Студопедия КАТЕГОРИИ: АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Інтерпретація як мистецтво розуміння, тлумачення та пояснення текстів.
Інтерпретацією зветься мистецтво розуміння, тлумачення та пояснення текстів. На відміну від звичайного читання й поверхового загального розуміння тексту, інтерпретація невіддільна від заглиблення в нього, яке допомагає виявити його приховані значення. Важливими факторами історичного розвитку інтерпретації були необхідність пояснення Святого письма християнам і потреба тлумачення творів античних філософів. У широкому сенсі слова інтерпретація присутня в кожному випадку спілкування людей; у вузькому - тоді, коли виникає потреба виявити неочевидні значення тексту, які не лежать на його поверхні. Саме в цьому останньому сенсі інтерпретація використовується в перекладознавстві. За Ф. Шлайєрмахером, інтерпретація наближає нас до автора літературного твору в об'єктивному плані (через розуміння його мови) і у плані суб'єктивному (через знання фактів його внутрішнього і зовнішнього життя). Так, наприклад, чимало особливостей творчості Гоголя можна пояснити його українським походженням і вихованням, а один із повторюваних мотивів лірики Рильського - небажання «служити неправді» - спробами поета дистанціюватися від політики тоталітарної держави. Рода Роберте у статті «Перекладач та інтерпретація» (Міжнародна Лінгвістична Енциклопедія, за ред. В. Брайта, т. 4, Оксфорд, 1992) підкреслює: «Для того, щоб зрозуміти повідомлення, перекладач повинен проникнути за значення знаків і додати до нього належну екстралінгвістичну інформацію» (с. 178). У цитованій статті йдеться не про художній переклад, із яким справа виглядає набагато складнішою. Добре сказав про це Валері Ларбо у книзі «На заклик Святого Єронима»: «Кожен текст має властиве йому звучання, колір, рух, атмосферу. Поза своїм матеріальним та буквальним сенсом кожен літературний твір, як і кожен твір музичний, має ще й менш помітний сенс, який тільки й може справити на нас естетичне враження, що на нього сподівався поет» (В. Ларбо. Про переклад. Уривок з книжки «На заклик Святого Єронима», Арль, 1984). Аналізуючи труднощі перекладу - і насамперед труднощі розуміння тексту, відомий італійський письменник і філософ Умберто Еко формулює три рівні розуміння тексту: а) треба шукати в тексті, що хотів сказати його автор; б) треба шукати, що каже текст незалежно від намірів автора; в) треба шукати в тексті, що в ньому знаходить читач. Ці безперечно слушні міркування висувають надзвичайно важливе питання: для кого (і для чого) здійснюється переклад? Чи може існувати переклад, адресований «урбі ет ор- бі», який не враховує інтересів, рівня освіти, естетичного розвитку майбутніх читачів? Перший пункт (а) сумнівів не викликає: кожен сумлінний перекладач хоче знати, що прагнув сказати автор оригіналу. Але (б) і (в) викликають певні підозри, особливо останній. Про якого читача йдеться? І чи не виступає сам перекладач у ролі майже ідеального читача? Маючи спільну теоретичну платформу, слушність засад якої було неодноразово підтверджено практикою, українські перекладачі виходять з можливості перекладу, тобто перекладності з будь-якої мови на будь-яку іншу. При цьому треба не забувати, що йдеться про принципову перекладність. Зрозуміло, що існують мови з давнішою літературною традицією і з менш давньою традицією. Мовами першої групи перекладати «легше», бо в цьому випадку перекладач має під рукою різноманітний матеріал для побудови перекладу. Коли ж текст перекладають мовою другої групи, то перекладач нерідко сам повинен творити деякі мовні засоби, якими він послуговуватиметься. Але принципової відмінності між цими двома випадками не існує. Як зауважив М. Рильський, «різні мови - різне вираження думок, але мислення єдине, закони мислення однакові. Це ще раз стверджує перекладність з мови на мову». Художня практика українських перекладачів доводить можливість і потребу перекладу в єдності його змісту і форми. Однаково неприйнятним виявляється і блідий переказ змісту оригіналу, що іґнорує його художню своєрідність, і механічне копіювання формальних рис першотвору, що йде на шкоду розумінню його змісту. «Абсолютного» перекладу без будь-яких втрат не буває (через істотні відмінності між двома мовами, між історичним досвідом двох літератур, які вступають у взаємодію та ін.), отже, завданням є зведення цих втрат до мінімуму. У перекладі має бути збережене властиве оригіналові співвідношення між частиною й цілим. Ціле - не проста сума деталей, а органічна єдність частин, з якої виростає будова художнього твору. Разом із тим можлива й осмислена жертва деталлю або компенсація її в іншій формі з метою збереження істотних особливостей оригіналу. Переклад художнього твору - не копія іншого тексту, а насамперед - витвір словесного мистецтва. Перекладач не має права в ім'я вірності першотворові поступатися художнім рівнем свого перекладу.
Семінар 3. ( 4 години) |
||
Последнее изменение этой страницы: 2018-05-10; просмотров: 343. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда... |