Суть соціальних інноваційних технологій.

Ближче всього до соціальної технології знаходяться педагогіка і теорія соціального керування. Але перша займається тільки процесами навчання та виховання стосовно до одного індивіда, друга - процесами керованого впливу на глобальні соціальні об'єкти. Що стосується соціології і соціальної психології, то вони дають опис соціальних об'єктів, пояснення їхньої поведінки та змін, але не ставлять і не вирішують тих завдань, які стосуються компетенції соціальної технології.

У завдання соціальної технології входять:

1. Дослідження технологічного аспекту соціальної діяльності й дійсності.

2. Розробка ефективних способів і прийомів соціального впливу.

3. Опис численних соціальних технологій, обґрунтування критеріїв їхньої застосовності й ефективності, оцінка раціональності й оптимальності їхньої структури.

4. Проектування нових соціальних структур.

Мета соціальної технології - забезпечення раціональності й оптимальності життєдіяльності людини.

Соціальна технологія має власний понятійний апарат і включає наступні вузлові поняття:

1. соціальна проблема;

2. проблемна ситуація, нестандартна (конфліктна, екстремальна) ситуація;

3. соціальна дія;

4. формування цілей;

5. соціальний результат;

6. соціальна помилка;

7. соціальний ризик та ін.

Категорія "соціальна технологія" виступає насамперед відбиттям послідовних стадій, операцій, спрямованого впливу на соціальний об'єкт. Соціальні операції здійснюються різними способами або методами. Так, мотивація трудової діяльності здійснюється методами примусу, стимулювання та ін. Прийом - це схема елементарного впливу. Він виступає своєрідним "атомом" соціальної технології. Так, спосіб переконання розгортається в послідовний ряд прийомів.

Соціальна технологія, будучи міждисциплінарною наукою, використовує як загальнонаукові методи, так і методи соціологічного і соціально- психологічного впливу. До власних методів соціальної технології належать методи ситуаційного аналізу, методи розпізнання соціальних ситуацій і соціальних проблем та ін.

З урахуванням головної мети - розвитку людини, соціальна технологія є соціологічна категорія, що відображає суспільну проблему і характеризує спосіб її вирішення у вигляді певного набору процедур і операцій з метою створення умов для всебічного прояву та відтворення сутнісних чинностей соціального суб'єкта, одержання необхідного економічного й соціального результату. Мова йде про таку сукупність методів, форм, засобів розумної організації соціального життя, за допомогою якої забезпечувалася б самореалізація особистості у всіх сферах діяльності.

2.Соціальна іноваційна  технологія як соціологічна категорія.

Усе різноманіття соціальних іноваційних технологій можна класифікувати за низкою ознак.

1. За рівнем новизни: – радикальні (базисні) інновації, які реалізуються за рахунок відкриттів, великих винаходів, і стають основою формування нових поколінь і напрямів розвитку техніки і технології; – інновації, спрямовані на покращення вже існуючого, в результаті середніх винаходів; – модифікаційні інновації, створені задля часткового поліпшення застарілих поколінь техніки і технології, організації виробництва.

2. За об'єктом застосування:– продуктові інновації, зорієнтовані на виробництво нових продуктів (послуг) чи нових матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;– технологічні інновації, націлені на створення й застосування нових технологій; – процесні інновації, зорієнтовані на створення і функціонування нових структур; – комплексні інновації, які становлять поєднання різних інновацій.

3. За масштабами застосування:– галузеві; – міжгалузеві; – регіональні; – у межах підприємства (фірми).

4. За причинами виникнення: – реактивні (адаптивні) інновації, які виникли щоб забезпечити виживання фірми, як відповідь на нововведення, запроваджені конкурентами; – стратегічні інновації – це інновації, реалізація яких носить випереджаючий характер для одержання конкурентних переваг у найближчій перспективі.

5. За ефективністю: – економічні; – соціальні; – екологічні; – інтегральні.

У структурі технології забезпечення нововведень доцільно виділити дві взаємодоповнюючі одна одну, одночасно здійснювані діяльності: – інноваційну діагностику; – соціологічне вивчення нововведень, метою якого є розпізнавання, передбачення проблем, які можуть виникнути при взаємодії середовища проживання і нововведення за допомогою діагностики, вивчення динаміки суспільної думки щодо реалізації нововведення за допомогою різних соціологічних методів.

Інноваційна діагностика передбачає здійснення процедури аналізу, діагнозу і прогнозу щодо конкретного нововведення. Це дозволяє як планувати алгоритм здійснення цього нововведення, так і прогнозувати конкретні наслідки втручання у широкий комплекс громадської системи, з огляду на специфіку її функціонування, що дозволяє заздалегідь підготуватися до появи різних побічних явищ, конфліктів та суперечностей у процесі інноваційної діяльності, запобігти їм або пом'якшити негативні наслідки.

Отже, інноваційна діагностика охоплює, по-перше, прогноз ймовірності появи різних нововведень у майбутньому, по-друге, дає більш-менш повну картину розвитку конкретного нововведення, його наслідки в усіх галузях життєдіяльності людей, фіксує варіанти сприйняття нововведення людьми, прогнозує думку.

Інноваційна діагностика відбувається у три етапи:

– до реалізації нововведення (фіксація всіх можливих проблем, які можуть виникнути під час інноваційного процесу; отримана інформація іноді має політично й ідеологічно забарвлений характер),

– – під час здійснення – конструктивне переосмислення знання дає змогу провадити оперативне доопрацювання, реалізацію нововведення з урахуванням конкретних ситуаційних особливостей,

– після здійснення (через зіставлення цілей і порівняння одержаних результатів нововведення з деякими ознаками, котрі характеризують середовище його освоєння), і включає у себе: діагностику середовища нововведення і діагностику власне процесу його здійснення.

З такого бачення, соціальні технології можна охарактеризувати як певну прагматику, що пов'язує: 1) мету, 2) засіб, 3) результат. Координація і субординація мети, засобів, результатів припускають варіативність врахування безлічі чинників, моделювання і проектування, систему критеріїв і оцінок, змістовні версії і сценарії, діагностику і т.д.

Відповідно до вищесказаного є сенс розрізняти базові й конкретні (спеціальні) соціальні технології.

Базові – технології стратегічного (довгострокового) проектування соціального об'єкта.

Конкретні – різновид короткострокового впливу на соціальний об'єкт. Це соціальне конструювання, оптимізація соціальної взаємодії на різних рівнях, тощо.

Отже, соціальні технології уособлюють собою різні іпостасі соціальної самоорганізації.

Сучасний етап розвитку українського суспільства вимагає нового підходу до проблем розвитку і перетворення його у відкрите, цивілізоване, гуманістичне.

Одним з центральних завдань є активізація людського чинника. Світовий досвід держав з ринковою економікою свідчить, що без спеціальних і суспільних структур соціального захисту населення, без чіткого механізму соціальної допомоги окремим групам населення, гуманна правова держава може існувати лише віртуально. От чому в цілій низці країн активна розробка наукових проблем, пов'язаних з прикладною соціологією, соціальною екологією соціальною інженерією та ін. пов'язана із застосуванням соціальних технологій.

Вивчення даної навчальної дисципліни дозволяє озброїти майбутніх фахівців спеціальності «Менеджмент організацій місцевого самоврядування» методологією наукового аналізу соціальних процесів, вирішення соціальних проблем і вибору найбільш доцільних організаційних структур, змісту, форм і методів діяльності служб, які здійснюють соціальну допомогу населенню.

Оволодіння знаннями, передбаченими змістом цього навчального предмета - важлива частина в особовій і професійній готовності співробітників органів місцевого самоврядування, установ соціального обслуговування населення до виконання своїх функціональних обов'язків.

Застосування терміну «технологія» до соціальних процесів - нове явище для соціальної дійсності в нашій країні. Тим часом інтерес до соціальних технологій, технологізації соціальної діяльності є закономірним. Технологізація у сфері перетворення живої і неживої природи за допомогою досягнень в хімії, фізику, енергетику і інших науках, методів генетики, біології, інформаційних процесів, поставила питання про проникнення технологізації в сферу соціальних процесів і явищ. Технологізація діяльності сучасної людини, розвитку і функціонування суспільства актуалізувала питання про визначення суті соціальних технологій як суспільного явища.

У "Большой советской энциклопедии" поняття «технологія» (від греч. tekhne — мистецтво, майстерність, уміння) визначається як сукупність прийомів і способів отримання, обробки й переробки, опис виробничих процесів, інструкцій з впровадження, технологічні правила, вимоги, карти, графіки.

Поняття «соціальне», з одного боку, широко вживається у значенні «суспільне», що «відрізняється, протистоїть природному», з іншого боку, у вузькому сенсі - поняття «соціальне» означає - соціально-побутове, мікросоціальне оточення індивіда.

Н. Стефанов визначає його як «діяльність, в результаті якої досягається поставлена мета і вимірюється об'єкт діяльності».

В. Афанас'єв характеризує соціальні технології як «елемент механізму управління» і «засіб перекладу абстрактної мови науки... на конкретну мову... досягнення поставлених цілей».

М. Марков характеризує соціальні технології як «спосіб реалізації... конкретного складного процесу шляхом розчленовування його на систему дослідницьких взаємозв'язаних процедур і операцій, які виконуються однозначно...».

A. Зайцев визначає їх як «сукупність знань про способи й засоби організації соціальних процесів, самі ці дії, що дозволяють досягти поставленої мети»...

B. Іванов представляє суть соціальних технологій як інноваційну систему методів виявлення і використання прихованих потенціалів соціальної системи, отримання оптимального соціального результату при найменших управлінських витратах. «Вони можуть бути також розглянуті як сукупність операцій, процедур соціальної дії на шляху отримання оптимального соціального результату (зміцнення соціальної організації, поліпшення умов життя людей, запобігання конфлікту і т.п.).

Таким чином, поняття «соціальна технологія» в науковій літературі використовується в наступних значеннях:

• Сукупність способів, методів, засобів, прийомів організації людської діяльності з метою дії на соціальні процеси й соціальні системи.

• Опис способів, методів, засобів, прийомів організації людської діяльності в методиках, які включають такі розділи:

- цілі, завдання і можливості методу;

- планований підсумковий стан соціального суб'єкта;

- вживані методи і прийоми;

- способи, умови і послідовність їх застосування;

- необхідний час для здійснення даної технології;

- кваліфікація працівників;

- способи навчання прийомам технології.

• Область знання, що розглядає питання створення, використання, розповсюдження відповідних методів і процедур перетворюючої діяльності, яка є науковою дисципліною. Наприклад, суспільні науки пов'язані перш за все з вирішенням практичних завдань, обумовлених функціонуванням і вдосконаленням соціальних об'єктів, під якими в даному випадку розуміються не тільки групи, верстви людей, окремі індивіди, але і соціальні явища та процеси.

• Сама діяльність з цілеспрямованого перетворення соціальних суб'єктів. Оптимізація розвитку і функціонування об'єктів, суб'єктів, явищ, соціальних процесів вимагає використання технологічного підходу до управління соціальною діяльністю, бо масштаб змін, що відбуваються, залучення людських, матеріальних, інформаційних та інших ресурсів настільки великі, що спонтанність, стихійність такого руху, надмірна кількість помилок привели б до невиправданої розтрати сил і коштів. Тому формування політики, визначуваної сучасним суспільством, та

впроваджуваної сучасною державою, можливо тільки на основі технологізації, яка передбачає максимально ефективне і доцільне використання ресурсів і коштів.

З урахуванням головної мети - розвитку людини, соціальна технологія - це соціологічна категорія, що відображає суспільну проблему, характеризує спосіб її вирішення у вигляді певного набору процедур і операцій з метою створення умови для всестороннього прояву і відтворення сутнісних сил соціального суб'єкта, отримання необхідного економічного і соціального результату.

Під технологією прийнято розуміти сукупність засобів організації і впорядкування доцільної практичної діяльності, гарантує задані властивості тих продуктів, які за цією технологією виготовляється.

При аналізі соціальної реальності у вітчизняній і зарубіжній соціології все частіше використовуються поняття «соціальна технологія», «технологія управління», «технологія соціального прогнозування», «інформаційна технологія», вводиться в науковий оборот термін «політична технологія».

Соціальна технологія розглядається, з одного боку, як засіб практичного досягнення поставленої мети, цілеспрямоване системне застосування соціологічного знання організацій і інститутів. Це світоглядний культурний феномен, що розуміється як мистецтво, майстерність організації соціального життя, виражає гуманістичний зміст і спрямованість людської діяльності відповідно до потреб, інтересів, цінностей особи, її самореалізації в праці, споживанні, управлінні, спілкуванні. З іншого боку, соціальна технологія -це продовження виробничої (технічної) технології, що визначає вимоги до людини і колективу шляхом приведення їх соціально-професійних, соціально- демографічних, психофізіологічних характеристик і соціокультурних потреб відповідно до технології, яка змінюється, техніки і т.д.

Соціальна технологія - це спосіб організації взаємодіяльності й самодіяльності людей, розкриває гуманістичну сутність і практичну спрямованість соціальних технологій. Соціальна технологія за своєю суттю і структурі виходить за межі її тлумачення лише в руслі управління виробництвом. Світовий досвід показує, що тепер розробляються технології у сфері освіти («технологія безперервної освіти»), професійної підготовки, соціології, формування здорового способу життя, конфліктології «технологія вирішення конфлікту» та ін.

Загальна тенденція така, що кожна спеціалізована соціологічна теорія (а їх нараховується більше 160) розробляє свій пакет соціальних технологій, які забезпечують реалізацію соціальних резервів і оптимізацію соціальних процесів.

Соціальні технології базуються на трирівневій моделі соціологічної науки: загальносоціологічний, спеціалізований і емпіричний рівні, є кінцевим продуктом соціологічного дослідження у вигляді процедур і операцій вирішення фундаментальних і прикладних завдань. Тобто соціальна технологія завжди детермінована суспільною проблемою і направлена на її вирішення.

Соціальна технологія, таким чином, є необхідною ланкою переходу від соціологічної парадигми до соціологічної концепції і теорії, а від неї - до управління об'єктом за соціальним результатом.

Сутність соціальної технології розкривається через систему взаємозв'язаних і взаємообумовлюючих понять:

- мета соціальної діяльності;

- соціальні зв'язки і відносини;

- умови і ознаки технологізації;

- процедури і операції;

- соціальний результат.

Науково - обґрунтовані соціальні технології допомагають відобразити зв'язок між:

1) часткою і цілим;

2) одиничним, особливим і загальним;

3) змістом і формою;

4) причиною і наслідком;

5) можливістю і дійсністю в соціальному розвитку об'єктів.

У них найбільш чітко відображається характер цього розвитку - ситуаційного, стабільного, інноваційного; спрямованості управління - оперативного, за відхиленнями, стратегічного; якісного стану соціального об'єкту; процесу - реального, планованого, прогнозованого.

З урахуванням головної гуманітарної мети - розвитку людини можна сказати, що соціальна технологія є соціологічною категорією, яка відображає суспільну проблему і характеризує спосіб її вирішення у вигляді певного набору процедур і операцій з метою створення умов для всестороннього прояву і відтворювання сутнісних сил соціального суб'єкта, отримання необхідного економічного і соціального результату. Йдеться про таку сукупність методів, форм, засобів розумної організації соціального життя, за допомогою якої забезпечувалася б самореалізацій особи у всіх сферах діяльності. Базові соціальні технології включають:

1) технологію оперативного і стратегічного планування соціального розвитку об'єкта;

2) соціальне конструктування;

3) стимулювання праці й духовного піднесення особи;

4) розвиток творчої активності людей;

5) індивідуальну роботу з людьми;

6) регулювання морально-психологічного клімату;

7) підвищення культури праці й виробництва;

8) приватні соціальні технології.

Комунікаційне спілкування:

1) використовування соціологічних і соціально-психологічних методів збору і інтерпретації інформації;

2) формування ділового іміджу.

За допомогою соціальних технологій можливе вироблення нових моделей поведінки керівника, що дозволяють будувати управління підприємством.

3. Технологічний підхід - невід'ємна межа сучасної соціальної діяльності

Значення технологізації полягає передусім в тому, що вона надає людській діяльності більш раціонального характеру, відповідає суб'єктивному прагненню людини визначити той природний алгоритм, який полегшить її діяльність і підвищить ефективність. Технологізація соціальних процесів включає:

1) розділення процесу на внутрішньо взаємозв'язані етапи, фази, операції;

2) поетапну координацію дій, направлених на досягнення шуканого результату;

3) однозначність виконання включених в технологію процедур і операцій. Технологізація як розробка і використовування певної сукупності

прийомів і способів дії на об'єкт (процес) базується на технологіях, а соціальна технологізація — на соціальних технологіях.

Необхідно враховувати і той факт, що технологізація можлива за наявності наступних умов: об'єкт має певну ступінь складності, відомі елементи його структури, особливості їх будови і закономірності функціонування; суб'єкт управління здатний формалізувати реальні процеси і рекомендувати їх у вигляді показників, операцій, процедур; і, що дуже важливо, створити інноваційне середовище для відтворювання і забезпечити необхідний рівень управління.

Отже можна констатувати наступне:

1) соціальна технологія — це своєрідний механізм поєднання знань з умовами їх реалізації. Саме за допомогою технологізації знань отримують соціальний вираз відношення людей до організації їх діяльності, направленої на реалізацію поставлених завдань і мети;

2) соціальна технологія — це сукупність способів, методів, засобів вирішення сутнісної суперечності між взаємно - і самореалізацією людей у процесі соціальної діяльності;

3) сутність вибраного способу полягає в післяопераційному здійсненні соціальної діяльності;

4) операції розробляються заздалегідь свідомо і планомірно;

5) розробка проводиться на основі і з використанням наукових знань;

6) при розробці враховується специфіка області, в якій виконується діяльність;

7) соціальна технологія має дві форми: проект, який містить процедури і операції, і сама діяльність, організована відповідно до цього проекту;

8) соціальна технологія — це елемент людської культури, вона виникає двома шляхами: або «зростає» в культурі еволюційно, або будується за її законами як штучне утворення. Як явище соціальної практики, вона є комплексом прийомів, що забезпечують досягнення сприятливих умов життя людей, їх організованості, ефективної взаємодії, задоволення суспільного інтересу, в тій або іншій мірі відповідного вимогам соціального часу. Поява соціальної технології пов'язана з потребою швидкого і великомасштабного «тиражування» нових видів діяльності, ідей, проектів. Використовування тих або інших її видів визначає, зокрема, ефективність соціального управління, стійкість соціальної організації і всього соціального простору.

Соціальний простір як об'єкт технологізації. Категорія «соціальний простір» є основоположною для технологізації. У той же час різноманіття визначень соціального простору пояснюється складністю і неоднорідністю. До соціального простору може бути віднесено все, що безпосередньо забезпечує захист соціальних інтересів громадян, реалізацію їх потреб, мотивує або блокує розкриття сутнісних сил людини, соціуму.

Відповідно одна з функцій соціального простору — соціальне облаштування громадян, задоволення їх соціальних потреб не тільки у сфері виробництва, але і в асоційованому розподілі матеріальних і духовних благ, гідному способі життя і т.п.

Соціальний простір можна розглядати як поле безпосередньої взаємодії суспільства і особи. Проте суперечність між ними (безробіття, невиплата зарплати, пенсій, соціальних допомог, зниження життєвого рівня більшості населення країни, перевищення смертності над народжуваністю, невирішеність проблем вимушених переселенців та ін.) породжує розбалансованість соціального простору, що таїть в собі небезпеку подальшого наростання напруженості й можливості соціальних катастроф.

Все це підтверджує важливість і необхідність пошуку шляхів оптимізації соціального простору, у тому числі і за допомогою технологій соціальної роботи.

Соціальний процес — предмет технологізації. Соціальний простір є величезним різноманіттям соціальних процесів. Щоб добитися його гармонізації, підвищення результативності людської діяльності, треба навчитися ефективно впливати на процеси — сприяючи бажаним, обмежуючи і блокуючи небажані.

Соціальний процес — це зміна соціального об'єкта під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, послідовна, безперервна зміна його станів. Такі зміни відбуваються на рівні як суспільства в цілому, так і окремих груп, колективів, осіб. У системі, в якій протікають соціальні процеси, можна виділити наступні зони:

1) внутрішньоособові процеси, наприклад - самовиховання;

2) процеси, що відбуваються безпосередньо між двома або декількома індивідами (процес спілкування та ін.);

3) процеси, що відбуваються у відносинах між індивідом і групою (адаптації або дезадаптації і т.п.);

4) процеси усередині групи, наприклад процеси організації або дезорганізації;

5) процеси у відносинах між групами, наприклад процеси національного самовизначення або інтернаціоналізації;

6) процеси, що відбуваються усередині окремого суспільства (соціальної

мобільності, диференціації і асиміляції і т.п.);

7) процеси, що відбуваються усередині людства або глобального суспільства,

наприклад, процеси демілітаризації або міждержавної інтеграції.

8) Нижню межу утворюють внутрішньоособові процеси, що безпосередньо стикаються з психічними і психофізіологічними процесами, верхню межу — глобальні соціальні процеси.

Як будь-яка соціальна система, соціальна технологія, будучи сукупністю певних прийомів, методів, дій, володіє своєю власною структурою, яка складається з наступних елементів: визначення мети, вибір рішення, організація соціальної дії, аналіз результатів.

Разом з цим структура соціальної технології характеризується також наявністю:

1) заданого алгоритму — системи послідовних дій у процесі вирішення завдання, досягнення конкретного результату;

2) стандарту діяльності — процедур, дій, здійснюваних на базі досягнутого досвіду і вимагаючих високої культури виконання;

3) послідовності операцій;

4) змісту і логіки вирішення конкретного завдання — наявність науково обґрунтованого соціального проекту, стійких структурних компонентів. Слід також звернути увагу на особливу значущість в розумінні і реалізації соціальних технологій соціологічного знання, програм соціологічного дослідження соціальної проблематики, в тому числі соціальної роботи. Нагадаємо, що методологічна частина програми фактично є трактуванням способів застосування теоретичних висновків в вирішенні соціальних проблем. Методична ж (процедурна) частина — це, по-перше, сукупність прийомів і методів отримання шуканої інформації, по-друге, націленість на вироблення таких висновків, рекомендацій, і пропозицій, які сприяли б вирішенню соціальних проблем, у тому числі проблем соціальної роботи з різними групами населення.

Основними характеристиками соціальних технологій є:

1) універсальність, яка припускає можливість застосування соціальної технології на різних за чисельністю і специфікою об'єктах для вирішення приватних однорідних завдань;

2) конструктивність, тобто націленість на вирішення конкретних проблем перевіреними і обґрунтованими способами;

3) результативність, тобто орієнтація на кінцевий, перевірюваний результат;

4) оперативність, тобто можливість реалізувати технологію в оптимальні терміни;

5) відносна простота, тобто соціальна технологія повинна містити проміжні етапи, операції і бути доступною для фахівця певної кваліфікації;

6) надійність, тобто наявність деякого запасу міцності, дублюючого механізму;

7) гнучкість, або здатність адаптації в умовах, що змінюються;

8) економічність, або економічна доцільність, оскільки технологія може бути ефективною, але не економічною;

9) зручність в експлуатації.

У деякій мірі названі характеристики можуть бути критеріями ефективності розробленої технології.

Ефективність соціальної технології можна визначити як кінцевий соціальний результат, отриманий при якнайменших витратах і в оптимальні терміни. Проте проблеми ефективності соціальних технологій поки що відносяться до числа нових і мало вивчених.

Що ж необхідно враховувати при розробці й використовуванні соціальних технологій?

По-перше, соціальні технології, оскільки вони безпосередньо пов'язані з людьми, повинні мати вигляд вивіреної експериментальної моделі, що містить науково обґрунтовані гарантії, що будь-яка технологія буде людині як благо.

По-друге, соціальні технології, хоча і припускають деяке повторення, застосування до схожих соціальних об'єктів, не можуть бути використані механічно, без відповідного коректування.

По-третє, соціальна технологія в певному значенні є завершеною, строгою системою дій, вирішення практичного завдання, але разом з тим це система, яка розвивається, оскільки вона збагатила новими операціями в ході втілення.

4. Етапи розвитку соціальних технологій при вирішенні

соціальних проблем

Як окремий напрямок теорії керування та соціальної інженерії соціальні технології почали розвиватися на початку XX ст.

Поняття «соціальна технологія» стали використовувати в науці тільки в 40-х роках XX ст. Основу даного поняття становить термін «технологія», але технологія не в традиційному значенні, пов'язаному з машинами, механізмами, а в більш широкому - яке торкається й соціальної сфери.

Перший етап - з початку XX ст. до 1917 р. характеризувався розвитком промисловості, збільшенням міського населення, капіталізацією відносин на селі, які привели до розшарування суспільства й зростання соціальної напруженості. На Заході цей період пов'язаний з індустріалізацією і її наслідками в соціальній сфері, появою соціальної роботи як професії, різновиду соціальних технологій.

Поряд з теоретичним обґрунтуванням технологізація соціальних процесів одержала розвиток у соціальних експериментах, зокрема в проведеній на початку XX ст. А. Столипіним аграрної реформи, в якій уже були використані елементи соціального планування й проектування як необхідної складової будь-якої соціальної технології.

Другий етап - 20-ті - перша половина 30-х років. збігається з радикальними перетвореннями, які почалися в післяжовтневий період, з розробкою й впровадженням соціально-технологічних концепцій у практику громадського життя. Теоретичним обґрунтуванням можливості технологізації соціальних процесів займалися Н.І. Карєєв, П.А. Сорокін, А.А. Богданов. Основу їхніх концепцій соціальних перетворень становили еволюційні методи, альтернативні офіційній програмі революційних перетворень суспільства, що проводилася в той період.

Так, Н.І. Карєєв основою своєї концепції перетворення суспільства зробив технологічну схему, запозичену з природничих наук: «вивчення - діагноз - лікування» (аналогічну модель «збір фактів - соціальний діагноз - соціальна терапія» у практиці соціальної роботи запропонувала М. Ричманд у роботі «Соціальні діагнози»).

П.А. Сорокін запропонував свій спосіб поліпшення і реконструкції соціальної організації - своєрідну технологію соціальних перетворень, засновану на чотирьох головних принципах, які не втратили актуальність і донині:

- реформи не повинні протистояти людській природі й суперечити її базовим інстинктам;

- ретельне наукове дослідження конкретних соціальних умов повинне передувати будь-якій практичній реалізації реформування;

- кожний реконструктивний експеримент спочатку треба тестувати на малому соціальному матеріалі, й лише в тому випадку, якщо будуть отримані позитивні результати, масштаби реформ можуть бути збільшені;

- реформи повинні провадитися в життя правовими й конституційними засобами.

У той же час йшов процес розробки соціально-технологічних концепцій стосовно до соціальної практики, пошуку ефективних методів взаємодії працівника й виробництва, раціоналізації його праці й на цій основі - підвищення продуктивності праці.

Аналіз закордонного досвіду розробки соціальних технологій свідчить, що найбільш показовими в цьому плані є хоторнські експерименти, проведені в США Е. Мейо в 1927 - 1932 рр., які обумовили появу нового напрямку - « соціально ї інженер ії».

Третій етап - 30—60-ті роки. На Заході процес розробки соціальних технологій, їхнього теоретичного обґрунтування мав перманентний характер, але на початку 40-х років. у "Словнику із соціології", який вийшов у Нью- Йорку, з'явилося наукове визначення поняття «соціальна технологія: «Прикладні соціальні науки, мистецтво й майстерність, які лежать в основі соціальної роботи як професії й соціальне планування і соціальне проектування як соціальне керування».

У нашій країні в ті роки про соціальну роботу як професії ще не було мови. Сам термін «соціальна технологія» не вживався. Але це не означало, що соціальними технологіями в нас взагалі не займалися. Технологічні висновки суспільних наук найчастіше використовувалися у вирішенні широкого кола соціальних проблем, ідеологічній, організаційно-партійній роботі, при розробці п'ятирічних планів розвитку народного господарства, трудових колективів. Для кінця 60-х років була характерна реалізація ідей соціального планування, тобто соціальною роботою (як професійної, так і непрофесійної) займалися, але вона позначалася іншими термінами.

Четвертий (сучасний) етап - 70-80-ті роки. (хоча цілком можливо його поширення й на 90-ті роки.) - характеризується наступними віхами.

У 70-ті роки було видано особливо багато наукових праць, присвячених осмисленню як самого соціального планування, так і соціальних проблем, які воно покликано було вирішувати, ефективності праці, плинності кадрів, умов праці, соціальної структури, матеріального добробуту, способу життя, задоволеності працею та ін.

Соціальне планування немовби історично передувало появі поняття «соціальні технології».

До початку 80-х років інтерес до соціального планування починає згасати, тому що планування процесів - це ще не вирішення соціальних проблем, яких виявилося занадто багато. Тому виник інтерес до розробки цільових програм, сконцентрованих на вирішенні окремих, найбільш важливих, проблем. У слід за цим почав проявлятися інтерес і до соціального проектування. Саме в цей час активно обговорюється проблема розробки й впровадження соціальних технологій, хоча перші соціальні технології з'являються в середині 70-х років.

Доказом практичної реалізації соціальних технологій без уживання відповідного терміна може бути, зокрема, тісний взаємозв'язок між соціальними технологіями й соціальним керуванням, особливо з деякими його компонентами, технікою і технологією керування. Порівняємо для цього стадії соціальних технологій і соціального керування. Соціальні технології містять у собі наступні компоненти:

1) теоретичне обґрунтування;

2) технологічні процедури;

3) технологічний інструментарій;

4) критерії й методи;

5) виміри результатів;

6) гуманітарно-економічне забезпечення;

7) етапи впровадження.

Соціальне керування складається з наступних стадій:

1) постановка управлінської проблеми;

2) збір необхідної інформації;

3) вироблення рішення;

4) ухвалення рішення;

5) організація виконання ухваленого рішення (тобто конкретні дії по його виконанню);

6) контроль (зворотний зв'язок).

Характерною рисою цього періоду є прагнення вчених розібратися в сутності самого поняття «соціальна технологія», його змісті й механізмах реалізації.