Кафедра загального землеробства

З 1992 року в Кіровоградському національному технічному університеті розпочато підготовку фахівців з агрономії. З цією метою 1997 року відкрито випускаючу кафедру загального землеробства. Спеціальність акредитована за четвертим, найвищим рівнем акредитації де проводять підготовку бакалаврів, спеціалістів, магістрів з агрономії. Випускники з агрономії та інших споріднених спеціальностей мають можливість продовжити навчання в аспірантурі за спеціальністю рослинництво.

Для навчання студентів створена потужна матеріально-технічна база. Кафедра загального землеробства плідно працює у складі навчально-наукового комплексу з Кіровоградським інститутом агропромислового виробництва НААН, товариством з обмеженою відповідальністю «Украгроком» Олександрійського району та селянським товариством з обмеженою відповідальністю «Агролан» Новомиргородського району Кіровоградської області. Студенти мають можливість проходити навчальну та інші види практик у найбільш розвинутих агропромислових формуваннях не лише Кіровоградської області, а й України. Велика кількість студентів проходить стажування у сільськогосподарських підприємствах Німеччини, Великої Британії, Данії, Чехії, Словаччині та інших країнах.

Студенти з першого курсу мають можливість вести дослідницьку роботу на дослідному полі, яке розташоване поряд з гуртожитками на території університету. Виконані роботи студентів високо оцінені на конференціях у сільськогосподарських вузах України.

Міністерство освіти і науки України

Центральноукраїнський національний технічний університет

Кафедра загального землеробства

                                                «Затверджую»

                                                    методист із фаху

___________________________

___________________________

Розробка плану-конспекту

Лекції з дисципліни «_____________________________»

Тема:____________________________________________________

Розробив:

студент(ка) V курсу,

групи ____________

факультету сільськогосподарського машинобудування

П.І.Б.

Кропивницький - 2017

План

1. Господарське значення.

2. Походження та поширення.

3. Морфобіологічні та екологічні особливості.

4. Сорти.

5. Технологія вирощування.

6. Основний обробіток грунту.

7. Удобрення.

8. Сівба.

9. Догляд і збирання.

1. Господарське значення.За посівними площами і валовими зборами зерна соя є головною зерновою бобовою культурою світу. Вирощують її більше 40 країн на загальній площі понад 50 млн га.

Насіння сої містить у середньому 39% (33-52%) білків, 20% (14-25 %) напіввисихаючої олії, 24% вуглеводів, 5% зольних елементів (з переважним вмістом калію, фосфору й кальцію), а також потрібні для організму людини і тварин різні ферменти, вітаміни (А, В, С, D, Е) та інші важливі органічні й неорганічні речовини.

З насіння сої виготовляють соуси, молоко, сир, котлети, кондитерські вироби, ковбаси, харчове борошно, сурогати кави та ін. В їжу використовують також незрілі боби у вареному й консервованому вигляді.

Соя – важлива технічна культура. Як кормову культуру сою використовують на зелений корм, сінаж, для виробництва трав'яного борошна, на силос (в сумішах з кукурудзою), монокорм. Поживність соєвих кормів досить висока.

2. Походження та поширення. Соя – одна з давніх культур. Встановлено, що в країнах Південно-Східної Азії (Китай, Корея, Індія, Японія) вона була відома як землеробська культура за 4 тис. років до н. е. У Європі з'явилася наприкінці XVIII ст.

В період з 1964 по 2010 рік виробництво сої у світі зросло приблизно в 9 разів – з 29 до 257 млн т. Головним виробником сої є США, Аргентина, Бразилія, Китай, Індія, Парагвай і Канада. Слід зазначити, що на США, Аргентину, Бразилію і Китай доводиться 87% світового виробництва сої. В Росії також відмічено збільшення посівівних площ і валових зборів сої.

В Україні всього за декілька років ринок сої зробив щонайпотужніший стрибок: за 4 сезони посівні площі під соєю збільшилися в 2 рази (з 558, 5 тис. га в 2008 р. до 1,13 млн га в 2012 р.), а виробництво сої збільшилося майже в 3 рази. При цьому переробка не встигає за збільшенням виробництва обсягів виробництва сої в Україні.

3. Морфобіологічні та екологічні особливості. Ботанічний рід сої Glycine об'єднує більш як 40 видів, з яких половина росте в країнах тропічної Африки. Виробниче значення і поширення має вид сої культурної G. hispida L., у якого є 6 підвидів. В Україні поширений слов'янський підвид – ssp. Slovonica Kov. Ef Pinz.

Культурна соя – це однорічна самозапильна трав'яниста рослина з гіллястим стеблом заввишки до 1 м і більше.

Соя – теплолюбна культура. Насіння її починає проростати при температурі ґрунту 8-10°С, а дружні сходи з'являються при 15-18°С.

Висока вибагливість сої до тепла спостерігається упродовж усього періоду вегетації, особливо під час цвітіння і наливання зерна. Сприятливою середньодобовою температурою для росту й розвитку сої протягом вегетації є 18-22°С, а при цвітінні-наливанні насіння 22- 25°С. Проте в молодому віці соя відносно непогано витримує низькі температури. Сходи її практично не пошкоджуються заморозками мінус 2-3°С, а іноді (при низькій відносній вологості повітря) навіть витримують зниження температури до мінус 5°С.

Вимоги до вологи у сої у різні періоди росту неоднакові. Наприклад, при проростанні насіння, яке поглинає не менше 130-160% води від власної маси, потрібний значний запас вологи в грунті – близько 30 мм в шарі 0-20 см. На початку вегетації, коли соя в основному вкорінюється, а темпи росту її вегетативної маси сповільнені, рослини до цвітіння добре витримують посуху.

З посиленням росту вегетативної маси потреби сої у волозі збільшуються, досягаючи максимуму під час цвітіння і розвитку плодів. Через нестачу вологи в цей час обпадає частина квіток, молодих пагонів.

Транспіраційний коефіцієнт сої у середньому становить 520. Тому високий урожай вона дає при вологості грунту 75-80% НВ, добре витримуючи повітряну посуху. Загальне споживання води посівами сої коливається залежно від місця та умов вирощування в межах 3000- 5500 м³/га, а коефіцієнт водоспоживання – 150-300 м³ на 1 ц зерна.

Найкращі ґрунти для сої – достатньо родючі, багаті на органічну речовину і кальцій, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (pH 6,5-7) та добре аеровані, з щільністю 1,1-1,25 г/см³. Кислі, засолені, схильні до заболочення ґрунти без відповідного їх поліпшення непридатні для вирощування сої. Не витримує вона тривалого затоплення (більше трьох діб).

Соя – рослина короткого дня. Тривалість вегетаційного періоду залежно від сорту й району вирощування коливається від 90-100 до 150-170 днів. В Україні районовані сорти дозрівають за 115-140 днів.

У розвитку сої виділяють три періоди: перший (І-П етапи органогенезу) – формування вегетативних органів (коренів, стебел, листя); другий (IІІ - VIII етапи) – утворення генеративних органів і третій (ІХ - ХІІ етапи) – дозрівання плодів і насіння.

4. Сорти. У зоні Степу найбільша тривалість безморозного періоду – понад 230 днів, сума активних температур повітря вище 10°С – 2600-3300°С. Ці агрокліматичні показники дають можливість вирощувати сорти всіх груп стиглості.

Науково-рекомендована група стиглості для господарств зони Степу:

– ультраранні та ранньостиглі –15-20%;

– середньоранні – 40%;

– середньостиглі 40-45%.

В Україні районовано багато сортів сої, зокрема: Антрацит, Антошка, Богеміанс, Вежа, Галі, Естафета, Ірина, Кент та ін.

5. Технологія вирощування. За наявності в господарства високоврожайних сортів, достатньої кількості мінеральних добрив, ефективних гербіцидів, сільськогосподарських машин сою вирощують за інтенсивною технологією.

6. Попередники. Висівають сою після найбільш придатних попередників – озимих і ярих колосових культур, кукурудзи, овочевих, картоплі. Кращим попередником для сої в бурякосійних районах достатнього зволоження є також цукрові буряки. Не слід вирощувати сою після інших бобових культур через пошкодження рослин спільними хворобами і шкідниками та на полях, засмічених осотом, бо гербіцид трефлан, рекомендований як найефективніший на посівах сої, не знищує цей бур'ян.

7. Основний обробіток грунту. Після стерньових попередників та кукурудзи складається з лущення та зяблевої оранки плугами з передплужниками. На полях, засмічених однорічними бур'янами, обмежуються одним неглибоким лущенням дисковим лущильником ДДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6-8 см; на забур'янених осотом ділянкам перше лущення проводять також дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, друге – полицевими лущильниками ППЛ-10-25 або культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПЕ-3,8 та іншими на глибину 12-14 см, а за два тижні до зяблевої оранки при відростанні розеток осоту вносять амінну сіль 2,4Д; на запирієних площах здійснюють подвійне дискування на глибину 10-12 см; двічі дискують площу на таку саму глибину після збирання кукурудзи, для чого використовують важкі дискові борони БЦТ-3, БЦТ-7.

Зяблеву оранку на чорноземних грунтах, особливо при висіванні сої після кукурудзи, проводять плугами ПЛН-5-35 та іншими на глибину 28-30 см, на дерново-підзолистих грунтах з мілким орним шаром – на його глибину. Після овочевих культур, картоплі, цукрових буряків орють мілкіше – на 22-25 см і здебільшого без попереднього лущення.

8. Удобрення. На утворення 1 ц зерна соя виносить з грунту 7,5- 10 кг азоту, 3-4,5 кг калію, 1,7-2,5 кг фосфору, тому добре реагує на органічні та мінеральні добрива в легкодоступній формі. Під зяблеву оранку рекомендується вносити гній або компости та мінеральні добрива (фосфорно-калійні по 60-90 кг/га д. р.), крім каштанових грунтів Степу, де норми калію зменшують до 30-45 кг/га, та солонцюватих, на яких калій не вносять. Азотні добрива застосовують під передпосівну культивацію (30-45 кг/га), у рядки (по 10-12 Кг/га) вносять молібденізований суперфосфат. Посіви також підживлюють (20-25 кг/га NP) під час обробітку міжрядь.

Весняний обробіток грунту полягає в ранньому боронуванні, вирівнюванні волокушами (ВВ-2,5), вирівнювачами (ВП-8, ВПН-5,6), боронами (БП-8), застосуванні гербіцидів і передпосівній культивації. Передпосівну культивацію з боронуванням проводять на глиби-ну 5-7 см. З використовуваних при вирощуванні сої грунтових гербіцидів найпоширеніший трефлан, який вносять під передпосівну культивацію.

9. Сівба. Висівають кондиційним насінням, протруєним ТМТД або іншими рекомендованими препаратами з додаванням 5-10 л води на 1 т насіння. Безпосередньо перед сівбою насіння обробляють азотфіксуючими препаратами.

Сіють сою у добре прогрітий грунт (12-14°С) широкорядним способом з міжряддям 45-60 см або звичайним рядковим способом (на землях 2-ї технологічної групи).

Норма висіву в районах достатнього зволоження Лісостепу й Полісся становить 550-650 тис. схожих насінин на 1 га, недостатнього 450-500; у Степу 300-450 тис.; в умовах зрошення норма висіву насіння ранніх сортів 600-700, середньостиглих 500-600, пізньостиглих 400-500 тис./га. Вагова норма висіву 35-100 кг/га. Насіння загортають на глибину 4-5 см, на важких грунтах 3-4 см, при недостатній вологості грунту 5-6 см. Для сівби використовують бурякові сівалки (ССТ-12А, ССТ-8), кукурудзяні (СПЧ-6М, СУПН-8) або овочеві (СКОН-4,2) в агрегаті з котками.

10. Догляд і збирання. За якісного обробітку грунту і позитивної дії внесених гербіцидів догляд за соєю практично обмежується одним міжрядним розпушуванням на глибину 5-6 см. На площах без застосування грунтових гербіцидів проводять 2 досходових і 1-2 післясходових боронування середніми або легкими боронами упоперек посіву та обробіток міжрядь. Глибина першого міжрядного розпушування 5-6 см, другого і третього 6-8 см.

В умовах зрошення сою в період вегетації 2-4 рази поливають: перший раз – у фазі бутонізації, другий – при формуванні бобів, наступні – під час наливання зерна, витрачаючи щоразу 500-700 м³/га води.

На посівах пізньостиглих сортів сої, а в дощові роки – середньостиглих проводять десикацію, коли побуріє більшість бобів у нижніх і середніх ярусах: посіви обприскують хлоратом магнію в дозі 20-30 кг/га за препаратом. Це прискорює достигання сої. Збирають її у повній стиглості зерна переобладнаними на низький зріз (5-6 см) зерновими комбайнами ("Нива", "Колос" та ін.). Зібране насіння очищають, при потребі підсушують і зберігають за вологості 12-14%.