Увага в педагогічному процесі

Успішна діяльність людини багато в чому залежить від цілеспрямованої уваги, яка є організуючою та регулюючою складовою психіки.

«Увага – це ті двері, через які все входить у душу учня» – К.Д.Ушинський.

Увага – спрямованість і зосередженість свідомості людини на певних об’єктах. Об’єктами уваги можуть бути предмети і явища оточуючого світу, думки та почуття самої людини, які-небудь образи.

За ступенем активності людини в організації уваги, вона поділяється на: мимовільну (пасивну), довільну (активну) та післядовільну.

    Мимовільна – найбільш проста, пасивна, властива людині і тварині, генетично вихідна, базується на інтересі; відсутні вольові зусилля.

Довільна – має більш складну структуру, активна, властива тільки людині, проявляється у формі вольового зусилля.

Післядовільна – виникає на основі інтересу після довільної уваги, зусилля відсутні.

                                Якості уваги:

1. Обсяг – кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою одночасно.

2. Концентрація – ступінь зосередженості на об’єкті.

3. Переключення – усвідомлене перенесення уваги з одного об’єкта на інший.

4. Розподіл – можливість утримувати в сфері уваги одночасно декілька об’єктів.

5. Стійкість – тривале зосередження уваги на об’єкті.

6. Спрямованість – зовнішня (на предмети навколишнього світу) та внутрішня (на свої почуття, відчуття тощо).

Часто проявляючи увагу, людина формує в собі таку важливу особистісну якість – уважність.

Для цього необхідно:

1. Привчатися працювати в різних умовах, не відволікаючись на інші об’єкти тощо.

2. Завжди виконувати роботу активно, відповідально.

3. Братися за складну, цікаву, але доступну роботу.

4. Формувати вольові якості, підвищуючи стійкість уваги,

5. Одночасно виконувати декілька професійних дій при високому темпі роботи, щоб розвивати обсяг і розподіл уваги.

6.Чергувати види діяльності (розвивається переключення уваги).

Засоби активізації уваги дітей:

1. Інтерес дітей.

2. Проблемне навчання.

3. Зв'язок з сучасністю.

4. Усвідомлення мети та завдання.

5. Оптимальний темп заняття.

6. Яскраві приклади.

7. Здивування, фантастичні елементи.

8. Міжпредметні зв’язки.

9. Діалогова взаємодія з дітьми та інші.

10. Активні та інтерактивні методи та форми навчання та інші.

Уява в педагогічному процесі

Уява – це форма психічного відображення дійсності. Сутність уяви – в створенні нових образів на основі раніше сформованих.

Уява тісно пов’язана з мисленням, оскільки образ і думка з’являються одночасно. Мислення оперує поняттями, а уява – образами. Уява сприяє передбаченню майбутнього і ніби оживляє майбутнє.

Поняття «уява» і «фантазія» є синонімами. Уява властива тільки людині. К.Маркс: «У природи є прекрасні ткалі – павуки і архітектори – бджоли. Але особливість архітектора-людини полягає в тому, що спочатку вона будує свій проект у голові».

                              Види уяви:

Довільна – коли нові образи, ідеї з’являються в результаті спеціальних намірів, вольових зусиль.

Мимовільна – коли нові образи, ідеї з’являються без зусиль, без спеціальних намірів (хмари на небі).

Захоплююче, цікаве викладання завжди викликає мимовільну уяву.

Одним із видів мимовільної уяви є сновидіння.

За ступенем самостійності уява поділяється на:

- відтворюючу– створення нових образів за схемою, за аналогією, за описом, за алгоритмом;

- творчу – самостійне створення нових образів у процесі творчої діяльності (створення чогось зовсім нового).

Основне значення уяви: вона забезпечує прогрес у всіх сферах життєдіяльності.

У дітей шкільного віку інтенсивно розвивається уява.

Прийоми розвитку уяви:

1. Розповідь і твори за картинками, малюнками.

2. Подорожі в минуле, майбутнє з описом природи, побуту, культури тощо.

3. Прослухати музику. Що уявили?

4. Придумати казку, розповідь, оповідання (можна за початком, або серединою, або кінцем).

5. Уявити, що було до тих подій, які зображені на картинці, малюнку.

6. Скласти вірш, написати твір.

7. Виконання різноманітних творчих завдань та інші.

Прийоми створення нових образів:

1. Комбінація – це синтез елементів. Вони змінюються і виступають у нових співвідношеннях (образ героя на основі глибокого аналізу характеру і особливостей декількох людей).

2. Аглютинація – поєднання частин, властивих різним об’єктам.

3. Акцентування – загострення, підкреслення якихось частин, якостей.

4. Типізація – створення образів, у яких виражаються і втілюються найбільш типові властивості, особливості представників певних класів, прошарків.

5. Гіперболізація – зміна розмірів у бік перебільшення.

Отже, творчість тісно пов’язана зі всіма психологічними процесами, але найважливішу роль відіграють увага й уява. Саме завдяки роботі творчої уяви з’являється нове, оригінальне, неповторне, самобутнє, одним словом, відбувається прогрес в усіх сферах життя. Педагог повинен знати психологічні основи педагогічної творчості і вдало на них спиратися.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Яка роль психології в педагогічній діяльності?

2. На які види поділяється увага?

3. Охарактеризуйте якості уваги.

Визначте шляхи розвитку у