементів) соціальної роботи як певної цілісності (системи.). Здається цілком прийнятним визначення соціальних технологій стосовно соціальної роботи, що дається у вітчизняній літературі, вони трактуються як сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних соціальними службами, окремими установами соціального обслуговування і соціальними працівниками для досягнення поставлених цілей у процесі здійснення соціальної роботи, вирішення різних соціальних проблем, забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення. Соціальні технології в цій області громадського життя базуються на реальному досвіді соціальної роботи, принципах і теоретико-методологічних закономірностях, виявлених соціальними науками - соціологією, теорією соціальної роботи, теорією керування, правом, соціальною педагогікою, валеологією та ін.

Класифікація технологій у соціальній роботі, як уже говорилося, може бути найрізноманітнішою. Це пов'язано з тим, що соціальна робота являє собою відносно самостійну систему взаємозалежних елементів, які створюють деяку цілісну єдність. При аналізі технологій у соціальній роботі як системи необхідно враховувати класифікацію систем взагалі. Із цього погляду слід мати на увазі, що соціальна робота є, насамперед, різновидом соціальної системи, оскільки має справу з людьми (зокрема, з клієнтами й соціальними працівниками) і виникаючими між ними відносинами.

Соціальна робота може бути розглянута і як вид великих систем, оскільки містить у собі три компонента: а) соціальний ; б) соціальна робота як навчальна дисципліна (цикл навчальних дисциплін); в) соціальна робота як вид діяльності. Виділяючи технології в соціальній роботі як науці, необхідно враховувати, що вона являє собою таку сферу діяльності, функція якої полягає у виробленні й теоретичній систематизації об'єктивних знань про певну дійсність - соціальну роботу (а при розумінні соціальної роботи в широкому смислі - соціальних відносинах, соціальній сфері). Одним з її найважливіших завдань як науки є аналіз існуючих форм і методів соціальної роботи, розробка оптимальних методів і технологій вирішення різних соціальних та інших проблем стосовно різних індивідів, верств і груп населення. Характеризуючи технології соціальної роботи як науки, слід виходити з того, що її невід'ємними компонентами є відповідні закономірності (наприклад, зв'язки між суб'єктом і об'єктом соціальної діяльності), принципи й методи (економічні, правові, соціально-педагогічні та ін.). У цьому випадку соціальні технології розглядаються як способи застосування теоретичних висновків у вирішенні практичних завдань соціальної роботи.

Якщо соціальна робота розглядається як особливий вид діяльності, сутність соціальних технологій можна інтерпретувати, в першу чергу, як сукупність прийомів, методів і впливів державних, суспільних і приватних організацій, фахівців і активістів, спрямованих на надання допомоги, підтримки, захисту людей. Саме в соціальній роботі як діяльності в концентрованому видгляді, соціальні технології здобувають вид узагальнених накопичених і систематизованих теоретичних знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності. Такий загальний підхід дозволяє просунутися на шляху конкретизації технологій, застосовуваних у соціальній роботі, маються на увазі фактично всі три відзначених аспекти соціальної роботи, в яких технології виступають переважно у формі знань (наука), знань і вмінь (навчання).

З урахуванням сказаного технології в соціальній роботі можуть бути класифіковані за різними підставами. І це цілком закономірно, тому що соціальна робота являє собою своєрідну систему, яка включає такі компоненти (елементи), як об'єкти, суб'єкти, зміст, засоби, керування, функції і цілі.

Розглянемо деякі компоненти соціальної роботи.

Об'єкт. Розробка і застосування технологій будуть залежать від диференціації об'єкта. Як відомо, об'єкти соціальної роботи досить різноманітні. Це - старі та пенсіонери, інваліди і діти, підлітки з девіантною поведінкою, бездомні, мігранти, неповні, багатодітні, родини та ін. Кожний з них має соціально-демографічні, психологічні особливості, характеристики і специфічні проблеми, властиві їм на конкретному етапі життєвого шляху.

Крім того, об'єкт соціальної роботи може бути представлений різними рівнями асоціативності: індивід, група (родина, трудовий, навчальний колектив, молодіжна або професійна група, об'єднання осіб з подібними труднощами і т.п.), громада (поселення, район, місто). Це також вимагає своєрідних підходів і програм. Тому такі технології можна назвати «частками» стосовно об'єкта: технології соціальної роботи з літніми (однією людиною або групою), технології соціальної роботи з неповними родинами (однією, конкретною родиною або родинами, які проживають у конкретному місті), технології соціальної роботи з особами без визначеного місця проживання і т.д.

Стосовно об'єкта соціальні технології можуть бути «зовнішніми» і «внутрішніми». «Зовнішні» технології спрямовані на створення умов (це пов'язано із сутністю проведеної соціальної політики), які сприяють зменшенню чисельності та частки населення, яка потребує допомоги й підтримки держави, і допомогаючі людині, групам людей, вирішувати свої проблеми самостійно. У цьому разі технології соціальної роботи повинні мати характер, сприяючи не тільки лікуванню «соціальних хвороб», але і їхньому запобіганню, наприклад, роблячи все можливе для запобігання безробіття, його зменшення, навчання людей, розвитку виробництва, створення нових робочих місць, перепрофілювання тих або інших цехів, підприємств, установ і т.д. Це можливо зробити також шляхом створення (реалізації) технологій більш глобального характеру, які зачіпають сам процес функціонування і розвитку суспільства.

«Внутрішні» технології адекватні «приватним» технологіям - на рівні індивіда, групи - і спрямовані на вирішення проблем конкретної людини або групи, які опинились у важкій життєвій ситуації, мобілізацію їхнього внутрішнього потенціалу, використання наявних ресурсів.

Засоби. З огляду на те, що соціальна технологія - це сукупність способів, методів, прийомів організації людської діяльності, виділимо кілька груп методів, застосовуваних у соціальній роботі і визначальному використанні тієї або іншої технології. Насамперед це класичні методи соціальної роботи: індивідуальний, груповий, общинний, застосовувані до того або іншого рівня об'єкта і служать основою «приватних», «внутрішніх» і «зовнішніх» технологій.

Незважаючи на розходження методів і конкретних сфер практичної роботи, можна представити технологічну схему їхнього застосування у вигляді шести етапів:

1. зустріч з клієнтом і встановлення контакту;

2. оцінка, діагноз і визначення проблеми;

3. визначення мети, планування послуг, укладання контракту, угоди;

4. обслуговування, посередництво;

5. оцінка підсумків соціальної роботи (общинної, групової, індивідуальної);

6. зворотний зв'язок і застосування результатів у майбутній практичній роботі.

Крім того, технології, засновані на класичних методах соціальної роботи, припускають використання таких спеціальних методів конкретних наук, як соціологічні, психологічні, педагогічні, соціально-економічні, організаційно-управлінські, медико-соціальні. Наприклад, методи спостереження, тестування, консультування, психодіагностики, психокорекції і т.п. у певному сполученні можуть служити підставою для розробки й застосування психологічної технології.

Ґрунтуючись на використанні таких соціологічних методів, як анкетування, інтерв'ю, аналіз документів, експертне опитування, можна побудувати технологію соціального моніторингу проблем соціальної сфери конкретного міста, району, регіону, тобто варіант «зовнішньої» технології.

Відповідно можуть бути розроблені й застосовані комплексні технології, які включають різні методи. Один з прикладів - соціальне обслуговування пенсіонерів вдома. До числа надомних послуг, гарантованих державою, належать:

- організація харчування і доставка продуктів додому;

- допомога в придбанні медикаментів, товарів першої необхідності;

- сприяння в одержанні медичної допомоги та супровід у медичні заклади;

- допомога в підтримці умов проживання відповідно до гігієнічних вимог;

- організація різних соціально-побутових послуг (ремонт житла, забезпечення паливом, обробка присадибних ділянок, доставка води, оплата комунальних послуг та ін.);

- допомога в оформленні документів, у тому числі для встановлення опіки й піклування, обміні житла, розміщенні в стаціонарні установи органів соціального захисту населення;

- сприяння в організації ритуальних послуг і в похованні самотніх померлих.

Як бачимо, тут використовуються різні способи й методи надання допомоги. Тому, з огляду на складність соціальних проблем, інтеграція соціальної діяльності з урахуванням специфіки об'єктів і особливостей видів соціальної роботи має принципове значення. При цьому і види технологій будуть досить різноманітними.

Отже, з огляду на інтегрований, універсальний характер соціальної роботи, можна виділяти соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-медичні та інші технології.

Залежно від змісту, цілей і функцій соціальної роботи (морально- гуманістична,                             інформаційно-комунікативна,      аналітико-прогнозна,

організаційно-методична, рекламно-пропагандистська, регуляційно- профилактична, афективно-комунікативна, соціоінтегративна) можна виділити універсальні, загальні технології, які можуть застосовуватися до будь-якого виду та рівня об'єкта, використовуватися будь-яким суб'єктом соціальної роботи - це соціальна реабілітація, соціальна профілактика, соціальне обслуговування, соціальний захист, соціальне проектування, соціальне посередництво, соціальне піклування та ін.

Керування. За ієрархією керування можна виділити наступні технології: державні, регіональні, територіально-галузеві, місцевого самоврядування і трудового колективу. Безсумнівно, розробка та виконання цих технологій прямо пов'язані із суб'єктом, цілями та масштабом тих завдань, які він повинен вирішувати.

Суб'єкти соціальної роботи — це держава зі своїми структурами, суспільні, благодійні та інші організації і установи, соціальні працівники.

З огляду на складність суб'єкта соціальної роботи, можна розрізняти соціальні технології й за цим показником. Так, Міністерство праці та соціального розвитку більшою мірою розробляє і реалізує технології соціальної діагностики, соціального проектування, соціального захисту, соціального обслуговування та ін. у масштабах всієї країни, з урахуванням особливостей різних соціальних груп.

На рівні соціальної служби і залежно від спрямованості її діяльності (притулок, стаціонар, соціально-реабілітаційні центри для різних категорій населення, консультації, центри зайнятості та ін.) можуть використовуватися як частки, так і універсальні технології, створюватися свої унікальні технології, методики.

Залежно від кваліфікації суб'єкта технології можуть бути простими (доступними неспеціалістам), складними (потребують кваліфікації фахівця певного профілю) і комплексними (потребують кваліфікації та участі фахівців у різних галузях). Так, соціальне обслуговування дитини, яка перебуває в соціально-реабілітаційному центрі, забезпечують педагог, психолог, лікар, соціальний працівник, технічний персонал, інші фахівці.

Можлива типологізація соціальних технологій щодо суб'єкта і за таким критерієм, як напрямок соціальної роботи: технології соціальної роботи в установах охорони здоров'я, за місцем проживання, у військовому середовищі, у пенітенціарній системі і т.д.

Крім того, розрізняють технології соціальної роботи з населенням, яке проживає на території країни, і з населенням (групами), яке опинилося з тих або інших причин за її межами, а також соціальні технології, застосовувані в Україні і за рубежем, що обумовлено різними умовами життя, рівнем економічного розвитку, культурними традиціями та іншими особливостями.

На закінчення відзначимо самий тісний зв'язок класифікації технологій у соціальній роботі із соціальними технологіями. Додамо, що в соціальній роботі можна також виділяти інноваційні та рутинні технології. Якщо перші базуються на інноваційних підходах до вирішення соціальних проблем, то другі характеризуються, як правило, набором застарілих методів і засобів,

заснованих на практичній кмітливості й не відрізняються високою наукоємкістю. Їхнє застосування звичайно пов'язане з наданням елементарної допомоги нужденним людям, не потребуючим спеціальної підготовки.

Контрольні питання

1. Чим можна пояснити різноманіття типів, видів соціальних технологій?

2. Знайдіть в науковій літературі приклади конкретних методик і різних технологій.

3. Чим відрізняються виробничі технології від соціальних технологій ?

4. В якому співвідношенні знаходяться соціальні технології і технології соціальної роботи?

5. У чому полягає специфіка класифікацій соціальних технологій в соціальній роботі?

Список літератури

1. Зайцев А.К. Внедрение социальных технологий в практику управления - М. 1989. - С. 95.

2. Иванов В.Н. Социальные технологии в современном мире - М.-Н.Новгород, 1996. - С. 4.

3. Иванов В.Н. ,Патрушев В.И. Социальные технологии: Учебное пособие для студентов. - М., 1999.

4. Лекции по технологии социальной работы. В 3 ч. / Под ред. Е.И. Холлостяковой - М.: СТИ., 1998.

5. Марков М. Технология и эффективность социального управления. - М., 1983. - С. 48.

6. Социальные технологии: Толковый словарь / Под ред. В. А. Иванова, Г. Д. Никредина, В.И. Патрутева. И.М. Слепенкова - М., 1995.

7. Стефанов Н. Общественные науки и социальная технология: Пер. с болг. - М.. 1976. - С. 182.

8. Кузьмин И. Психотехнологии и эффективный менеджмент. - М.. Технологическая школа бизнеса 1994. - С. 192.

Лекція №3

Тема: Технологізація соціальної роботи

3.1. Соціальна робота як професійний вид діяльності

3.2. Методи соціальної роботи

3.1. Соціальна робота як професійний вид діяльності

Комплексність проблем соціальної роботи, складність об'єктів і суб'єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому обсязі ресурсів отримати максимальний результат - все це вимагає технологізації соціальної роботи, а специфіка цього виду діяльності зумовлює характер тих технологій, якими оперує соціальна робота.

Щоб зрозуміти сутність, зміст, структуру, функції і рівні соціальної роботи, необхідно дати визначення рядовому поняттю «діяльність».

Діяльність - це спосіб існування і розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності, цілеспрямоване віддзеркалення і перетворення навколишнього світу. Їй властиві свідомість, продуктивний і суспільний характер. Діяльність розділяється на практичну і духовну, які доповнюють одна одну.

Будучи складною системою, діяльність залежно від різних підстав класифікації ділиться на: економічну, соціальну, політичну та ін.; класову боротьбу, національно-визвольний рух та ін.; прогресивну і реакційну; революційну і контрреволюційну; позитивну і негативну; законну і незаконну; моральну і аморальну; творчу і нетворчу і т.д.

Соціальна робота є особливим видом діяльності, мета якої — задоволення соціально гарантованих і особових інтересів і потреб різних груп населення, створення умов, що сприяють відновленню або поліпшенню здібностей людей до соціального функціонування

Необхідно пояснити зміст понять «феномен», «професійна і «непрофесійна» діяльність.

Феномен трактується як незвичайне, рідкісне явище, винятковий факт, людина. З цієї точки зору становлення соціальної роботи в життєдіяльності людського суспільства можна розглядати як явище незвичайне, виняткове, особливо стосовно минулих етапів людської історії, з урахуванням тих колізій, конфліктів, розбратів, воєн, які і тепер характерні для людства.

Для з'ясування процесу становлення соціальної роботи як професійного виду діяльності необхідно звернутися до родових понять, пов'язаних з поняттям «професійна діяльність»: праця, види праці, зміст і характер праці, професія, спеціалізація та ін. Самим загальним з цих понять є категорія «праця» - діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою знарядь праці впливає на природу (включаючи людину, суспільство як частину природи) з метою створення предметів, умов, послуг, необхідних для задоволення різноманітних потреб.

Нагадаємо, що праця зіграла вирішальну роль у формуванні і розвитку людини. Процес праці включає три компонента: власне праця (доцільна діяльність), предмети праці (на що направлена праця) і засоби праці.

Сьогодні в людському суспільстві існують різні види праці: ручна, механізована і автоматизована; проста і складна; розумова і фізична; промислова (індустріальна) і сільськогосподарська; управлінська (організаторська) і виконавська.

За деякими даними, в світі налічується до 30 тис. професій і спеціальностей.

Проте розчленованість праці, її різні види не можна розуміти як щось абсолютне - все в світі відносно, в тому числі процес розподілу праці. Названі види праці є, звичайно, відносно самостійними. Разом з тим, кожний з них містить елементи інших, протилежних видів праці. Наприклад, переважання в розумовій праці інтелектуальних компонентів, а у фізичній праці - фізичних витрат поєднується з наявністю в них відповідно і фізичних і розумових складових. Те ж можна сказати і про управлінський (організаторський), і виконавський види праці.

Соціальна робота є прикладом поєднання специфічного виду професійної діяльності в сучасних умовах з компонентами непрофесійної діяльності. Враховуючи, що ознаками професійної діяльності являється сукупність знань, навиків і умінь, які отримані в результаті навчання у вузах і середніх спеціальних закладах, систематичність, постійність певного кола занять, роботи, важко не погодитися, що турбота, добродійність, милосердя і т.д. не володіють такими ознаками.

У період формування людського суспільства праця була зовсім іншою. Ще тільки починався процес становлення людини, а, отже, і її доцільна діяльність лише починала формуватися. Праця була простою, нерозчленованою, що обумовлювалося рівнем розвитку самої людини, наявністю лише примітивних знарядь, засобів праці (зуби, руки, палиці, кам'яні знаряддя і т.д.), якими він впливав на предмети (природні, дари природи, птахи, тваринні і т.д.).

Проте всі три компоненти процесу трудової діяльності поступово удосконалювалися і збагачувалися.

Важливо відзначити, що предмети праці ставали все більш різноманітними і з часом почали включати не тільки об'єкти природи, але і відносини, що складалися між людьми, особливо в малих, первинних групах (роді, племені, сімейних групах).

Одним з важливих видів таких відносин між людьми стала, з часом, турбота про близьких, дітей, хворих, старих і т.д. (зачаток соціальної роботи). У племенах були люди (попередники сучасних лікарів, лікарів, вчителів), які піклувалися про фізичне і духовне здоров'я своїх одноплемінників - жерці, чаклуни, шамани та ін.

Турбота про духовне і фізичне здоров'я, збереження і продовження життя (одноплемінників, членів однієї і тієї ж соціально-етнічної групи, з часом - держави) в міру розвитку виробництва (продуктивних сил і виробничих відносин) почала набути все більш цивілізованого характеру.

Іншими словами, починався процес становлення соціальної роботи - не тільки як професійної практичної діяльності, але і як феномена суспільного життя, який включає і практичну, і наукову, і учбову діяльність в цій області, а також знання, визнання, інституалізацію в суспільстві цього феномена.

Об'єктом соціальної роботи в широкому розумінні поняття, є людина. Кожна людина у будь-який час потребує більш повного задоволення своїх потреб і інтересів.

Населення структуроване на різній основі, в ньому виділяють групи і верстви, які, опинившись у складній життєвій ситуації, тільки частково можуть вирішити свої соціальні та інші проблеми. Тому розглядаючи соціальну роботу у вузькому розумінні, під об'єктами мають на увазі саме ці групи, верстви населення. Цих об'єктів досить багато. Спробуємо класифікувати їх з урахуванням пріоритетності:

- стан здоров'я, який не дозволяє самостійно вирішувати життєві

проблеми.

Це наступні групи населення: інваліди (як дорослі, так і діти), особи, що піддалися радіаційній дії, сім'ї, в яких є діти-інваліди, дорослі і діти, які мають психологічні ускладнення, психологічні стреси, схильність до суіцидальних спроб;

- служба і праця в екстремальних соціальних умовах.

До цієї групи осіб відносяться учасники Великої Вітчизняної війни і прирівняні до них особи, працівники тилу під час Великої Вітчизняної війни (чия життєва ситуація усугубляється похилим віком і станом здоров'я), вдови і матері військовослужбовців, загиблих під час Великої Вітчизняної війни і в мирний час, колишні неповнолітні в'язні фашистських концтаборів;

- немолодий, пенсійний вік людей, через що вони опинилися у складній життєвій ситуації, - це самотні літні люди і сім'ї, які складаються з пенсіонерів (за віком, інвалідністю та іншими підставами);

- девіантна поведінка в її різних формах і видах.

До цієї категорії відносяться діти і підлітки девіантної поведінки; діти, які опинилися в умовах, що загрожують здоров'ю і розвитку; особи, які повернулися з місць позбавлення волі, спеціальних учбово-виховних установ; сім'ї, в яких є особи, які зловживають алкоголем, наркотиками;

- скрутне, неблагополучне становище різних категорій сімей.

До цієї групи населення можна віднести сім'ї, які мають під опікою дітей- сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків; сім'ї з низьким рівнем доходів; багатодітні сім'ї; неповні сім'ї; сім'ї, в яких батьки не досягли повноліття; молоді сім'ї; сім'ї, що розлучаються; сім'ї з несприятливим психологічним мікрокліматом, конфліктними відносинами, педагогічною неспроможністю батьків;

- особливе положення дітей (сиротіння, бродяжництва і т.д.).

На цій підставі доцільно виділити наступні групи: самостійно проживаючі випускники дитячих будинків і шкіл-інтернатів (до досягнення ними матеріальної незалежності і соціальної зрілості); усиротілі або діти, які залишились без піклування батьків; бездоглядні діти і підлітки;

- бродяжництва, бездомність.

До цієї групи відносяться особи без певного місця проживання, зареєстровані біженці, вимушені переселенці;

- передпологовий і післяродовий стан.

Це групи вагітних жінок і годуючих матерів, а також групи матерів, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною;

- правове (і у зв'язку з цим соціальне) положення осіб, які піддалися політичним репресіям і згодом реабілітованих.

Запропоноване розділення на групи не є єдиним. Можна, ймовірно, диференціювати вказані групи людей більш конкретно або, навпаки, виділити більш широкі категорії - це залежить від мети і задач дослідження, вирішення практичних завдань.

Суб'єкти соціальної роботи, до яких відносяться люди, установи, організації, соціальні інститути, покликані вирішувати ті або інші завдання, проблеми, які стоять перед об'єктами соціальної роботи, можна диференціювати за різними підставами, в тому числі враховуючи складові частини соціальної роботи: практичну діяльність, науку і навчальний процес (навчальні дисципліни в області соціальної роботи).

Суб'єктами соціальної роботи є:

1. перш за все організації, установи, соціальні інститути суспільства:

2. держава зі своїми структурами у вигляді законодавчої і судової властей різного рівня. У цій структурі особливу роль відіграють Міністерство праці і соціального розвитку, а також виконавчі органи управління соціальною роботою на регіональному рівні (органи соціального захисту країв, областей, республік, автономних утворень), міст, місцевих адміністрацій;

3. різні соціальні служби: територіальні центри соціальної допомоги сім'ї і дітям; соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх; центри допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків; реабілітаційні центри для дітей і підлітків з обмеженими можливостями; соціальні притулки для дітей і підлітків;

4. центри психолого-педагогічної допомоги населенню;

5. центри екстреної психологічної допомоги по телефону та ін.;

6. адміністрації державних підприємств, організацій, установ, вузів і т.д. і їх підрозділи;

7. суспільні, добродійні та інші організації і установи: профспілки, відділення Дитячої Фундації, товариства Червоного Хреста, приватні соціальні служби, організації і т.д)

8. люди, які займаються практичною соціальною роботою професіонально або на громадських засадах. Фактично вони є представниками двох вказаних суб'єктів соціальної роботи. При цьому їх можна розділити на дві групи: організатори-управлінці й виконавці, практичні соціальні працівники, які надають безпосередню допомогу, підтримку, забезпечують соціальний захист клієнтів, представників вже розглянутих об'єктів соціальної роботи.

                   •             •                        •                               •   •

9. викладачі, а також ті, хто сприяє закріпленню знань, навиків, умінь:

керівники студентської практики, наставники, практичні соціальні працівники і інші працівники, які сприяють проходженню практики студентів (слухачів) в різних організаціях, установах, підприємствах соціальної сфери;

10. дослідники соціальної роботи. Науковці аналізують стан соціальної роботи, використовуючи різні методи, розробляють наукові програми, фіксують існуючі і нові тенденції в цій області, публікують наукові звіти, книги, статті по проблематиці соціальної роботи.

Доцільно розглянути функції в соціальній роботі:

- діагностична функція - вивчення соціальним працівником особливостей групи людей (або окремої людини), ступеня впливу на них (або на нього) мікросередовища і постановки «соціального діагнозу»;

- прогностична функція - програмування і прогнозування впливу на об'єкти соціальної роботи всіх соціальних інститутів суспільства, вироблення окремої моделі соціальної поведінки цих об'єктів;

- попереджувально-профілактична (або соціально-терапевтична) функція - приведення в дію соціально-правових, юридичних, психологічних, соціально-медичних, педагогічних та інших механізмів попередження і подолання негативних явищ, організація соціотерапевтичної, соціально-побутової, психолого-педагогічної, медичної, юридичної та іншої допомоги потребуючим, забезпечення захисту прав сім'ї, жінок, підлітків, дітей, молоді. Таким чином, попереджувально-профілактична функція припускає не тільки надання всілякої допомоги і підтримки людям і слабко захищеним верствам населення, які оступилися, але і попередження всіляких негативних наслідків їх поведінки або діяльності. Ця функція асоціюється з розумінням соціальної роботи як у вузькому, так і в широкому значенні слова;

- правозахисна функція - використовування всього комплексу законів і правових норм, направлених на надання допомоги і підтримки, захист населення, як проживаючого усередині країни, так і тієї його частини, яка з тих чи інших причин виявилася за її межами;

- соціально-педагогічна функція - виявлення інтересів і потреб людей в різних видах діяльності (культурна, спортивно-оздоровча, а також технічна і художня творчість, туризм) і залучення до роботи з ними різних установ, організацій, суспільних, творчих та інших союзів, фахівців, тренерів, організаторів культурної діяльності і т.д.;

- соціально-психологічна функція - різні види консультування і корекції міжособових відносин, допомога в соціальній адаптації і соціальній реабілітації всім потребуючим;

- соціально-медична функція - організація роботи з профілактики захворювань, допомога в оволодінні основами першої медичної допомоги, санітарно-гігієнічними нормами, організація роботи з планування сім'ї, формування відповідального відношення до репродуктивної і сексуальної поведінки, сприяння підготовці молоді до сімейного життя, сприяння формуванню здорового способу життя;

- соціально-побутова функція - сприяння в наданні необхідної допомоги різним категоріям населення (інвалідам, людям немолодого віку, молодим сім'ям і ін.) в поліпшенні їх житлових умов, організації нормального побуту;

- комунікативна функція - встановлення контактів з потребуючими в тій або іншій допомозі й підтримці, організація обміну інформацією, сприяння включенню різних інститутів суспільства в діяльність соціальних служб;

- рекламно-пропагандистська функція - організація реклами соціальних послуг, пропаганда ідей соціального захисту людини;

- етично-гуманістична функція (своєрідна концентрація; визначених властивостей всіх інших функцій) - надання соціальній роботі високої, гуманістичної мети, створення умов для гідного функціонування людини, груп і верств у суспільстві;

- організаційна функція - сприяння організації соціальних служб на підприємствах і в установах, а також за місцем проживання, залучення до їх роботи громадськості, напрям діяльності соціальних служб на надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню, в першу чергу слабко захищених верств і груп, окремих осіб

Структура соціальної роботи — це її компоненти, зміст яких визначається необхідністю задоволення самих насущних інтересів і потреб людей.

Нагадаємо, що під структурою взагалі розуміється сукупність стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують збереження його основних властивостей. Таке загальне трактування структури застосовне і до соціальної роботи, яку можна розглядати як певну систему, що включає ряд взаємозв'язаних компонентів: суб'єкт, зміст, управління, об'єкт і зв'язуючі їх в єдине ціле засоби, функції.

Можна виділити два аспекти соціальної роботи: вирішення повсякденних, невідкладних проблем клієнта і вирішення завдань в перспективі, передбачення і запобігання гострих соціальних проблем у глобальному масштабі (безробіття, зубожіння, різні соціальні захворювання, найгостріші форми девіантної поведінки і т.д.).

Обидва аспекти соціальної роботи зв'язані (і обумовлені) соціальною політикою держави, основними напрямами, орієнтирами розвитку суспільства.

Наступний структурний зріз соціальної роботи зумовлюється її універсальним, інтегрованим характером як специфічним видом людської діяльності. Йдеться про основні напрями (види) соціальної роботи: соціальний діагноз, соціальна терапія, соціальна реабілітація, соціальна профілактика, соціальний контроль, соціальне страхування, соціальне обслуговування, соціальне посередництво, соціальне опікування та ін.

Як універсальний, інтегрований вид діяльності соціальна робота може бути структурно представлена її спеціалізаціями. Можна виділити спеціалізації з урахуванням різних аспектів, видів, об'єктів і т.д. соціальної роботи:

- з урахуванням універсального, междисциплінного характеру: соціально- економічна, соціально-правова, соціально-педагогічна, соціально- психологічна робота, соціально-медична підтримка і захист населення та ін. Ці спеціалізації можуть бути диференційовані стосовно різних груп населення;

- з урахуванням роботи з суспільством в цілому або з тими або іншими клієнтами (індивіди, сім 'ї, групи);

- з урахуванням сфер суспільного життя, різних соціальних інститутів суспільства, місця мешкання і т.д.: соціальна робота у сфері матеріального виробництва; у сфері науки, освіти, охорони здоров'я; в організаціях, установах і службах сервісу; в міській і сільській місцевості; в соціально-етнічному середовищі; в пенітенціарних установах; в силових структурах суспільства і т. д.;

- з урахуванням переважання в ній професійних і непрофесійних рис. Професійний вид діяльності визначається:

1) виробничо-технологічним розподілом праки і його функціональним змістом;

2) сукупністю знань, навиків і умінь, отриманих в результаті навчання і практичної діяльності;

3) систематичною роботою в даній, конкретній області.

Підстави для визначення рівнів соціальної роботи можуть бути різними.

Залежно від масштабності соціальна робота може проводитися на федеральному, регіональному, місцевому і індивідуальному рівнях.

Регіональний рівень соціальної роботи багато в чому зумовлюється федеральним рівнем, є похідним від нього.

Місцевий рівень соціальної роботи визначається конкретною спрямованістю на конкретні об'єкти; соціальна робота здійснюється головним чином різного роду соціальними службами, професійними соціальними працівниками і добровольцями.

Індивідуальний рівень - це робота з клієнтом на основі його запитів, застосування техніки і методики індивідуальної роботи.

Залежно від конкретних об'єктів соціальна робота може проводитися як з окремим індивідом, так і з сім'єю, тим чи іншим прошарком (групою) населення в цілому.

Як феномен суспільного життя соціальна робота може бути (особливо в сучасних умовах) розглянута не тільки як практичний вид специфічної діяльності, але і як наука, як учбова дисципліна або цикл учбових дисциплін.

Принципи соціальної роботи - найважливіший структурний компонент логічних форм наукової теорії. Саме за допомогою принципів теоретичні положення безпосередньо співвідносяться з практикою соціальної роботи. Соціальна робота тісно пов'язана з проблемами суспільного розвитку. Її характер, зміст, форми і методи зв'язані з економічним, соціальним, духовно- етичним станом суспільства. Будучи соціальним інститутом, діючим в системі суспільних відносин, які включають економічні, соціальні, політичні, ідеологічні та інші відносини, соціальна робота безпосередньо бере участь в їх регулюванні, здійсненні функцій, які забезпечують життєдіяльність як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Соціальні працівники беруть участь в розробці й реалізації соціальної політики, виконанні соціальних програм соціального захисту населення від деградації і соціальних ризиків та створення гідних умов для соціального функціонування людини. Особливо значуща роль соціальної роботи в підтримці життєвих сил «соціально ослаблених членів» суспільства, наданні допомоги людям, які потрапили у важку життєву ситуацію.