Тема: Психологічні основи педагогічної творчості

План:

1. Роль психології в діяльності педагога.

2. Увага в педагогічному процесі.

3. Уява в педагогічному процесі.

Література:

1. Бадмаев Б.И. Психология в работе учителя. – М., 2000.

2. Вікова та педагогічна психологія / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук. – К., 2001.

3. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування. – К., 2004.

4. Е.И.Рогов Е.И. Эмоции и воля. – М.,1999.

5. Величковский Б.М. Современная когнитивная психология. – М., 1982.

6. Сергеев И.С. Основы педагогической деятельности: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2004. – 316 с.

7. Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2004. – 335 с.

   В умовах реорганізації системи освіти на перший план роботи освітньо-виховних закладів висуваються завдання розвитку і формування особистості та індивідуальності дітей, створення умов, що забезпечують удосконалення творчих здібностей кожного вихованця.

 Як відомо, існує внутрішня єдність розвитку психіки дитини і педагогічного процесу. Відомий вітчизняний психолог С.Л. Рубінштейн зазначав необхідність відмінності психологічного і педагогічного підходів. Якщо предмет психології – це закономірності розвитку психіки дитини, то педагогічний процес є умовою цього розвитку. Якщо предмет педагогіки – специфічні закономірності навчання і виховання, то психічні процеси на різних щаблях розвитку виступають як умови, які мають враховуватися педагогами. Саме тому людям педагогічної професії необхідні знання законів психіки.

  Навчально-виховний процес як суб'єктивна діяльність педагога може бути ефективним, якщо враховуватимуться об'єктивні закономірності розвитку психіки дитини.

Виховання дитини має здійснюватися у відповідності з віковими, гендерними та індивідуальними особливостями її особистості. А такі знання дає психологія. Індивідуальний підхід у навчально-виховному процесі передбачає врахування особливостей пам'яті, уваги, типу темпераменту, характеру, розвитку тих чи інших здібностей тощо.  Індивідуальний підхід педагога має педагогічний і психологічний аспекти. У першому випадку він є частиною педагогічного такту. Психологічний аспект індивідуального підходу виявляється у вивченні своєрідності особистості дитини. 

  Розуміння індивідуальних особливостей дітей дає змогу педагогу не тільки знаходити найдоцільніші засоби педагогічного впливу, а й передбачати позитивні та негативні прояви дитини в тих чи інших ситуаціях та труднощі, з якими може зіткнутися він сам і діти у навчально-виховній діяльності. 

     У сучасній педагогічній психології обґрунтовано положення про те, що для кожного вікового періоду є свій найхарактерніший, провідний вид діяльності: в дошкільному – гра, в молодшому шкільному – навчання, в середньому шкільному віці – розгорнута громадсько-корисна діяльність; у старшому – професійно-пізнавальна діяльність. Однак, це не означає, що в кожному віці учень повинен займатися саме провідним видом діяльності. 

Але для створення сприятливих психолого-педагогічних умов для розвитку, педагог повинен спиратися саме на провідні типи, в яких діти в найбільшій мірі будуть самореалізовуватися, задовольняти базові вікові потреби та самостверджуватися.  

У процесі навчання вчитель повинен добре орієнтуватися в психологічних процесах засвоєння знань. Проаналізуємо процес засвоєння, який передбачає сприймання, осмислення, розуміння, узагальнення, закріплення, використання.

Сприймання передбачає відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ, що діють в даний момент на органи відчуття. Сприймання містить також і дані попереднього досвіду учня, тому воно багатше безпосередніх відчуттів. Воно передбачає впізнавання предметів і явищ, віднесення їх до певних груп, відомих учневі з попереднього досвіду. В процесі навчання відбувається сприймання не лише предметної наочності, а й її знакових форм, а також словесної інформації вчителя.

    Сучасний підхід до процессу засвоєння передбачає не пасивне, а активне самостійне сприймання навчальної інформації в життєвій реальності. Завдання педагога полягає в тому, щоб залучити до сприймання якомога ширший спектр відчуттів учнів, їх життєвий досвід, поєднати предметну і знакову наочність.

     Осмислення. Розуміння. Сприймання повинно обов'язково переростати в осмислення й розуміння навчального матеріалу, яке здійснюється шляхом первинного і в значній мірі узагальненого встановлення зв'язків між явищами і процесами, з'ясування їх будови, складу, призначення, розкриття причин явищ і подій, мотивів окремих вчинків історичних особистостей чи літературних героїв, трактування змісту тексту, значення окремих слів та ін.

Осмислення інформації характеризується більш глибоким плином процесів порівняння, аналізу зв'язку між явищами, розкриття різнобічних причинно-наслідкових залежностей. У процесі осмислення значно збагачується розуміння навчального матеріалу, воно стає більш різнобічним і глибоким. На цьому етапі виникає певне ставлення до того, що вивчається, зароджуються переконання, зміцнюються вміння доводити істинність певних висновків та ін. В результаті учень глибоко осмислює матеріал і впевнено оволодіває ним.

На ефективність осмислення впливає сформованість в учня

загальнонавчальних умінь і навичок, різноманітних прийомів навчальної діяльності (аналіз, синтез, порівняння та ін.). Допомагають сформувати такі уміння елементи проблемного навчання, евристичні бесіди, проведення дослідницьких демонстрацій і дослідів.

    Узагальнення. Осмислення безпосередньо переростає в процес узагальнення знань. При цьому виділяються й об'єднуються загальні суттєві риси предметів і явищ дійсності. Саме у виділенні головного, суттєвого в навчальній інформації особливо яскраво виявляє себе узагальнення. Але, щоб певним чином, абстрагуватися від деталей і конкретностей, порівняти їх значимість і зробити обґрунтований висновок про те, які з них є найсуттєвіші. Під час навчання все це здійснюється в русі думки учня до засвоєння сутності й певних понять, до складання плану, висновків, резюме, до побудови класифікаційних і систематизованих схем, таблиць.

Закріплення. Як відомо, можна зрозуміти те чи інше явище, осмислити його, але через певний час забути. Для міцного запам'ятовування необхідне повторне осмислення, неодноразове відтворення навчального матеріалу частинами або в цілому. Ось чому необхідне закріплення навчального матеріалу. Здійснюється воно шляхом заучування деяких основних фактів, означень, зв'язків, способів доведення, відтворення деяких особливо важливих елементів навчального матеріалу, узагальнень і висновків, виконання письмових і лабораторних вправ, спеціально спрямованих на зміцнення отриманих знань.

У процесі закріплення важливо не зазубрювати матеріал, а збагачувати його новими аргументами. Важливо здійснювати закріплення на новій основі, на нових вправах і прикладах у порівнянні з тими, що використовувалися при поясненні навчального матеріалу. Дуже цінним є завдання учням – навести власні приклади явищ, законів, закономірностей, причинно-наслідкових залежностей. В такому випадку закріплення не лише забезпечує міцність запам'ятовування, а й поглиблює знання, здійснює їх перенос на нові ситуації, розвиває навчально-пізнавальні уміння і навички.

    Застосування, використання. В процесі засвоєння необхідно забезпечити не лише міцність, глибину і усвідомленість, але й дієвість знань, тобто вміння використовувати їх на практиці, в навчанні і житті. Використання знань здійснюється в найрізноманітніших формах і залежить від характеру навчального предмета, специфіки змісту навчального матеріалу. Його можна організувати в процесі вправ, лабораторних робіт, трудової діяльності на пришкільній ділянці, в навчальному цеху, на виробництві.

Особливо виявляється використання знань у процесі розв'язання науково-дослідницьких завдань. Використання знань сприяє більш вільному оволодінню ними, підвищенню мотивації навчання, розкриттю практичної значимості аналізованих проблем.

Усі елементи засвоєння існують неізольовано, а в їх діалектичному
взаємозв'язку. Вже сам процес сприймання містить у собі початкові елементи розуміння і осмислення; розуміння неможливо відокремити від осмислення.
Аналогічно синтетично проявляють себе елементи засвоєння і узагальнення, закріплення і використання навчального матеріалу. Однак, знання окремих елементів, умов ефективного засвоєння знань дозволяє педагогам краще керувати цим процесом.

Ефективність засвоєння залежить і від мотивації навчання. Якщо вчитель виявляє, що в учнів недостатньо розвинений мотив обов'язку, то він додатково роз'яснює суспільне значення навчання, добирає переконливі приклади, що розкривають значення освіти для науково-технічного прогресу, для автоматизації, механізації виробництва, підвищення продуктивності праці, для соціального і культурного прогресу суспільства. Одночасно педагог навчає школярів розуміти суб'єктивне значення навчання: що може дати навчання цього предмета для розвитку нахилів, здібностей, для професійної орієнтації і майбутньої професії учнів.

     Ефективність засвоєння багато в чому залежить і від рівня розвитку
емоційної сфери школяра. Емоційні переживання (радість, смуток, страх,
здивування, сором, жалість, образа, співчуття, незадоволення, обурення,
презирство та ін.) викликаються, перш за все, змістом навчального матеріалу. Чим частіше учні разом з героями літературних творів, учасниками історичних подій переживатимуть радість перемог, вболіватимуть за втрати і поразки, виявлятимуть незадоволення і презирство до зла, несправедливості, порушення моральних і суспільних норм поведінки, тим більше розвиватиметься у них емоційна чутливість.

 Емоційне піднесення цих фактів учителем сприяє інтенсивності емоційного розвитку учнів. У класі повинна бути створена атмосфера емоційного комфорту, захищеності учнів.

 Для розвитку емоцій учнів багато дає вміння учителів літератури читати літературні твори, вірші; уміння вчителів музики гарно співати, грати на музичних інструментах; уміння вчителів образотворчого мистецтва яскраво характеризувати твори видатних художників, гарно малювати; уміння вчителів математики показати красу, гармонію математичних викладок, малюнків, моделей.

Для виховання учнів вихователям необхідно знати психологічні механізми виховного впливу на дітей. У психолого-педагогічному аспекті виховання моральної особистості забезпечує комплексний цілеспрямований виховний вплив на свідомість, почуття та поведінку.

Психологи стверджують, що у цій тріаді почуття є стимулюючою і цементуючою ланкою, яка сприяє ефективному формуванню моральної свідомості і моральних форм поведінки, тому збудження та розвиток емоційно-чуттєвої сфери дитини – важлива умова формування її особистості. Це пояснюється тим, що вплив усіх зовнішніх вимог переломлюється через внутрішній світ дітей (система цінностей, інтереси, потреби, ідеали). Зовнішній вплив може сприйматися дітьми або активно відштовхуватися. Якщо він сприймається, то зовнішні педагогічні вимоги трансформуються в особисто значущі потреби учнів. А це можливо тільки тоді, коли сприймання цих вимог буде супроводжуватися позитивними переживаннями, які виражаються у різних почуттях та емоціях. У збудженні необхідного емоційного відгуку велику роль відіграють емоційні стимули: музика, гра, романтика, вірші, пісні, змагання, проблемно-пошукові ситуації, емоційність  мовлення самого педагога тощо.

Названі стимули, викликаючи емоційний відгук, сприяють трансформації педагогічних вимог в особистісно-значущі потреби дітей, стимулюють появу суспільно-ціннісних мотивів поведінки, створюють ситуації, найбільш сприятливі для вирішення конкретних виховних завдань. У виховній практиці формування моральної свідомості, збудження і розвиток почуттів, емоцій та формування моральної поведінки – процеси взаємопов'язані й взаємозумовлені, тому усі виховні впливи повинні мати комплексний характер.

Отже, значення психології в педагогічній діяльності дуже велике. Знання психології допомагають:

- враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей: тип нервової системи, особливості характеру, спрямованість особистості, специфіку протікання психічних процесів;

- з’ясовувати психологічні основи та механізми розвитку, формування та виховання особистості;

- створювати сприятливі умови для розвитку творчих здібностей дітей.

У педагогічній творчості велику роль відіграють усі психологічні процеси, але особливе значення мають увага та уява.