Розділ 3. Філософія і наука

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Самостійна контрольна робота№ 1

З дисципліни «Основи філософських знань» (філософія, релігійознавство)

На тему: «Визначенняфілософії: історичніформи і сучасність»

                                                                                                                      Виконав:

                                                                                             Студент IIIкурсу

                                                                                             Групи ПРМ - 32

                                                                                             АндрейчукБ. В.

Львів 2018

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Наука. 5

1.1. Що таке наука?. 5

1.2. Розвиток науки. 6

Розділ 2. Філософія. 8

2.1. Поняття філософії. 8

2.2. Історія філософії. 9

Розділ 3. Філософія і наука. 11

3.1. Розвиток уявлень про ставлення філософії та науки. 11

3.2. Філософія і наука у єдності і відмінності. 12

Висновок. 14

Список використаних джерел. 15

Вступ

Філософія і Наука – дві взаємозалежні діяльності, створені задля вивчення світу. Філософія прагне пізнати все: видиме і невидиме, реальне і нереальне, але насьогодні вивчає тільки те, що можна побачити, помацати, зважити тощо. Філософія і Наука вивчають картину світу, взаємно доповнюючи одне одного.

 Мислення й знання – це головні критерії філософії. Хоча древня філософія являла собою сукупність здогадів, що не опиралася на досягнення наук, у наш час філософія ґрунтується на результатах логіки, психології, соціології й історії. Філософія відіграє важливу роль не тільки в сучасному суспільстві, але й у суспільстві в цілому.

Науки немає без філософії, а філософії – без науки. Філософія у вигляді, у якому вона є тепер, б не була можлива без зовнішніх стосовно людини, її джерелу, умов.

Адже філософію можна представити, як науку про протилежність різних поглядів і думок. Філософи викладають свої точки зору, що стосуються, наприклад, етики, буття, світогляду, а інше суспільство повинне вибрати найбільш підходящу для себе ідею. Здається, що без суперечок і розбіжностей філософія не змогла б піднятися на такий високий рівень, на якому вона перебуває на сьогоднішній день. Що таке наука? Яка роль науки у формуванні картини миру? Яка її роль у сучасному суспільстві? Обговорення всіх цих філософських питань супроводжувало становлення й розвиток сучасної науки, і було необхідною формою усвідомлення особливостей, як самої науки, так і тої цивілізації, у рамках якої наукове відношення до миру стало можливим.

 Сьогодні ці питання коштують у новій і досить гострій формі. Це зв’язано, насамперед, з тією ситуацією, у якій виявилася сучасна цивілізація. Розглянемо приклад, пов’язаний з інформаційними технологіями. На сьогоднішній день сучасне суспільство вступає в інформаційну стадію розвитку. Всьому вужі зрозуміло, що інформаційну революцію вже не зупинити. Наступає глобальна комп’ютеризація, з’являються комп’ютерні пошти, комп’ютерні магазини. З кожним днем сучасне людство вимагає усе більше й більше, у такий спосіб і виникає сучасна наука.

Розділ 1. Наука

Що таке наука?

Є багато визначень такого унікального явища, як наука, але з її труднощами й багатогранністю, якесь одне, універсальне визначення навряд чи можливо. І все-таки завжди досить чітко простежується виділення двох підходів до розуміння науки, коли її трактують у широкому чи вузькому значенні. У широкому (збірному) сенсі – це вся сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивного знання дійсності. Тут поняття «наука», «вчений» не конкретизуються і розуміються як загальні, збірні поняття. Якраз у такому контексті нерідко вживаються поняття «наука» стосовно філософії , а філософів називають вченими, що загалом правомірно. Для позначення ж конкретних наукових дисциплін, таких, наприклад, як фізика, хімія, біологія, історія, математика та інших., поняттю «наука» надається вузький і отже, суворіший сенс. Тут наука точно визначена, а вчений постає як вузький фахівець, носій конкретного знання. Як зміст тієї чи іншої науки, і отримані нею результати єдині всім культурам і народам та жодним чином не залежить від позиції, погляду чи світоглядних установок окремого ученого. Вони передаються як сукупна, перевірена часом та практикою сума знань, яку треба засвоїти, щоб у цій галузі рухатися далі. Наука – сфера дослідницької діяльності, спрямована на виробництво нових знань. Отже, наука – одне з форм суспільної свідомості. Але вона зовсім не обмежується лише до точних наук. Наука сприймається як цілісна система, куди входять історично рухливі співвідношення частин: природознавства і суспільствознавства, філософії природознавства, методу і теорії, теоретичних і прикладних досліджень. Наука – необхідна наслідок суспільної праці, оскільки вона виникає за відділенням розумової праці від фізичної, з перетворенням пізнавальної діяльність у специфічний рід занять особливої, спочатку дуже нечисленної групи людей. На відміну від видів діяльності, наслідки яких у принципі бувають відомі заздалегідь, наукова діяльність дає прирощення нового знання, т.б. її результат принципово нетрадиційний. Саме тому наука постає як сила, постійно революцірнуюча решта видів діяльності. Від художнього способу освоєння дійсності, носієм якого є мистецтво, науку відрізняє прагнення логічного, максимально узагальненого знання. Часто мистецтво називають «мислення в образах», а науку «мислення з поняттями». Наука, орієнтована на критерії розуму, за своєю суттю була й залишається протилежною релігії, в основі якої лежить віра у надприродні явища.

Розвиток науки.

Більш як двохтисячорічна історія науки чітко виявляє ряд загальних закономірностей і тенденцій її розвитку. Обсяг наукової діяльності подвоювався приблизно кожні 10-15 років до 17 століття, що позначається у пришвидшенні зростання кількості наукових відкриттів і наукової інформації, і навіть числа людей, зайнятих в Науці. У результаті число сьогодення науковців світу й науковців становить понад 90% від загальної кількості вчених за історію науки. Процес розвитку науки знаходить свій вираз у зростанні суми накопичуваних позитивних знань, адже воно зачіпає також усю структуру науки. На кожному історичному етапі наукове пізнання використовує певну сукупність пізнавальних форм – фундаментальних категорій і понять, методів, принципів, і схем пояснення, тобто те, що визначають поняттям стилю мислення. Наприклад, для античного мислення характерно спостереження як основний спосіб отримання знання. Наука нової доби спирається на експеримент і панування аналітичного підходу, подає мислення для пошуку найпростіших, далі нерозкладних елементів першоелементів досліджуваної реальності. Сучасну науку характеризує прагнення цілісного і багатостороннього охвату досліджуваних об’єктів. Кожна конкретна структура наукового мислення після свого затвердження відкриває дорогу до екстенсивного розвитку пізнання, для її поширення налаштувалася на нові сфери реальності. Проте, накопичення нового матеріалу, не надається до пояснення з урахуванням існуючих схем, змушує шукати нові, інтенсивні шляхи розвитку науки, що призводить раз у раз до наукових революцій, тобто радикальної зміни основних компонентів змістовної структури науки, до висування нових принципів пізнання, категорій і методів науки, чергування екстенсивних і революційних періодів характерне як для Науки загалом, так і для окремих її галузей.

Розділ 2. Філософія

Поняття філософії.

Філософія – форма суспільної свідомості, вчення про принципи буття й пізнання, про відношення до світу, наука про загальні закони розвитку природи, нашого суспільства та мислення. Філософія виробляє узагальнені системи поглядів поширених на світ і важливе місце людини у ньому; вона досліджує і розвиває пізнавальне, моральне й естетичне ставлення людини до світу. Як світогляд, Філософія тісно пов’язана з соціально-класовими інтересами і з ідеологічною боротьбою. Філософія як теоретична форма свідомості, що раціонально обгрунтовує свої принципи, відрізняється від міфологічної й релігійної форм світогляду, що грунтуються на вірі й відображають дійсність в фантастичній формі. У філософського знання немає чітко позначених кордонів, і це дає можливість розглядати філософію як особистий, суб’єктивно пережитий досвід автономного мислителя. У неї, на відміну від того чи іншого наукового знання, немає єдиної системи, немає фундаторів і продовжувачів (так, як це є у наукових дисциплін), а в результаті шляхів філософствування виявляється безліч. Філософські теорії більшу частину перебувають у протиріччі й навіть взаємовиключають одне одну. Філософія виникла у рабовласницькому суспільстві як наука, що об’єднує всю сукупність знань людини про об’єктивність світу і про себе, що було природньо для низького рівня розвитку знань на ранніх етапах перелому людської історії. У результаті розвитку загально-виробничої практики та накопичення грошових наукових знань відбувався процес “відбруньковування” окремих наук від Філософії і водночас виділення їх у самостійні науки. Філософія як наука виникає з необхідності вироблення загального погляду на світ, дослідження його загальних законів стало проявлятись із потреби в раціонально-обгрунтованому методі мислення про дійсность, з логіки і теорії пізнання. З огляду на ці потреби, запитання про відношення мислення до буття висувається в Філософії на перший план, так як те, чи інше його прийняття рішення є основою методу й логіки пізнання. Із цим пов’язана і поляризація Філософії на два протилежних напрями – на матеріалізм і ідеалізм; проміжне становище з-поміж них займає дуалізм. Боротьба матеріалізму і ідеалізму проходить основною ниткою крізь усю історію Філософії. Ця боротьба міцно пов’язана з недостатнім розвитком суспільства, з економічними, політичними і ідеологічними інтересами класів.

Історія філософії.

Перші філософські вчення виникли 2500 років тому до н.е. у Індії (буддизм), Китаї (конфуціанство, даосизм) і Стародавній Греції. Ранні давньогрецькі філософські вчення носили стихийно-матеріалістичний і наївно-диалектичний характер. Історично першою формою діалектики була антична діалектика, найбільшим представником якої був Геракліт. Атомістичний варіант матеріалізму висунув Демокріт; ідею розвивали Епікур і Лукрецій. Потім складається ідеалізм Сократа, який був як напрям, протилежний матеріалізму. Родоначальником об’єктивного ідеалізму був Платон, розвинувший ідеалістичну діалектику понять. Антична Філософія досягла своєї вершини у Аристотеля, вчення якого, попри ідеалістичний характер, містили глибокі матеріалістичні і діалектичні ідеї. Провідним напрямом середньовічної арабської Філософії був східний парапатетизм, а найбільшими філософами цього вчення були Ібн Сіна і ІбнРушд. Розвиток матеріального виробництва, загострення класової боротьби сприяли необхідності революційної заміни феодалізму капіталізмом. Розвиток техніки природознавства вимагав звільнення науки від релігіозно-ідеалістичного світогляду. Першого удару релігійній картині світу завдали мислителі епохи Відродження – Коперник, Бруно, Галілей, Кампанелла та інші. Ідеї мислителів епохи відродження розвинулися Філософією нової доби. Прогрес досвідченого знання науки вимагав заміни застарілого методу мислення новим методом пізнання, оберненим до реального світу. Відроджувалися і розвивалися принципи матеріалізму і елементи діалектики, але матеріалізм на той час був у цілому механістичним і метафізичним. Родоначальником матеріалізму нової доби був Ф. Бекон, вважав вищою метою науки забезпечити панування людини над природою. Гоббс був творцем всебічної системи механістичного матеріалізму. Якщо Бекон і Гоббс розробляли метод емпіричного дослідження природи, то Декарт прагнув розробити універсальний метод пізнання всіх наук. Обєктивно-ідеалістичне вчення висунув Ляйбніц, котрий висловив ряд діалектичних ідей. Найважливіший етап розвитку західноєвропейської Філософії – німецька класична Філософія (Кант, Шелінг, Гегель), що розвинула ідеалістичну діалектику. Вершина німецького класичного ідеалізму – діалектика Гегеля, ядро якої становило вчення про протиріччя та розвиток. Проте діалектичний метод було розвинено Гегелем на обєктивно-ідеалістичній основі. У Росії 18-го та 19-го століттях інтенсивно розвивалася прогресивна матеріалістична філософська думка. Її корені сягають у історичні традиції матеріалізму, основоположником якого був Ломоносов, надійно ввійшла в світогляд передових громадських діячів Росії. Видатні російські матеріалісти – Бєлінський, Герцен, Чернишевський, Добролюбов – стали прапороносцями боротьби російської революційної демократії. Російська матеріалістична Філософія середини 19 століття виступила з різкою критикою ідеалістичної Філософії, зокрема німецького ідеалізму. Російський матеріалізм 19 століття розробляв ідею діалектичного розвитку, однак у розумінні життя не зміг подолати ідеалізм. Філософія революційних демократів стала важливим поступом у світовому розвитку матеріалізму і діалектики.

Розділ 3. Філософія і наука