Поняття та ознаки адмін. Примису

Адміністративний примус - це вид державного примусу, що застосовується уповноваженими на те суб'єктами публічної адміністрації до фізичних та юридичних осіб з метою попередження, припинення правопорушень та притягнення винних у їх скоєнні до відповідальності.

Адміністративний примус характеризується такими ознаками:

1) це вид державного примусу, якому притаманні всі ознаки останнього (це правозастосовча діяльність, що покликана забезпечити захист правопорядку, реалізується в рамках правоохоронних відносин та ін.);

2) на відміну від інших видів державного примусу, які за своєю сутністю, як правило, рівнозначні відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримінально-правовий примус практично цілком збігається з кримінальною відповідальністю), адміністративна відповідальність за змістом вужча І є однією зі складових адміністративного примусу;

3) адміністративний примус застосовується в сфері публічного адміністрування, відносини якого регулюються, переважно, нормами адміністративного права та поширюються на сферу публічного управління, адміністративного судочинства, застосування заходів відповідальності за порушення нормативно-правових актів та інші;

4) він застосовується на підставі норм як матеріального, так і процесуального права, закріплених у законах та численних підзаконних актах різного рівня (наприклад, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Правилах застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, затверджених постановою Ради Міністрів У PCP від 27 лютого 1991р. №49);

5) застосування заходів адміністративного примусу є формою реалізації владних повноважень;

6) застосовувати заходи адміністративного примусу правомочні не всі представники публічної адміністрації, а лише ті, за якими таке право закріплене нормативно;

Залежно від конкретної мети застосування заходи адміністративного примусу поділяються на три види:

1) адміністративно-запобіжні заходи (перевірка документів, особистий огляд і огляд речей, обмеження (заборона) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів та ін.);

2) заходи адміністративного припинення (вимога припинити протиправну поведінку, адміністративне затримання, відсторонення водіїв, які перебувають у стані сп'яніння, від керування транспортними засобами, застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї та ін.);

3) заходи адміністративного стягнення (попередження, штраф, адміністративний арешт та ін.).

10.Державний контроль за діяльністю ОВВ

Здійснення зовнішнього контролю забезпечується за допомогою таких видів державного контролю, як парламентський контроль, контроль органів судової влади, а також прокурорський нагляд, проведення якого обмежене перехідними положеннями Конституції України. Здійснення парламентського контролю закріплено положеннями Конституції України, яка передбачає створення відповідних структур та їхню законодавчу регламентацію. Це Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та можливість створення постійних та тимчасових контрольних комісій для перевірок з питань, що потребують допоміжних контрольних дій. Діяльність органів парламентського контролю регламентована відповідними законодавчими актами. Проте вони мають бути доповнені більш чітким процедурним механізмом проведення контролю і визначеністю його у повній відповідності до контрольних повноважень парламенту щодо органів виконавчої влади. Контроль, що його здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, відіграє важливу роль, допомагає вирішити проблеми між громадянами та органами державної влади. Однак усі механізми такого контролю мають бути детально виписані, щоб громадянин міг знати де, куди і коли він може звернутися за захистом своїх прав, і це не повинно бути пов'язано із складностями територіального характеру, які витікають із існуючої законодавчої бази з цих питань. Судовий контроль за сферою виконавчої влади мають здійснювати спеціальні адміністративні суди, діяльність яких має регулюватися законом, у зв'язку з чим підготовка Адміністративно-процесуального кодексу має значно активізуватися. Внутрішній контроль здійснюється самими органами виконавчої влади і відіграє важливу роль у зміцненні законності виконавської дисципліни, підвищенні рівня організованості і порядку у сфері державного Основними об'єктами такого контролю слід вважати діяльність органів виконавчої влади щодо забезпечення:

— реалізації прав і свобод громадян;

— надання управлінських послуг органами виконавчої влади, їхніми посадовими особами;

— відповідності фактичної діяльності органів виконавчої влади нормативно визначеному обсягу їх повноважень;

— дотримання в діяльності згаданих органів вимог норм чинного законодавства. Особливості контролю з боку Президента України за діяльністю органів виконавчої влади обумовлюються визначеним Конституцією місцем Президента України в сфері виконавчої влади. Цей контроль поширюється переважно на діяльність щодо виконання указів та розпоряджень Президента, мусить мати інформаційно-аналітичний характер і здійснюватися в межах конституційних повноважень Президента у сфері виконавчої влади. Вихідним елементом правової регламентації внутрішнього контролю виступають загальні статутні закони щодо правового статусу органів виконавчої влади всіх рівнів — Закон "Про Кабінет Міністрів України", "Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади", "Про місцеві державні адміністрації", в яких функція контролю, її обсяг і межі здійснення повинні бути чітко визначені. Важливо, щоб контроль отримав більш конкретну регламентацію у локальних компетенційних актах — про конкретні міністерства та відомства, їх підлеглі ланки. Причому така регламентація не повинна обмежуватися лише посиланнями на необхідність здійснення контролю, а повинна містити його функціональні і процесуальні механізми та визначення наслідків контролювання. Контроль Кабінетом Міністрів України здійснюється за усіма ланками виконавчої "вертикалі". При цьому має бути посилений в першу чергу — як основний напрям — інформаційно-аналітичний характер такого контролю за органами виконавчої влади, характер діяльності яких у ході адміністративної реформи має набути якісних змін.