Розвиток уявлень про ставлення філософії та науки.

 На початковому етапі філософія була єдиною наукою і включала у собі всю сукупність знань. Так було у філософії древнього світу й у період середньовіччя. Надалі розгортається процес спеціалізації і диференціації наукових знань та його відмежування від філософії. Цей процес відбувається інтенсивно і йде, починаючи з XV-ХVI ст. та становить верхньої межі в ХVII-ХVIII ст. У цьому другому етапі конкретно-наукове знання мало, переважно емпіричний, досвідчений характер, а теоретичні узагальнення робила філософія, притому суто розумоглядним шляхом. Нарешті, в третій період, початок якого належить до ХІХ в., наука частково переймає у філософії і теоретичне узагальнення своїх результатів. Необхідно вкотре підкреслити, що типи світогляду, зокрема і філософського, різноманітні. Останнє може бути науковим, і ненауковим. Науковий філософський світогляд більшою мірою формує і становить вчення філософського матеріалізму, починаючи з наївного матеріалізму древніх часів через матеріалістичні вчення ХVII-ХVIII ст. до діалектичного матеріалізму. Істотним придбанням матеріалізму на цьому етапі його розвитку стала діалектика, яка, на відміну від метафізики, розглядає образ світу що відбиває його мислення у взаємодію уряду й розвитку. Філософія і наука тісно взаємопов’язані. З кожним розвитком науки, зазвичай, відбувається прогрес філософії: відкриттям в природознавстві, як зазначав ще Ф. Енгельс, матеріалізм повинен змінювати свою форму. Досить зазначити на ідеї атомізму Демократа, залишаючи невитравний слід розвитку науки. Філософія і наука народжуються у межах конкретних типів культури, взаємно впливають один на одного, вирішуючи у своїй кожна свої завдання й взаємодіючи під час рішення. Філософія намічає шляхи розв’язання протиріч на стиках наук. Філософія постає як розумовий інструмент, вона виробляє принципи, категорії, методи пізнання, які активно застосовують у конкретних науках. У філософії, в такий спосіб, відпрацьовуються загальносвітоглядні і теоретико-пізнавальні основи науки, обгрунтовуються її ціннісні аспекти. Корисна чи шкідлива наука? Відповідь на це питання і подібні йому у наші дні може знайти саме філософія.

Філософія і наука у єдності і відмінності.

Філософське знання завжди було переплетено з природничонауковим. Філософія постійно обробляла інформацію з різних галузей пізнання. У зміст філософського знання входять такі поняття, як атом, речовина і пояснюються деякі загальні закони природознавства. Філософія – це раціонально-теоретичний світогляд. Пізнання – діяльність із отриманням, зберіганням, переробкою й систематизацією знань про об’єкти. Знання – результат пізнання. Система знання вважається наукою, якщо вона відповідає визначеним критеріям:

- об’єктивність – вивчення природних об’єктів, явищ, узятих самих собою, незалежно від інтересів індивіда, його суб’єктивності;

- раціональність – обгрунтованість, доказовість (у межах будь-якої науки щось обгрунтовується);

- націленість – відтворення закономірностей об’єкта;

- системність знань – упорядкованість за визначеними критеріями;

- перевірюваність – відтворюваність знань через практику.

Хоча це й наука, філософія шукає істину, виявляє закономірності, висловлює результат дослідження системою понять, категорій. Однак у філософії об’єкт дослідження розглядається через призму відношення людини до світу, у ній існує антропный принцип, всякий оціночний момент містить елемент суб’єктивності. Науки немає без філософії, а філософії – без науки. Філософія у вигляді, у якому вона є тепер, не була б можлива без зовнішніх, стосовно людини, її джерелу, умов. Тільки те, що зараз людина спить у досить комфортних умовах, добре харчується, звісно, року достатньо виробництва у філософській думці, але це є доброю підмогою. І навпаки, наука (справжня наука) без філософії неможлива подвійно, оскільки наукові відкриття (та й суто наукову працю) потрібно усвідомлювати, осмислювати, переживати, інакше це будуть не відкриття, а проста механічна робота з добування, віднімання у Природи нових, мертвих знань. Мертве ж знання неспроможне дати людині нічого. Саме тому справжній учений може бути, передусім, філософом, а лише потім натуралістом, експериментатором, теоретиком. Істина наукова являє собою об’єктивне знання. Вона робить людей багатшими у матеріальному плані, сильніше, здоровіше. Отже, наука і філософія – не одне й те ж, хоча в них чимало спільного. Загальне між філософією і наукою полягає у тому, що вони:

- Прагнуть до розробки раціонального знання;

- Орієнтировані на встановлення законів і закономірностей досліджуваних об’єктів і явищ;

- Вибудовують категоріальний апарат (свою мову) і прагнуть побудові цілісних систем.

Різне, що:

- Філософія завжди представлена адресно, тобто, тим чи іншим філософом, що його ідеї, праці можуть бути самодостатніми і залежати від цього, або поділяють їх інші філософи. А сьогодні врешті-решт – плід колективної праці;

- У філософії (на відміну конкретних наук) немає єдиної мови та єдиної системи. Плюралізм поглядів тут – норма. У науці ж – монізм, тобто єдність поглядів;

- Філософські знання не перевіряємі експериментально (інакше: вони стають науковими);

- Філософія неспроможа дати точного прогнозу, тобто неспроможна екстраполювати достовірні знання про майбутнє, бо таких не має. Окремий філософ з урахуванням певної системи поглядів може лише пророкувати, але не прогнозувати чи моделювати, як доступно вченому.

Висновок

Як і наука, філософія шукає істину, виявляє закономірності, висловлює результат дослідження системою понять, категорій. Однак у філософії об’єкт дослідження розглядається через призму відносини людини до світу, у ній існує антропний принцип, всякий оціночний момент містить елемент суб’єктивності. Науки немає без філософії, а філософії – без науки. Філософія у вигляді, у якому вона є тепер, б не була можлива без зовнішніх стосовно людини, її джерелу, умов. Тільки те, що зараз людина спить у досить комфортних умовах, добре харчується, звісно, року достатньо виробництва у філософській думці, але це є доброю підмогою. І навпаки, наука (справжня наука) без філософії неможлива подвійно, оскільки наукові відкриття (та й суто наукову працю) потрібно усвідомлювати, осмислювати, переживати, інакше це будуть не відкриття, а проста механічна робота з добування, віднімання у Природи нових, мертвих знань. Мертве ж знання неспроможне дати людині нічого. Саме тому справжній вчений повинен бути передусім, філософом, а лише потім натуралістом, експериментатором, теоретиком. Істина наукова являє собою об’єктивне знання. Вона робить людей багатшими у матеріальному плані, сильніше та здоровіше.

Список використаних джерел

1. Баженов Л.Б., Басенец В.Л. та інших Філософія. Сучасні проблеми світу і як людини: навчальних посібників – М., 1995 р – 143 з

2.Бучило Н.Ф., Чушаков О.Н. Філософія: навчальних посібників – М: ПЕРСЭ, 2003 р – 447 з

3. Скачков Ю.В. Полифункциональность науки // “Питання філософії”. 1995. №11

4. Філософський енциклопедичний словник

5. Франк З. М. Поняття Філософії. Взаимоотношение філософії та.- М. 1996. – 360 з